Метро, Рейтарська і задвірки Дарницької ТЕС – де в Києві знімали український фільм «В радості, тільки в радості»

Київські пейзажі все частіше потрапляють до візуального ряду іноземних кліпів, реклами чи фільмів.

Українська столиця приваблює різноманітними локаціями і невисокими цінами.

Для місцевих жителів київські ландшафти завжди були найпершим місцем для зйомки.

Так, образ Києва став візуальним тлом жіночої історії в українській стрічці «В радості, тільки в радості» Марини Рощиної.

З 18 червня короткометражка доступна для перегляду на сайті онлайн-кінотеатру Takflix.

Київське метро:.

артерія між двома берегами.

Від початку короткометражку «В радості, тільки в радості» режисерка Марина Рощина задумала знімати у Львові.

«Перша сцена фільму (весілля) – з життя моїх львівських друзів.

Саме вона стала відправною точкою для написання сценарію.

Хлопець був із самого центру, жив у старому будинку без централізованого опалення.

А дівчина – з Сихова.

Контексти їхнього міського життя дуже відрізнялися: “богемна” квартира в центрі і типовий панельний будинок на Сихові», – розповідає авторка фільму.

Зрештою, грошей, виділених Держкіно, на експедицію не вистачало.

І режисерка переписала сценарій під зйомки в Києві.

Героїня фільму ніби живе між двома світами: весь день вона проводить із дитиною, яку народила в 16 років, а ввечері, залишаючи сина зі своєю мамою, їде гуляти в центр.

«Вона боїться сказати своєму хлопцеві про дитину, адже здебільшого молоді чоловіки до такого не готові.

Катя живе у двох паралельних світах, які не перетинаються.

Я вирішила підкреслити це двосвіття через простір.

Тому вона постійно їздить із правого на лівий берег і назад», – каже Марина.

Цікаво, що на початку за сценарієм героїня мала подорожувати трамваєм.

Втім, знімальна група не знайшла потрібного трамвайного маршруту.

І справді, після демонтажу колії на мосту Патона у 2004 році трамвайне полотно Києва розірвали на лівобережне і правобережне.

Єдиною артерією, яка безперервно сполучає правий та лівий берег став метрополітен.

Саме на метро на початку стрічки героїня вранці повертається додому.

«Ми навмисне знімали станцію “Дніпро”.

По-перше, через гарне світло.

А по-друге, через буквальність переходу з одного берега на інший.

З вагона метро видно ранкове Набережне шосе».

У кадр потрапила і платформа станції метро Чернігівська.

Саме там Катя з сином чекають на прибуття поїзда після того, як бабуся виганяє їх із дому.

Вулиця Азербайджанська:.

простір, зшитий із різних часів і підходів.

За словами режисерки, локацію для зйомки на вулиці Азербайджанській віднайшли випадково.

«Ми з чоловіком і оператором фільму Олександром Рощиним поїхали забирати автівку зі штрафмайданчика.

Грозове небо прямо нависало над цими сірими будинками.

Я зрозуміла – це те, що треба», – розповідає режисерка.

Вулиця Азербайджанська виникла на мапі Києва в 1950-х роках під назвою 311-та Нова.

У 1953 році отримала назву вулиця Бакинських комісарів на честь комуністичних лідерів Баку та Азербайджану.

Сучасну назву має з 2001 року.

Героїня фільму гуляє з сином на дитячому майданчинку в доволі просторному дворі біля свого дому.

Серію таких будинків на Азербайджанській збудували для військових з 1996 по 1998 роки за спецпроєктом Міністерства оборони.

«Я живу тут вже 22 роки.

Отримав квартиру у 1998.

Загалом немає на що жалітися.

До станції метро “Чернігівська” півгодини пішки.

Також ходить автобус на Деміївську, що на правому березі.

І внукам є де бавитися у дворі», – розповів «Хмарочосу» місцевий житель.

Простір ділянки довкола будинків ніби зшитий із різних часів та різних підходів.

Загалом забудова Старої Дарниці неподалік – це суміш багатоповерхової забудови 1960–2010-х рр.

із приватними будинками 1930-1950-х рр.

та поодиноким вкрапленням забудови 1940-1950-х рр.

Поруч із висотками розташувалися гаражі, а ще трохи далі – приватний сектор.

Неподалік видніються труби Дарницької ТЕС.

Цікаво, що на мапі за адресою Азербайджанська 16/3 можна знайти дві будівлі.

Як виявилося, місцевий старожил під час забудови відмовився продавати свою ділянку, воліючи лишитися у своєму приватному будинку.

Довкола цього будинка досі ростуть плодові дерева.

Від багатоповерхівок він відгороджений високим парканом.

«Я не знаю, як цей дідусь там живе, – каже мешканець висотки.

– Там, здається, немає навіть каналізації».

«Ми мінімально втручалися в простір.

Це щастя, коли знаходиш локацію, де не потрібно нічого суттєво переробляти.

Так, один з епізодів ми знімали в ятці з кавою, куди збігаються місцеві мамусі.

Як водиться, вони всі знають одна одну.

Діалог я підслухала і записала», – розповідає режисерка.

Двір замикає довгий будинок з високою модерністською аркою посередині, шматок якого також потрапив у кадри з фільму.

Будівлю звели у 1985 році для робітників заводу «Арсенал».

Зараз в його арку вписалися рекламні вивіски і вхід до магазину АТБ, який зайняв чимало дворового простору за багатоповерхівкою.

Правий берег: рейв і ранок на Рейтарській.

Сцену рейву знімали на одній із вечірок Модуля в Довженко-центрі.

«Для мене важливо було, щоб рейв був реальним, щоб це не виглядало як зібрана масовка», – пояснює режисерка.

Втім, домовитися про зйомку в такому місці було нелегко через епізод із вживання наркотиків.

Організатори вважали, що така сцена може їх дискредитувати.

«Прогулянку Рейтарською знімали вранці після рейву.

Оскільки квартира для наступної зйомки була неподалік, то Рейтарська нам справді була по дорозі, – пояснює Марина.

– Мені докоряли зловживанням лайкою у цій сцені.

Але, як на мене, її якраз стільки, скільки в такій ситуації лайки в житті.

Крім того, я проти розучування діалогів.

Ми з акторами розбираємо сцену, а тоді вони говорять усе своїми словами».

Враження роздрібленого, розрізненого міста Київ завжди справляв на саму режисерку.

«До 13 років я жила на Мінському масиві, з 13 до 17 – на Троєщині, тоді до 29 мешкала на Виноградарі.

Останні три роки живу з сім’єю на Липках.

І кожен район справляє враження окремого містечка зі своїми законами», – розповідає Марина.

Це відчуття відмінності однієї частини Києва від іншої авторка і хотіла показати в фільмі.

Стрічка «В радості, і тільки в радості» отримала нагороду за кращий короткометражний фільм Національного конкурсу на ОМКФ 2018, кращий короткометражний фільм Національного конкурсу на кінофестивалі «Молодість» 2019.