«Велюр» великих масштабів

Близько півночі 11 липня ми вдвох – дружина і я – вийшли на вечірню (чи навіть нічну) прогулянку у парк на березі Дніпра.

Зазвичай ми виходимо раніше, проте день видався такий спекотний, а вечір задушливим, що вирішили зачекати до півночі, коли з річки починає тягнути вітерець.

Та й людей у такий час має бути менше, що за умов пандемії має певне значення.

Утім, людей усе ж іще було чимало – адже йшлося про ніч із суботи на неділю, коли більшість публіки почуває себе вільнішою, ніж завжди.

Вже настало 12 липня, коли ми підійшли до розцяцькованого різнокольоровими вогниками величенького кафе на набережній.

Воно ще працювало, і не лише відкрита тераса була заповнена відвідувачами, а й закриті зали виглядали не порожніми.

Добре хоч, у кафе гучна музика не псувала літню ніч.

Але на протилежному боці річки… О, то було щось із чимось! Не знаю, хто там гуляв і в якому закладі, але тамтешні децибели заполонили простір над річкою.

Особливо вирізнялися низькі частоти, які вибивали ритм сільської кузні: бум, бум, бум… Я змолоду є прихильником рок-музики, спокійно ставлюся до «попси» (аби була талановито зроблена), але ці ритми… До них не вистачало хіба що вувузели – дудки, яка пронизливо тягне одну-єдину ноту.

Ми намагалися відійти від джерела звуку – даремно, звук ішов за нами.

А потім, ідучи додому, ми знову пройшли повз кафе, вже о першій ночі – і воно ще працювало, хоча й не на повну силу.

Ба більше – працював і розташований від нього на відстані приблизно кілометра ресторан, правда, лише один його маленький зал.

І ще в одному кафе мерехтіли тіні, а з Гідропарку лунала (на щастя, цього разу досить мелодична, але все одно гучна) музика з якогось закладу….

Підходячи до дому, я згадав, що читав у стрічці новин, наче уряд заборонив роботу кафе, ресторанів і нічних клубів після 23:00.

Вранці перевірив – і правда, є така постанова № 588 від 8 липня, опублікована 10 липня, яка діє з моменту опублікування.

Згідно з нею, не можна працювати в нічний час розважальним закладам і суб’єктам господарської діяльності з надання послуг громадського харчування з організацією дозвілля або без нього (ресторанам, кафе, барам, закусочним, їдальням, кафетеріям, буфетам тощо).

Ба більше: виявляється, вже пройшли рейди по закладах-порушниках.

А під дію постанови потрапляють не лише місця, де можна поїсти та випити, а й будь-які заклади культури (крім кінотеатрів).

Єдине, що дозволено – це, говорячи бюрократичною мовою, надавати послуги громадського харчування з застосуванням адресної доставки замовлень та замовлень на винос.

Тобто теоретично страву чи напій (якщо це бар) можна купити на винос й уночі.

Так, ми бачили віконце в кафе, яке продавало напої (не лише алкогольні) на винос.

Але ж за столиками сиділо куди більше люду, ніж стояло біля віконця.

Як то кажуть, для інтересу зателефонував кільком знайомим, щоб розпитати, чи й у них кояться такі справи, чи, може, ми живемо в якомусь унікальному столичному районі.

Виявляється, йдеться про майже повсюдне явище.

І не лише про цивілізовані ресторани та кафе, а і про брутальні «розливайки», де юрмиться відповідний контингент.

Ну, а нічна музика… Виявляється, буває значно гірше – коли о третій ночі на площі під вікнами житлових будинків весела компанія починає не надто мелодично і не надто тверезо горлати під гітару пісні.

Добре, коли то ще будуть пісні Висоцького, бодай і в такому виконанні, але ж у більшості йдеться про щось узагалі непотребне, ані за формою, ані за змістом, ані за «культурою» виконання….

Отож укотре вже (і не лише у мене) постає елементарне запитання: а чи існує в Україні влада? Не лише та, яка видає закони та постанови (ця є), а ще і та, яка стежить за їхнім виконанням, караючи різними способами (від штрафів до кримінальних переслідувань) порушників, тобто тих, хто в ім’я своїх власних забаганок іде проти суспільних інтересів? Чи всі силові ресурси чинної влади витрачаються на перманентне переслідування Петра Порошенка, з якого (тобто з переслідування), схоже, вже сміються не лише в самій Україні? І чи випадково Україна є державою «за червоною лінією», тобто носієм небезпек за умов пандемії? Хтось скаже, що описані щойно приклади порушень постанов Кабміну мають характер «окремих недоліків» і не характеризують усієї картини життя країни.

Так, не характеризують.

Адже порушники такого ґатунку – не всі заклади і не всі громадяни, які йдуть уночі до таких закладів.

Але, по-перше, маємо системне явище, по-друге, хіба тільки такі порушення є фактом? Ось моєму колезі в аптеці, коли він прийшов купувати ліки, провізор сказала: «В нашому селищі на 12 тисяч жителів ви єдиний клієнт, який дотримується приписів запобіжного антивірусного режиму…».