Диво фортифікаційної техніки минулого, або п’ятнадцять цікавинок про Тараканівський форт

Він вабить, вражає і лякає водночас.

А ще — наводить на сумні роздуми про черговий втрачений об’єкт, який міг би стати туристичною перлиною Рівненщини.

Утім, нині знову зажевріла надія, що про унікальну споруду, яку називають дивом фортифікаційного будівництва кінця ХІХ століття — Тараканівський форт — не забудуть і не кинуть напризволяще.

Рів перед фортом і стіна укріплення.

Офіційно над Тараканівським фортом нависла тиша забуття, яку подеколи порушують чутки то про продаж приватним особам, то про передачу в комунальну власність… А тим часом пам’ятка військової архітектури ХІХ століття, подібних якій у Європі практично немає, невпинно руйнується.

Щоправда, це не зупиняє численних туристів і “диких” відвідувачів.

/* custom css */.

text-align: left;.

}.tdi_2_22c.

td-a-rec-img img{.

Loading...

Казарма і бокові каземати.

Яскравої і сонячної днини не так і лячно.

За розповідями дубенських гідів, останніми роками до форту просто паломництво з усієї України — і тих, кого цікавить історія, і тих, хто заради небаченого селфі готовий ризикувати здоров’ям і життям, і, звісно, шукачів усіляких воєнних раритетів.

Хоча понад сторічна споруда нині радше об’єкт аварійний, аніж туристичний.

Будь-якої миті надто допитливий і необачний відвідувач може як провалитися в підземну пастку.

так і отримати “привіт з минулого” на голову у вигляді обвалу.

Вціліла стіна казематів, виконаних у так званому цегляному стилі, притаманному російській архітектурі кінця ХІХ-початку ХХ століття.

Уже понад десять років тривають перемовини керівництва Рівненської області з Міністерством оборони, яке з 1957 року є власником укріплення, щодо передачі об’єкту в комунальну власність.

Адже тільки тоді можна було б вкладати кошти з місцевих бюджетів у його реконструкцію чи бодай утримання, залучати інвесторів тощо.

Перемовини ускладнює факт наявності при об’єкті ще й майже 64-х гектарів землі, якими військове відомство не поспішає ділитися.

А у випадку передачі в комунальну власність ці гектари треба військовим замінити аналогічною кількістю.

Хоча згоду на передачу в обласну комунальну власність самого форту з ділянкою землі, на якій він розташований, площею 5,5 гектара отримало ще попереднє керівництво Рівненської ОДА.

Однак знову змінилися керівники міністерства, виконавці, які займалися погоджувальною процедурою, і справа знову “зависла”.

Чергову спробу довести її до кінця зробило вже теперішнє керівництво області.

Голова облдержадміністрації Віталій Коваль звернувся до нового міністра оборони з проханням прискорити організацію виконання цього процесу.

Тараканівський форт.

Нині, як зазначила начальниця управління культури і туризму Рівненської ОДА Любов Романюк, офіційним власником Тараканівського форту все ще залишається держава в особі Міністерства оборони, а на балансі форт перебуває у місцевій КЕЧі.

Хоча де-юре Тараканівський форт є в переліку об’єктів Дубенського історико-культурного заповідника.

Утім, як запевнила Любов Романюк, процес зрушився з місця.

І як тільки з Міністерства оборони надійде погодження на передачу споруди територіальній громаді, а облрада дасть згоду на прийняття, будуть відповідні наказ Міністерства оборони і Постанова кабміну.

А вже облрада вирішуватиме, кому на баланс передати об’єкт.

Логічно було б, щоб балансоутримувачем став Дубенський історико-культурний заповідник.

І добре б, аби ці “…надцять” кіл бюрократичного пекла завершилися якомога швидше, бо старовинне унікальне укріплення може не дочекатися.

Вхід в підземні лабіринти.

А тим часом фортифікаційним дивом Рівненщини опікуються місцеві ентузіасти.

Вони водять туди екскурсії.

прибирають сміття, замуровують небезпечні пастки і оббивають цеглу, яка може впасти, розставляють попереджувальні таблички.

П’ятнадцять цікавинок про Тараканівський форт.

Подібних до Тараканівського форту оборонних об’єктів у світі є лише два — у Франції.

Форт-заставу біля Дубна будували, використовуючи французький досвід.

Автором проєкту історики вважають військового інженера полковника Борисова.

Він же був і першим начальником будівництва.

За іншими даними.

авторство створення цитаделі може належати графу інженер-генералу Едуарду Тотлебену.

Двоповерхова казарма всередині цитаделі майже зруйнована.

Будували форт понад 5 років.

Вали почали насипати ще в 1873 році руками майже тисячі мешканців з навколишніх сіл і Дубна.

Тамтешнім селянам заборонялось використовувати в господарських роботах камінь.

Увесь місцевий камінь йшов на форт.

При будівництві уперше використали такий матеріал як бетон.

Основні роботи закінчили в 1890 році.

Того ж року цар Олександр III з родиною оглядав укріплення.

Обійшлося воно царській казні в майже 66 мільйонів рублів.

Казарма в центрі форту “дивиться” таємничими порожніми вікнами-очицями.

Форт обладнали за останнім словом тогочасної науки і техніки.

У 1899 році з’явилося електроосвітлення, телеграф, телефон.

Через спеціальні колодязі із вмурованими в стіни рейками лебідками піднімали з підземелля боєприпаси.

Автор проєкту передбачив будівництво трьох глибоких колодязів для води, що давало можливість облаштувати водопровід.

Була також і каналізація зі спеціальною піччю для спалювання нечистот.

Зовні цитадель оточував рів і земляні вали, укріплені стінами двометрової ширини і шестиметрової висоти.

Форт з висоти польоту птаха нагадує корабель, що загубився у зеленому морі.

Фото з сайту Волинь Post.

Проєктом будівництва було передбачено облаштування броньованих артилерійських башт на кшталт французьких фортів.

Однак тогочасній Росії подібні новації не були притаманними.

Тому, вочевидь, вирішили зекономити на дорогому обладнанні і таких башт в Тараканівському форту не встановлювали.

Тараканівський форт, 1916 р.

Тараканівський форт, 1916 р.

Форт займає площу 5,8 гектара.

У центрі його — дворівнева трапецієподібна казарма з округленими краями.

Цитадель мала 105 казематів, 35 з яких — житлові.

Одночасно там могли розміститися 800 осіб.

Кожен каземат мав своє призначення: для бойових дій, господарські приміщення, склади, пекарня, лазарет, операційна і навіть дезінфекційні камери.

Був навіть окремий каземат-морг.

Усі приміщення було оснащено вентиляцією і печами для обігріву.

У 1901 році в центральній казармі збудували гарнізонну церкву.

Тараканівський форт, 1916 р.

Тараканівський форт, 1916 р.

Тараканівський форт має форму ромбу.

Довжина кожної сторони по периметру сягає 240 метрів.

Товщина зовнішніх стін укріплення становила 3 метри.

Всередину укріплення ведуть чотири підземні ходи.

Під час бомбардувань солдати могли вільно пересуватися наскрізним коридором, який тягнеться по внутрішньому периметру форту.

Герметичні двері й драбини виготовлено з використанням чавунних деталей.

Потрапити всередину можна було лише за допомогою висувного залізного мосту, який під час облоги ховали в спеціально побудоване приміщення під насипом.

Тараканівський форт, 1916 р.

Форт зайняли австрійські вояки, 1916 рік.

Початково на озброєнні форту було десять шестидюймових (152-мм) гармат з дальністю стрільби 9-13 кілометрів, вісім легких гармат, вісім 57-міліметрових, 10 трьохлінійних кулеметів.

Усього у форту було 40 різнокаліберних гармат та 10 кулеметів.

За іронією долі російські війська Тараканівський форт за призначенням так і не використали.

Уже в 1900 році його перетворили на склад, але надмірна вологість звела цю ідею нанівець.

Затим форт став в’язницею, першими “поселенцями” якої стали солдати тамтешнього гарнізону, які бунтували проти утисків офіцерів.

Форт, 1916 рік.

Ліворуч ще ціла центральна казарма.

Тараканівський форт, 1916 р.

Уперше Тараканівський форт використали за його призначенням у 1915-у під час Першої світової.

Укріплення без бою залишили російські війська й одразу зайняли австрійські.

Форт зазнав значних руйнувань під час так званого Брусиловського прориву влітку 1916-го.

У боях за форт тоді загинуло 200 вояків австрійської армії, яких поховали біля фортеці.

У цьому ракурсі, при якому видно вцілілі стіни, найчастіше фотографують форт.

У 1920 році кіннотники армії Будьонного за підтримки авіації та бронепоїзда “Хоробрий” намагалися штурмом взяти форт, зайнятий на той час вояками 43-го полку Війська Польського під командуванням майора Віктора Матчинського, проте марно.

Гарнізон форту в кількості тисячі солдатів бився в оточенні, доки мав боєприпаси, після чого 300 вцілілих вояків здійснили прорив.

Шістнадцятого вересня 2010 року в Дубні й на території форту відбулися урочисті заходи з вшанування польських жовнірів.

Підземелля Тараканівського форту.

Серед найнеймовірніших чуток про таємниці форту — така, що буцімто німці в часи Другої світової облаштували тут секретну лабораторію з розробки новітньої зброї.

Подейкували, що тут знаходився дослідницький підрозділ найтаємничішої нацистської організації “Аненербе”.

А перед відступом на початку 1944-го окупанти замінували і забетонували обладнання в тунелях.

Та так, що його досі не вдалося виявити.

За іншою версією, начебто радянські військові облаштували тут склад ядерної зброї.

Місцеві знавці запевняють, що й справді з 1946 по 1960 роки форт займали підрозділи НКВД, які навіщось залили бетоном багато приміщень і навіть вентиляційні отвори.

Чим вони тут займалися — досі таємниця за сімома печатками.

За переказами, “енкаведисти” у форту розстрілювали тих, кого підозрювали в співпраці з УПА.

Сходи на другий ярус.

У 1965 році Міністерство торгівлі УРСР і штаб Прикарпатського військового округу зробили спробу обладнати на базі форту склад консервованої продукції та запчастин автомобільного парку військової частини.

Для цього навіть розчистили каземати, провели освітлення.

Але надмірна вологість і випаровування змусили відмовитися від цієї ідеї.

У післявоєнні часи територію укріплень використовували також як тренувальне стрільбище.

Галерея другого поверху.

На стінах форту можна віднайти цікаві написи й автографи солдат, які служили тут сто років тому.

Зустрічаються, окрім російських, польські, німецькі, австрійські і навіть арабські.

“Прикрасили” стіни бетонної фортеці своїми автографами й наші сучасники.

От тільки цінність їх вельми сумнівна.

Територія старовинної фортифікаційної споруди неодноразово ставала майданчиком для зйомок відеороликів.

Тут також знімали деякі епізоди відомої української художньої стрічки “Поводир” та казки-фентезі “Джура-Королевич”.

Припускають, що саме тут колись була церква.

У 1983 році форт обстежила бригада київських спелеологів Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

Уже тоді було встановлено, що, зокрема, центральна двоповерхова казарма та арки другого поверху перебувають в аварійному стані.

Будинок казарми вимагає термінового капітального ремонту.

Тоді ж встановили, що глибина ям і провалів у необстежених підземних ходах сягає 20-ти метрів.

Привиди Тараканівського форту.

Різноманітних містичних історій про Тараканівський форт назбиралося стільки, що впору випускати збірник “жахалок”.

Удень форт виглядає геть не містично, чого не скажеш про вечірні години, особливо за похмурої погоди.

Місцеві кажуть, що усілякі містичні прояви починаються десь так після години 19-ї.

Бродити поодинці серед цих апокаліптичних руїн не кожен наважиться.

Кругла артилерійська башта.

У цій кімнаті екскурсанти загадують бажання.

щоб воно збулося, треба обійти навколо башти три рази.

Ті, хто побував у Тараканівському форту, розповідають, що їх увесь час не полишало відчуття, що ці стіни “живі”.

Кажуть, що навіть чули голоси людей, які долинали невідомо звідки.

Про це ж розповідають жителі навколишніх сіл.

Мовляв, інколи чути глухі звуки вибухів, якусь нечітку мову, схожу на військові команди.

А ті, хто не побоявся випробувати долю і заночував у самій цитаделі чи неподалік, розповідають, що вночі чути, як форт “фонить”.

Подейкують, що це десь в глибині підземель досі працює генератор, якого так і не знайшли… А ще — буцімто якась невидима сила піднімає нічліжника і веде в глибину фортеці, і якщо в той момент його не зупинити, то він може назавжди згинути в нетрях руїн.

Вхід у цитадель.

Перша світова.

1915 рік.

Той же вхід.

Сучасне фото.

Місцеві охоче і “зі смаком” розповідають про привидів Тараканівського форту.

Багато хто вірить, що це душі загиблих тут солдат різних армій, які досі не можуть упокоїтися.

Деякі туристи розповідають, що всередині цитаделі їх не полишало відчуття, що хтось крадеться за ними назирці, а озирнутися лячно… Так наче господарі руїн з потойбічного світу супроводжували їх під час екскурсій.

Моторошна місцина… Так і здається, що зараз з темного провалля руїн вирине якийсь потойбічний мешканець.

Тараканівський форт.

Тараканівський форт.

Вистачає й різних оповідок про заблукалих поодиноких туристів, яких якась невидима сила бувало й по кілька днів водила підземними лабіринтами, а потім раптом вони виходили назовні.

А було й таке, що заблукалих не знаходили, мовляв, форт сам вирішує, кого йому відпускати, а кого ні….

Тараканівський форт.

Фортечні коридори ваблять, але блукати ними наодинці небезпечно.

Головним привидом форту-застави місцеві називають загиблого священика, який колись правив у тутешній гарнізонній церкві.

Мовляв, він досі бродить темними закутками і б’є у дзвони, скликаючи на службу.

Мовляв, мандруючи фортом, і дійсно інколи можна почути звуки церковних дзвонів.

які долинають наче десь із підземелля.

Через це місцеві встановили хрест над приміщенням, де була гарнізонна церква.

Тараканівський форт.

Тараканівський форт.

Тараканівський форт.

Тараканівський форт.

Руйнування після Брусилівського прориву, 1916 рік.

Можна вірити й не вірити в ці оповідки.

але те, що форт дійсно місце таємниче і приховує в собі чимало загадок, то, вочевидь, це так.

Це таємниче і недосліджене якраз і породжує таку кількість легенд і найнеймовірніших чуток.

Саме тому ці загадкові руїни так приваблюють відчайдухів-дослідників і любителів екстриму.

Утім, вони ж і не пробачають зневажливого ставлення до себе.

І ще нічого, якщо необачний відбудеться переломом руки чи ноги, бо, шубовснувши в підземну шахту чи заблукавши в лабіринтах, повернутися без сторонньої допомоги навряд чи вдасться.

Місцеві розповідають десятки історій про “бранців” форту, яких доводилося шукати і по кілька днів.

Тому застерігають від самостійних обстежень укріплення, а радять брати з собою, як мінімум, потужний ліхтарик і екскурсовода.

Світлана КАЛЬКО.

/* custom css */.

text-align: left;.

}.tdi_4_c6e.

td-a-rec-img img{.

Loading...