Зробив все, що зміг, або життєвий шлях Михайла Гориня

Сьогодні, 17 червня, виповнюється 90 років від дня народження Михайла Миколайовича Гориня – українського громадсько-політичного діяча, правозахисника, дисидента та політв’язня радянських часів.

Йому і присвячуємо сьогоднішню публікацію.

Горинь Михайло Миколайович народився 17 червня 1930 року в селі Кнісело Бібрського повіту Львівського воєводства (тепер – Жидачівський район Львівської області).

Батько – Микола Горинь – голова сільської ‘‘Просвіти’’ та активіст ОУН.

Мама – Стефанія Данилівна (з дому Грек) була двоюрідною сестрою Миколи Лебедя.

Брати Михайла Гориня – Богдан та Микола Горині – відомі політичні діячі.

Богдан Горинь народився у 1936 році, політв’язень (1965 – 68 рр.) та народний депутат України (1990 – 98 рр.), Микола Горинь 1945 року народження, голова Львівської облради і облдержадміністрації у 1992 – 96 роках.

/* custom css */.

text-align: left;.

}.tdi_2_989.td-a-rec-img img{.

Loading...

Родина Горинів у 1950 році.

Фото з ресурсу www.

На початку грудня 1944 року Михайло разом з матір’ю депортований радянською владою до Сибіру, але ще в Галичині вони змогли втекти, переховувалися в родичів по сусідніх селах.

Потім сім’я переселилась до м.

Ходорова, де Михайло закінчив школу.

Протягом 1949 – 1953 років Михайло Горинь навчався на відділенні логіки і психології Львівського університету.

У 1953 р.

виключений з навчального закладу через відмову вступити в комсомол, але завдяки ректорові академіку Є.Лазаренку, його відновили.

Підтримував зв’язки з підпіллям ОУН, виготовляв і розповсюджував листівки.

Михайло Горинь.

Фото з ресурсу www.

Впродовж 1954 – 61 років працював вчителем логіки, психології, української мови та літератури, завідував районним методкабінетом, був директором шкіл Дрогобицького району, а також інспектором Стрілківського райвно.

Його дружина – Ольга (з дому Мацелюх) – у 1952 році засуджена до 25 років ув’язнення за зв’язки з підпіллям та 5 років позбавлення громадянських прав з конфіскацією майна.

Звільнена через чотири роки.

Подружжя виховало двох дітей – доньку Оксану (1964 р.

н.) та сина Тараса (1972 р.

Родина Михайла Гориня, 1970 – ті роки.

Фото з ресурсу www.

При Львівському заводі автонавантажувачів Михайло Горинь організував першу в СРСР експериментальну науково-практичну лабораторію психології і фізіології праці (з 1961 р.).

Його авторству належать методичні розробки для вчителів, статті у галузі психології праці, готував дисертацію.

Михайло Миколайович підтримував контакти з київськими шістдесятниками (І.Світличним, І.Драчем, І.Дзюбою та іншими), був одним із організаторів клубу творчої молоді ‘‘Пролісок’’ у Львові (1963 р.), а також організовував розповсюдження політичної літератури, яку виготовляли за кордоном і виготовлення ‘‘Самвидаву’’.

26 серпня 1965 року Михайла Гориня заарештували за проведення антирадянської агітації і пропаганди.

На закритому засіданні Львівського обласного суду, яке відбулось 18 квітня 1966 року, Михайла, в одній справі з братом Богданом Горинем, Михайлом Осадчим та Мирославою Зваричевською засудили на 6 років таборів суворого режиму.

Покарання відбував на території Мордовії у селах Явас, Сосновка, Озерне.

В липні 1967 року за поширення ‘‘Самвидаву’’ серед в’язнів, Михайла засудили до трьох років тюрми у м.

Звідси він зумів передати в Україну інформацію про становище в’язнів.

Гориня звільнили 26 серпня 1971 р., але у Львові його не прописали, тому впродовж 1971 – 72 рр.

змушений був працювати машиністом на будівництві хімкомбінату (Рівненщина).

Михайло Горинь з сином Тарасом.

Початок 1970-х років.

Фото з ресурсу www.

Протягом 1972 – 1977 рр.

– кочегар котелень у м.

Львові, а в 1977 – 81 роках – психолог заводу ‘‘Кінескоп’’.

Опікувався родинами політв’язнів, брав участь у підготовці основоположних документів Української Гельсінської групи ( створена 9 листопада 1976 р.), видав 4-7 номерів її ‘‘Бюлетеня’’ у 1980 – 81 роках.

3 грудня 1981 року Михайла Гориня знову заарештували.

Слідство не мало доказів проти нього.

На знак протесту дисидент оголосив голодування та відмовився брати участь у попередньому розслідуванні.

На десятий день у нього стався серцевий напад.

Михайла засудили на 10 років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму та 5 років заслання.

В листопаді цього ж року етапований у табір в с.

Кучино Чусовського району Пермської області.

Хворів запаленням нирок, аритмією, гіпертонією.

У травні 1984 року у Михайла Гориня стався інфаркт міокарда.

28 листопада 1986 р.

прибув до Львова.

Його поклали до лікарні після другого інфаркту.

Згодом повернули етапом на Урал.

У зв’язку з ‘‘перебудовою’’, помилуваний 2 липня 1987 року, а реабілітований у 1990 р.

У липні 1987 р.

разом з В’ячеславом Чорноволом відновили видання машинописного журналу ‘‘Український вісник’’.

Восени цього ж року разом з В.

Чорноволом дав інтерв’ю американській журналістці Марті Коломієць.

Саме через це влада прагнула їх виселити з СРСР, а вони звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна.

Михайло Горинь з В’ячеславом Чорноволом, кінець 1980–х років.

Фото з ресурсу www.

11 березня 1988 р.

Михайло Горинь, В’ячеслав Чорновіл та Зеновій Красівський підписали ‘‘Звернення Української Гельсінської Групи до української та світової громадськости’’.

Дане звернення стосувалось відновлення діяльності Української Гельсінської Групи.

В’ячеславом Чорноволом та братами Богданом і Михайлом Горинями було розроблено ‘‘Декларацію принципів Української Гельсінської Спілки’’, створеної на основі Української Гельсінської Групи.

Вищезгадану декларацію вони оприлюднили 7 липня 1988 року на мітингу у Львові.

Михайло Горинь став членом виконкому УГГ.

11 серпня 1988 р.

Управління КГБ Львівської області винесло М.

Гориневі офіційне попередження у зв’язку з його ‘‘антирадянською діяльністю’’.

Дисидента неодноразово затримувала поліція.

Одного разу, коли М.

Горинь приїхав в Чернівецький університет з доповіддю для студентів, його заарештували на 15 діб.

У вересні 1988 року Михайло Горинь організував та очолив Робочу групу захисту українських політв’язнів.

Ця група увійшла до Міжнаціонального комітету захисту політв’язнів.

Влітку 1989 року дисидент працював в Києві в оргкомітеті Народного Руху України за перебудову, а на Установчому з’їзді, що відбувся у вересні, обраний головою секретаріату НРУ.

Також був головою Політради і співголовою НРУ.

Дисиденти і колишні політв’язні радянського режиму (зліва направо) Михайло Горинь, Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, 1989 рік.

Впродовж березня 1990 – квітня 1994 років – депутат Верховної Ради України від Залізничного виборчого округу №260 міста Львова.

Михайло Горинь працював у Комісії з питань суверенітету, міжреспубліканських, міжнаціональних відносин, був очільником підкомісії зв’язків з українцями, які проживали за межами України, а також входив до Народної Ради.

Михайло Горинь був ініціатором та організатором багатьох загальнонаціональних акцій, таких як, ‘‘Ланцюг злуки’’ між Києвом і Львовом 21 січня 1990 року, Свято козацької слави у Запоріжжі влітку 1990 року, Конгрес національних меншин в Одесі у листопаді 1991 р., ‘‘Дитяча дипломатія’’ – поїздки дітей із Східної України в Західну та навпаки на Різдво та Великдень, Ліга партій країн Балто – Чорноморського регіону у 1994 р., 50 – ти річчя Української Головної Визвольної Ради також у 1994 році.

Зустріч Михайла Гориня з українцями Сахаліну, 2002 рік.

Фото з ресурсу www.

Михайло Горинь був головою Української Республіканської партії (з травня 1992 року до жовтня 1995 р.), одним із засновників Республіканської Християнської партії (травень 1997 р.) та членом її Центрального Проводу.

З грудня 1992 року – очільник Конгресу національно-демократичних сил (КНДС), а у 1996 р.

заснував Центр досліджень проблем громадянського суспільства.

У травні 2000 р.

обраний Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР), а згодом на чолі її делегацій з метою досліджень і співпраці з українцями з-за кордону відвідував українські громади європейських країн (Польщі, Росії, Словаччини, Сербії та ін.

країн, а також громади Сибіру).

19 серпня 2006 року пішов у відставку з посади Голови УВКР.

Михайло Горинь.

Михайло Горинь у листопаді 1992 року нагороджений орденом ‘‘За заслуги’’ (Польща), у 1998 р.

– українським орденом ‘‘За заслуги’’ ІІІ ступеня, у 2000 р.

– орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, в 2005р.

– орденом ‘‘За заслуги’’ ІІ ступеня, а 8 листопада 2006 року як член УГГ – орденом ‘‘За мужність’’ І ступеня.

У січні 2009 року Михайло Горинь отримав орден ‘‘За вагомий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави’’.

З 2000 – го року почесний громадянин Львова.

Помер 13 січня 2013 року, похований на ‘‘Полі почесних поховань’’ Личаківського цвинтаря у Львові.

Мар’яна ІВАНИШИН.

Джерела :.

/* custom css */.

text-align: left;.

}.tdi_4_691.td-a-rec-img img{.

Loading...