«Моя дорога до мистецтва» – Карло Звіринський. Початок

Про українські та польські газети, Гітлера, Пєрацького та Бандеру, про дружбу з Крушельницькою та атмосферу середовища, в якому ріс та починав свій непростий шлях до мистецтва художник-педагог сьогодні з “перших уст”.

Про першу шкільну вчительку, кран від водопроводу, про гіляки, що служили «скритками» та про «ровери почтальйонів» сьогодні зі спогадів Карла Звіринського.

В сільській школі з незапам’ятних часів (з 1918 р.) працювала учителькою дочка священика п.

Ірина Людкевич (нічого спільного з композитором).

Це була типова «стара панна» – добра, чесна, набожна, повна дивацтв і порядності.

/* custom css */.

text-align: left;.

}.tdi_2_cff.

td-a-rec-img img{.

Loading...

Початкова школа в якій вчився К.

Звіринський, фото Ю.

Чабан 15.01.16.

Школа містилася в маленькому будиночку напроти церкви.

Це був невеликий зал, а радше кімната розміром понад 30 м², частина якого була відведена на сцену, на якій «Просвіта» ставила свої вистави, а школа святкувала св.

В другому ряді посередині сидить Ірина Людкевич, в останньому ряді посередині Карло, біля нього з права брат Йосиф.

«Пані Учителька» вела всі чотири класи, до і після обіду.

Всі мешканці села ставилися до неї з пошаною, хоч в окремих, дуже рідких випадках виникали конфлікти.

Відіграла вона в мойому житті деяку роль, хай невелику, але позитивну.

Перші лекції добра, поняття зла – прийшли до мене від неї.

Часто на лекціях читала нам цікаві оповідання, з книжечок куплених за власні гроші, і дарованих потім нею до шкільної бібліотечки.

Це були в основному видання «Світу дитини».

Скільки то ми всі з них взяли, навчилися… Вона закладала нам основи моралі, порядності, підтримуючи сказане своїм прикладом.

Працювала до пенсії, потім поселилася в нашій хаті, де й померла через багато років.

Тривалий час ми жили з нею побіч, на одному подвір’ї.

Світ дитини, число перше від 1 листопада 1919 року.

Серед подвір’я [шкільного – упорядник] піднімався на висоту метра кран від водопроводу.

Для села це була вигідна диковинка, якою користувалися лише господарі подвір’я.

Побіч були великі стоси непорізаних і не колених дров, або ж звалені як небудь на себе, зрізаних дерев разом з гіллям.

Цей останній варіант для нас дітей був причиною несказанних радощів: лазити по верхів’ях гиляк, то западатися в міжгалузеві тунелі, створювати уявні печери, скритки (схованки – упорядник), давали можливість організувати в цих джунглях найрізноманітніші ігри і забави.

Сусідній кран від водопроводу давав можливість створювання штучного дощу, який в свою чергу приводив до виникнення калюж, болота, а в результаті до постійних конфліктів із старшими.

Іншою причиною конфліктів було використовування роверів почтальйонів із сусідніх сіл, які приїздили до нашого села.

В більшій чи меншій мірі кожен з дітваків не уникав спокуси поїздити на чужому ровері, очевидно без дозволу.

Дітвори було багато, що не голова то фантазія, отже можна собі уявити цей безперервний рух, шум і крики, які тривали зранку до вечора на подвір’ї.

Я вправді не надто ангажував себе в ці забави, бо книжка вабила мене більше.

Батько передплачував дві газети «Народну справу» і «Новий час».

Цю останню не довго, бо була дорога.

Зате найстарший брат, мав в приятелях якогось синка поліціанта і приносив завжди від нього «Ilustrowany Kurjer Codzienny», найбільшу газету в Польщі.

Виходила вона в Кракові під редакцією Mariana Dąbrowskiegо.

Об’єм цього щоденника – 24 сторінки, крім того тижневі додатки, такі як «Kurjer Literacki», «Wróble na daszku» і т.

Всі газети концерну І.К.

були україножерними, але інформативний матеріал був дуже багатий, так що я з радістю їх читав.

Газета “Новий час”, число перше від 7 січня 1926 року.

Читання газет було значно цікавішим за всі забави.

Я був заангажованим завжди по чиїйсь стороні в кожному конфлікті.

Я мусів знати все до дрібниць в справі, яка мене цікавила.

Пам’ятаю, що найбільш цікавили мене слідуючи справи: 1932 р.

ситуація в Німеччині і боротьба Гітлера за прихід до влади, врешті його становлення канцлером, відхід Гінденбурга, спалення Райхстагу, процес Дімітрова, а потім Аншлюс, Sudety і т.

З українських справ на перше місце в моїх переживаннях було вбивство міністра Пєрацького в 1934 р., і потім суд у Варшаві над Бандерою, Лебедем, Гнатківською і др.

Кожен день я нетерпеливо чекав нового звіту з процесу і страшенне переживав за поведінку підсудних.

Яким гордим я був коли прочитав, що підсудні відмовляються говорити по польськи.

Зрештою не тільки це, а всі українські справи я глибоко переживав.

Родина Крушельницьких, початок 1930-х років.

Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін.

Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан.

У 1934-37 рр.

Володимира, Тарас, Антін, Остап, Іван і Богдан були репресовані та страчені.

Це фото стало символом винищення сталінським режимом української інтелігенції.

Коли йшов торг між польським і совєтським урядом за видачу матері маленької Лариси Крушельницької і обуренню становищем совєтської влади в мене не було меж.

Чи думав я, що через кілька років ми зустрінемось в одній клясі, в одних учителів і заприятелюємо на довгі роки.

Видання «Зіз» – «Малюнки малого Ромцьо».

Малюнки від 15 квітня 1931 р.

А вбивство Лемиком совєтського консула у Львові, а голод на Україні, арешти, постійні арешти за приналежність до ОУН, яка тягла за собою 5 років тюрми.

Заклики українських організацій до бойкотування неукраїнських товарів, крамниць і т.

під гаслом «Свій до свого по своє».

Боротьба товариства «Відродження» за тверезість народу, підтримка всього, що українське.

Гордість за «Маслосоюз» і «Центросоюз», за безконкуренційність їх продукції, добрість цукерків «Фортуна Нова» із серією українських князів і гетьманів, кожен український виріб, кожна продукція – все це було предметом моєї гордості і радості.

Вже тоді я знав, що я ніколи не буду ні пити, ні курити.

Бо одне і друге підриває націю, яка бореться за свою незалежність.

Своїх обітниць даних в дитинстві я дотримуюся ціле життя.

Не було української книжки чи газети, назва якої була б мені незнана.

Я хотів знати все, і я був близький до того, що торкало мого народу.

Бюро Головної Торговельної Аґентури “Маслосоюз”, Львів, вул.

Костюшка ч.1 а.

1927 р.

Війна Італії в Абіссинії, була предметом мого глибокого пережиття.

І хоч в італійському фашизмі мені багато подобалось, в цьому випадку всі мої симпатії були на стороні Абіссинії.

Я вивчив все, що торкало цієї країни: її географію (не було ні одного містечка, якого не знав би і не міг, як кажуть, із закритими очами показати на карті), історію, знав усіх РАСІВ і міг їх схарактеризувати.

Одним, як Рас Насібу і його синам симпатизував дуже, недолюблював пізнішого зрадника Раса Ґуксу, дуже співчував Негусу Гайле Селассіє… Їхні невдачі були моїми невдачами і кожного вечора в молитві я просив Бога о поміч для Абіссінії.

Не менш був заангажований у війну в Іспанії.

Всі мої симпатії були на стороні ген.

Франко, а генерали Москадо – оборонець Альказару і високий в окулярах ген.

Мола були моїми героями.

Реклама Маслосоюзу в пресі початку ХХ століття.

І до сьогодні не можу зрозуміти, чому така велика кількість розумних, вартісних людей стала по стороні т.

Республіки? А чому я став по стороні Франко? Ми знали що таке комунізм, а Франко був його ворогом, отже я був на стороні Франко.

І досі прикро мені читати прекрасну книжку Гемінґвея «По кому б’є дзвін».

Здається вся еліта тодішньої Європи була сліпа.

Якась фасцинація (завороження – упорядник) всім, що виходить від Росії характеризувала Захід починаючи від енциклопедистів.

Їх уявлення про цей нарід, його культуру базувався хиба виключно на рівні російської літератури, яку розуміли і сприймали дуже своєрідно, без всякого розуміння ментальності цього народу і реалій його життя.

Історія Росії була пізнана у викладі російських істориків, слуг самодержавія і носіїв ідеї месіянства російського народу.

І, цікаве, що за 300 років, Захід нічого не навчився і нічого не зрозумів, як ходить про російські проблеми.

Також війна в Іспанії також втягнула мене без решти в свою орбіту.

Фабрика “Фортуна Нова” на вул.

Кордецького, 1925 р.

В цей час появився в Польщі, а точніше в Niepokalanowie w Wa.

Wy новий щоденник, так званий «Mały Dziennik» видаваний оо.

Францішканами, який коштував 1 зл.

на місяць.

Дуже я його хотів передплатити, але грошей в мене не було.

Про мою мрію сказала моя мама учительці.

Ця передплатила його мені, а відробив ці гроші рубанням і ношенням дров вчительці.

Не оминав я і інших можливостей, щоб дістати книжку, позичити газету, а в кінці 30-х років, коли появились детекторні радіо – послухати радіо.

Бажання знань, відомостей було таке велике в мене, що я використовував весь вільний час на читання.

Смеркало, темніло, а я все «сліпав».

І «досліпався» – в 16 років перші окуляри мінус 8.

Так і досі.

Христина ЗВІРИНСЬКА-ЧАБАН.

Джерела: Рукописний архів К.

Фотоархів К.

Карло Звіринський «Все моє малярство – то молитва», спогади, інтерв’ю, роздуми, статті; упорядник Х.

Звіринська-Чабан, – Львів : «Манускрипт», 2017.

/* custom css */.

text-align: left;.

}.tdi_4_55c.

td-a-rec-img img{.

Loading...