Таємниці й цікавинки будинку з еркером

Маленька перлинка давньої архітектури Рівного.

До неї, на щастя, ще не дотягнулася рука новітніх горе-реконструкторів.

Усе в цьому будинку — від вікон до ручок на міжкімнатних дверях — збережено в такому вигляді, як його збудували 90 років тому.

Дім Басі Каган на вул.

13-ї Дивізії, 1930-і р.

Таких будинків у місті — на пальцях перелічити.

Своїм збереженням будівля завдячує не так тому, що має статус пам’ятки архітектури місцевого значення, як тому, що будинку пощастило з теперішніми власниками.

У його стінах розміщується дитяча бібліотека, працівники якої бережуть будівлю, як найцінніше надбання.

А ще — дбайливо і ретельно збирають усе, що пов’язано з історією цього будинку.

/* custom css */.

text-align: left;.

}.tdi_2_21e.

td-a-rec-img img{.

Loading...

Кутовий еркер окраса будинку.

Забаганка заможної пані.

У 1928 році заможна єврейська крамарка Бася Фрейда Каган, вирішивши оселитися на престижній в ті часи вулиці 13-ї Дивізії (тепер Симона Петлюри) замовила для себе особняк.

Та не аби в кого, а в самого на той час головного архітектора міста Семена Сидорчука, який, окрім посадових обов’язків, мав ще й приватну практику.

Вочевидь, грошовита пані не обмежувала себе в коштах, тому талановитий зодчий дав волю власній фантазії.

Семен Сидорчук запропонував замовниці на вибір два проекти.

Архітектурні фантазії Семена Сидорчука.

Один геть чудернацький з елементами бароко та флористичними мотивами раннього модерну, другий — у більш строгих формах раціоналістичного модерну.

“І хоча цей архітектурний стиль в усіх його різновидах відійшов в історію на момент проектування, архітектурна інерція провінційного міста, яким не зважаючи на свій адміністративний статус залишалося Рівне, дала можливість архітектору включити в його середовище об’єкт європейського рівня ,”- писала у своєму дослідженні Ольга Михайлишин (“Архітектор Семен Сидорчук: спроба творчого портрета забутого майстра”.

Вісник НУВГП.

Рівне, 2009.

– Ч.

Варіант побудови, який обрала замовниця.

Бася Каган зупинилася на другому, більш, так би мовити, приземленому, варіанті.

Завершено зведення будинку в грудні 1929 року, про що свідчить виписка з документу, згідно з яким Бася-Фрейда Каган 17 грудня 1929 року сплатила технічному відділу магістрату 24 злотих 2 гроша й отримала технічний паспорт на будівлю.

Так на престижній міській вулиці, де осідали місцеві багатії, адвокати, лікарі, заможні торговці, які наввипередки будували розкішні особняки, постав ще один оригінальної архітектури будинок у стилі раціоналістичного модерну.

Головним зовнішнім архітектурним елементом, який досі привертає увагу до будинку, є напівциліндричний еркер, розташований на куті будівлі.

Незвичної форми вікна, вхідні дерев’яні двері, які підтримують лінію основного стилю, декоративне незвичне оформлення карнизу — усе це робить будинок окрасою старовинної міської вулиці.

Сучасний вид будинку.

Диво комунальної техніки на 13-ї Дивізії.

Але головні переваги будинку були всередині.

Він — одна з перших рівненських будівель зі “зручностями”.

За архівними даними, будувати загальноміську мережу водопостачання та водовідведення в Рівному почали в 1929 році за проектом відомого тодішнього гідрографа, професора Варшавського політехнічного інституту доктора Пом’яновського.

Оскільки на вулиці 13-ї Дивізії селилися найбільш заможні рівняни та було багато державних установ, то на ній одній із перших було прокладено водопровід і каналізацію.

Щоправда, як свідчать архівні документи, частину вулиці (якраз ту, де стояв будинок Басі Каган), підключили до водогону раніше, іншу частину вулиці — лише в 1936 році.

Ситуаційний план розміщення будинку на плані міста.

П’ятикімнатний будинок заможної крамарки був справжнім втіленням тогочасної побутово-комунальної революції.

Власниця однією з перших у Рівному змогла собі дозволити рідкісне в ті часи для Рівного задоволення — парове опалення, ванну з гарячим водопостачанням і туалет у помешканні.

У великому, на всю площу будинку, підвалі встановили паровий котел.

Там же були приміщення для дров і вугілля, пральня і сушарка.

Внутрішнє планування будинку.

Вікна найбільшої кімнати, яка слугувала залою-вітальнею, з напівкруглим еркером на куті, виходили на вулицю 13-ї Дивізіїї.

На підлозі — дубовий паркет і дубові панелі на стінах.

Вони, до речі, збереглися донині й прикрашають читацький зал бібліотеки, який розмістився у цій кімнаті.

З невеличкого передпокою до внутрішніх помешкань вели сходи з мармурової мозаїки, яка донині не збереглася.

Будинок мав внутрішній облаштований невеличкий двір, куди вів ще один вихід з будинку.

У дворі — каретний сарай, де власниця ставила свій виїзний кінний екіпаж.

Тепер це приміщення для господарських потреб бібліотеки.

Світлина часів окупації.

У глибині видніється будинок Каган.

Фото з архіву РОКМ виклав Ігор Марчук.

Ласий шматок для зайд.

Насолоджуватися гоноровим помешканням власниці довелося усього якихось 10 років.

У 1939-у прийшли “совєти” з новим порядком, і Бася Каган кудись тихо зникла.

Принаймні рівненські старожили Кулії, які мешкали з нею практично через паркан, про це розповідали.

Яка її подальша доля, чи залишилися в місті її родичі, невідомо.

Принаймні, як свідчать архівні документи, в Рівному було чимало мешканців з прізвищем Каган.

Наприклад, серед власників будинку на розі теперішніх Петлюри-Соборної, де нині митниця ДФС України, значаться Регіна, Лейбіш та Борух Кагани.

Колектив бібліотеки 50-х років у дворі будинку.

Не дивно, що радянські зайди-чиновники в 1939 році серед найперших накинули оком на цей будинок, і тут поселився і жив до 1941-го року директор Будинку Червоної Армії.

Як розповідав Володимир Кулій, під час війни в будинку було німецьке казино.

Працювало тихо, без зайвої реклами.

З 1944-го року там поселився спочатку суддя військового трибуналу, а потім прокурор.

Володимир Мануїлович пригадував, як прокурорський водій ставив у дворі в колишньому каретному сараї Басі Каган чорне трофейне авто.

Кілька кімнат зайняло одне з відділень прокуратури.

У “спадщину” від останньої залишився величезний металевий сейф, який досі стоїть у коридорі теперішньої бібліотеки.

Пам’ятка архітектури місцевого значення.

Нова історія старого будинку.

Як розповіла заступник директора обласної бібліотеки для дітей Лариса Лісова, бібліотека переїхала в цей історичний будинок у 1954 році.

Але перш, ніж вони стали одноосібними господарями приміщення, довелося два роки співмешкати з родиною Павла Кистерного, яка займали кімнату і кухню.

Після їх виселення кімнату зайняв такий собі Василь Панов з родиною.

Влада ніяк не могла навести лад у квартирному питанні.

Бібліотека підписала охоронний договір, яким взяла на себе зобов’язання щодо охорони будинку як пам’ятки архітектури місцевого значення.

Цю місію працівники бібліотеки виконують з особливим трепетом і явно не для “галочки”.

Дбайливо збирають і оберігають усі цікавинки з його історії й залюбки діляться інформацією.

Як надзвичайну реліквію показують штамповану з цинкової бляхи старовинну будинкову табличку з прізвищем власника і адресою.

Адресна табличка з оцинкованої бляхи, знайдена на стіні будинку під шаром штукатурки.

Свого часу Рівненський магістрат своїм розпорядженням зобов’язав усіх власників житлових будівель, комерційної нерухомості вивішувати на фасадній частині будинків таблички з прізвищем власника.

На той час адреса будинку була: вулиця 13-ї Дивізії, 23.

За словами Лариси Лісової, табличку знайшли вже в наші часи під шаром штукатурки на стіні під час ремонту.

Автентичні внутрішні двері з вітражами.

Директор обласної бібліотеки Наталя Назарук та Лариса Лісова люб’язно провели своєрідну екскурсію старовинним особняком.

Небайдужих до минувшини нашого міста обов’язково зацікавлять і вхідні двері 90-річної давнини, і мідні ручки на міжкімнатних дверях, і кольорові вітражі, і 90-річні радіатори опалення, які виглядають цілком сучасно.

У колишній вітальні абсолютно пристойно виглядають дубові панелі на стінах, яких, здавалося, не торкнувся час.

Двері з секретом до колишньої вітальні, а тепер читальної зали.

У кожній такій секції посередині особливе вічко, через яке видно всю кімнату.

Цікаві вхідні двері з секретом до вітальні.

У скляні блоки вкраплені своєрідні вічка-збільшувачі, через які можна бачити повністю всю кімнату.

Старовинний будинок — родзинка давньої архітектури міста, досі живе і служить людям.

Світлана КАЛЬКО.

Джередл: Рівне.

/* custom css */.

text-align: left;.

}.tdi_4_dda.

td-a-rec-img img{.

Loading...