Навколомовні баталії: українська мова має бути повернена в сучасність

Проблема функціонування української мови в Україні давно вже вийшла за рамки культурологічного дискурсу і перетворилася на питання політичного вибору українців.

В постколоніальній державі, якою є Україна, питання української мови має основоположне значення.

Оскільки мовні баталії навколо вживання державної української мови – це не що інше, як шалений спротив деколонізації України тих, хто конвертує минуле в свою політичну підтримку.

За сучасних українських політичних реалій українська мова стала символом просування держави в майбутнє, а російська мова перетворилася на інструмент втягнення України назад в радянське минуле, правонаступником якого виступає сьогодні путінська Росія.

Виходячи з цього, потрібно розглядати питання функціонування української мови як найголовніший чинник збереження національної ідентичності.

Оскільки з втратою народом мови, він не тільки втрачає свою національну і культурну індивідуальність, а й починає дрейфувати до чужинського берега.

«Гібридний лінгвоцид» в Україні.

Роки радянської окупації України можна класифікувати, як запровадження «гібридного лінгвоциду», за якого українська мова нібито формально і не заборонялася, проте комуністичний режим робив все для того, аби якнайшвидше витіснити її з повсякденного вжитку, що великою мірою йому вдалося майже зробити в частині українських областей.

І найгірше те, що навіть у часи незалежності цю ганебну для української нації ситуацію не вдається переломити на краще, а в деяких випадках, як не прикро це визнавати, русифікація навіть поглибилася.

Бо державою не було створено належних умов для забезпечення виходу України з мовної кризи.

В намаганні зробити російську глобальною мовою, Москва нічим не гребувала.

Україні була силою нав’язана «українська російська мова», яка не лише відрізнялася від питомої російської вимови фонетично, а й була закріпленням вигаданої в Кремлі теорії щодо «російськомовних українців».

Яких Путін усіх автоматично зачисляє до росіян.

І не дивлячись на те, що українська мова має в Україні високий ранг державної мови, штучно створені такі обставини її використання, які постійно негативно регулюють її статус.

Різними методами зроблено так, що в багатьох випадках не українська, а російська мова служить на українській території мовою міжнаціонального спілкування.

Що було введено ще в часи СРСР, і це хочуть закріпити назавжди в Українській державі московські політичні ставленики.

Намаганнями переглянути закон про державну мову в Україні прихильники Кремля прагнуть підготувати можливість надання російській мові статусу офіційної мови, пересунувши українську мову на задній план.

І культурні обставини нині є такими, якщо зробити «п’ятій колоні» одну поступку, то вона вже завтра вимагатиме наступну, й так далі по колу.

Українська мова – об’єднуючий фактор нації.

Не всі в Україні розуміють фундаментальну цінність української мови, як національного об’єднуючого фактору, що в декого викликає неприйняття, а іноді навіть відторгнення бажання вільно володіти мовою країни свого проживання.

Але без широкого функціонування загальнонаціональної мови можливості взаєморозуміння і політичного консенсусу кардинальним чином звужуються.

Радянський режим залишив українцям у спадок багато «мін уповільненої дії», і домінуюча подекуди російська мова є однією із них.

Крім того, неприродна двомовність частини українського населення не дає можливості досягнути політичного консенсусу між громадянами України.

У той час, коли рідною мовою може бути тільки одна.

А бікультурність призводить тільки до трагічної роздвоєності людини, конфліктів інтересів та відвертої політичної нетерпимості.

Неспроможність для багатьох остаточно визначитися зі своєю мовною ідентичністю стає непереборною перепоною на шляху толерантності до усвідомленого вибору інших, яким би він не був.

Закинувши «якір в минуле», такі переконані прихильники «русского мира» виношують мрії про реінкарнацію СРСР, і тому з ними дуже важко досягти консенсусу щодо такого надважливого питання, як необхідність повернення до української історичної ідентичності.

Очевидно, що позбавитися одномоментно від тягаря радянського минулого не є реальним завданням.

Проте планувати виправлення цієї проблеми на короткострокову і довгострокову перспективу конче необхідно.

Українській мові має бути повернена її комунікативна сила і створений стимул її вивчати для тих, хто ніяк не може подолати внутрішнього блокування її освоєння.

Російська мова в комуністичні часи мала несправедливу перевагу, тому «новонавернені» до української мови мусять бути сильно мотивовані для її вивчення.

Не дивлячись на те, що українська мова в Україні вже досить тривалий час має статус державної, а отже першої мови, опоненти української державності постійно хочуть понизити її до «другої» мови після російської, цим визнавши її другорядність.

Деолігархізація і мова.

У добре організованому національному середовищі значні ресурси мають бути спрямовані на те, щоб допомогти людям отримати доступ до мови та вивчити її через ЗМІ, бібліотеки, школи та вищі навчальні заклади.

В Україні ж під час московського панування було насильницьки розірвано історичну мовну традицію, коли успішною могла стати лише та особа, яка, задля політичної лояльності до влади і можливості зробити вдалу кар’єру, мала відмовитися від свого національного коріння і перейти в спілкуванні на мову поневолювачів.

Але тепер, коли вже минуло майже 29 років з часу відновлення української державності, боротьба за право виживання української мови на території Української держави виглядає прикрим нонсенсом.

Але це сучасна реальність, яку необхідно змінювати.

Присутність російської мови в масовому вжитку є прямою загрозою виживанню і поширенню української мови.

Бо якщо хтось вибирає мову російську, він цим самим відмовляється й від української України.

Тому російська мова в Україні є куди більше, ніж просто мова.

Її поширення і використання є політичним, економічним і соціальним фактором, який потенційно впливає на майбутній вибір української нації.

Ця присутність і поширеність стала ознакою наявності «нових росіян», рекрутованих з числа колишніх українців, котрі не витримали тиску комуністичної, а потім і олігархічної системи, що домінує зараз в Україні.

Не дивлячись на те, що в Україні була успішно проведена декомунізація, без проведення деолігархізації та виведення теле, радіо і медіапростору з під контролю українських олігархів, повернути українську мову в сучасність нікому не вдасться.

Оскільки, як показують результати виборів, населення України дуже легко зомбується телевізором, а результати цього зомбування доведеться потім пожинати всьому українському народу.