Луцькі пристані й розваги на воді, або Атлантида міжвоєнного міста

Луцьк як місто на воді здавна прив’язаний до річок економічно, культурно, семантично.

Міжвоєнний період ХХ століття, який став бурхливим розвитком життя, позначився і на луцьких пристанях.

За назвами і локаціями у вказаний період на річці Стир таких виявлено 11 штук.

Кожна організація вважала престижним збудувати власну пристань.

На них не тільки займалися водним спортом, а й періодично влаштовували дансинги, культурні та благодійні вечори.

Тож берег найбільшої луцької річки був всіяних пристанями від району теперішньої вулиці Чехова до Вишкова.

Історію пристаней можна починати віддавна, але це окрема тема, в якій поєднаються різні типи пристаней, від торгових і транспортних до туристичних і спортивних.

Діяльність останніх двох спричинилася розвитком громадського руху і появою різних товариств у міжвоєнний час.

І все ж тут також можна принципово розділити 2 періоди: 1920-ті та 1930-ті.

Друге десятиліття зі зрозумілих причин було значно активнішим.

Всі ці пристані загинули в часи Другої світової.

Історія жодної з них не була продовжена в радянський період, хоча деякі, як водна станція 1950-х, існували на тому ж місці, а то й з використанням збудованої перед війною інфраструктури.

Та тут ідеться скоріше просто про місце, а не організаційну історію.

Тож луцькі міжвоєнні пристані – це забута тема, яка і тим цікавішою є, що йдеться про певну таку луцьку атлантиду міста, втрачену в ході складних подій ХХ віку.

Розвиток спорту отримав значну державну увагу і суспільний інтерес.

Тим більше, коли йшлося про воду.

Польська республіка, яка позиціонувала себе морською державою, в усіх містах проводила так зване свято моря.

Це був ряд урочистостей, які повинні були публічно підкреслити значення моря для держави і популяризувати його ідею серед населення.

Не тільки на морі, а й на річках влаштовувалися запливи на святково вбраних човнах, з промовами урядовців, спортивні змагання, які обов’язково завершувалися вечіркою на березі з дансингом під танго й джаз.

Часто організовували різні туристичні сплави, в яких свою роль відігравали спортивні пристані, де на відпочинок і розваги збиралися глядачі.

Міжвоєнна луцька преса рясніла повідомленнями і репортажами то про черговий сплав, то регату з показовими запливами щонайбільших суден, які лиш могли прийти річкою Стир.

Доступ до води мали не лише в дикий спосіб, який переважно використовувала дітвора.

Пристойним вважалося купатися саме на пристанях.

«Пам’ятаю, що за певну плату тато отримував ключ, з яким ми входили до довгого вузького коридору.

Стіни і підлога були викладені сосновими дошками з ароматом живцю.

Я запитав батька, куди ми йдемо.

Зрештою, ми повинні були купатися.

Тато нічого не сказав, тільки ключем відкрив одні з пронумерованих дверей, ми увійшли всередину, і перед моїми очима з’явилися річка в усій її повноті.

Кімната була захищена з трьох сторін, а четверта – відкрита, була початком зручних дерев’яних сходів у воду.

Ми переодягнулися в купальні костюми і… гайда у воду!» – згадував Зенон Пашковський, син луцького землеміра.

8 головних пристаней.

У Луцьку перед війною збудували пристані 8 різних організацій.

Переважно це спортивні чи веслярські секції при товариствах.

Вони завжди брали участь в урочистостях з нагоди відкриття веслярського сезону, який відбувався зазвичай у травні.

Більше півсотні човнів та байдарок робили урочистий заплив між двома крайніми пристанями.

Зупинялися біля кожної, виголошували промови, піднімали прапор.

Заплив починався з пристані PWL (біля нинішнього клубу «Спартак»), а завершувався урочистим обідом на пристані Військового спортивного клубу (в районі тодішнього вокзалу на нинішній вулиці Стрілецькій).

Ця відстань тодішнім руслом займала 4 кілометри.

Більшість пристаней концентрувалися на місці нинішнього пляжу в центральному парку.

Позначки на аерофото 1944 року.

На свято збиралося багато людей, які після завершення урочистостей ішли купатися, а потім завершували вечір у пристанських буфетах.

В такі дні вхід був безкоштовним, в інші – користування пристанями платне.

Пристань Луцького веслярського товариства і легендарний Борис.

Це найстаріша луцька спортивна пристань, виокремлюючи лише міжвоєнний період.

Вона ж була й основним, найбільшим і найкраще спорядженим місцем відпочинку лучан на воді.

Луцьке веслярське товариство було засноване у червні 1923 року.

Спочатку воно налічувало всього 20 членів, які з ентузіазмом намагалися розвивати водний спорт у Луцьку.

Першим жертводавцем товариства був Януш Радзивілл, який став почесним членом товариства.

Вже 4 серпня 1924 року відбулося урочисте відкриття пристані.

Для потреб закупили кілька човнів різних типів, в тому числі спортивних.

За рік товариство налічувало вже 400 членів.

Пристань Луцького веслярського товариства.

Де розташовувалася ця перша пристань, невідомо.

Її змушені були перенести в інше місце у 1927 році через будівництво дамби (тієї, яка тепер проходить біля річки в центральному парку).

Спочатку площа, використовувана товариством, становила 2 гектари, а після будівництва дамби зменшилася до 0,25 гектар.

Нове місце розташування пристані у текстовому виразі позначали як «біля замку Любарта на вильоті вулиці Замкової», а також «у мальовничому місці з виглядом на замок».

Ця вулиця не змінила з тих часів свого трасування, тож місце другої пристані можна визначити однозначно.

Хоча на тогочасних луцьких картах район пристаней показаний все ж трохи далі – на місці нинішнього пляжу.

Змагання на річці біля пристані.

Попри труднощі і занепад наприкінці 1920-х Луцьке веслярське товариство відродилося і стало ще активнішим.

На його території працювали басейни для дітей і для дорослих, тенісний корт, стадіон для спортивних ігор, пісочний пляж, волейбольний майданчик, 2 пірси для каяків і човнів, гімнастичні спорядження, дерев’яне приміщення з роздягальнями, трамплін для стрибків у воду.

Словом, життя тут кипіло!.

Нова запроектована пристань, не збудували.

На жаль, траплялися і нещасні випадки.

На пристані, як і загалом на річці, втопилося немало людей.

Одним із резонансних випадків стало зникнення сторожа пристані, луцької легенди Бориса Пралова.

Він працював також переправщиком на паромі.

У грудні 1935 року він зник і його більше ніколи не знайшли.

Виявили тільки порожній човен.

Припускали,що він втопився з невідомих причин.

Його добре знали в Луцьку, особливо завсідники пристані.

Водні урочистості.

У 1933 році вирішили звести нове приміщення пристані.

Його запроектував знаний у місті архітектор Тадеуш Садковський, автор багатьох збережених до сьогодні будинків.

Вийшла дуже стильна і представницька споруда у стилі модернізму.

Як показала подальша історія, цього будинку так і не звели з незрозумілих причин.

Серед керівництва веслярського товариства були директори місцевих банків (як, наприклад, президент товариства Антон Шпіндлер, директор Рільничого банку, чи віце-президент товариства Зиґмунт Дешерт, директор Банку зем’ян Волині), кондитер Цезаре Розаліні та інші відомі люди, 50% коштів на будови давали спонсори, все мало б бути просто, але цієї чудово споруди так і не збудували.

Пристань Луцького веслярського товариства на поштівці.

Пристань клубу Temida.

Це було хронологічно друге луцьке веслярське товариство міжвоєнного часу.

Temida – спеціалізований клуб працівників луцької в’язниці, заснований у 1930 році.

Пристань збудували за рік під стінами в’язниці.

Згодом відкрили каякову секцію.

Члени клубу Теміда.

Видно, що пристань розташовувался впритул до тюрми (монастиря бригідок).

Спочатку клуб мав лише один човен, зроблений у в’язничних майстернях.

Він називався Złota strzała, у перекладі з польської «золота стріла».

Згодом парк плавзасобів суттєво розрісся.

Членами клубу були не тільки працівники тюрми, а й посадовці з суду та луцької прокуратури.

Човни Теміди.

Клуб брав участь у веслярських змаганнях з іншими луцькими клубами, а також під час святкувань свята моря.

Човни Теміди.

Пристань WKS.

Військовий спортивний клуб був організований із військовиків луцького гарнізону.

Пристань клубу збудували у квітні-травні 1933 року, коли в клубі відкрили веслярську та тенісну секції.

Логічно, що пристань WKS розташовувалася в районі казарм на сучасній вулиці Стрілецькій.

Вона стояла в ряду останньої лінії забудови над річкою.

Члени ЛВТ, Теміди та ВКС.

Клуб також відомий і своєю футбольною секцією.

Навіть більше, ніж іншими.

Футбол – перша і головна ціль клубу.

Запрошення на дансинг.

Пристань працівників Банку Польського.

Розташовувалася неподалік Теміди.

У 1935 вже існувала.

Жодних фото знайти не вдалося.

Банк розташовувався на вулиці Бернардинській (тепер Градний узвіз) неподалік православного собору.

Пристань Стрілецького союзу.

Це була парамілітарна організація, заснована ще в 1910 році у Львові.

Подібних товариств, які поєднували військову і спортивну складову, було немало.

Пристань на річці Стир збудували, скоріше всього, у 1934 році.

Імовірно, вона була неподалік пристані Луцького веслярського товариства на території нинішнього пляжу в центральному парку.

Пристань завершили будувати у 1935 році.

Серед жертводавців знаходимо Вацлава Земана, Абрама Глікліха, луцького єпископа та інших відомих людей і організацій.

Пристань на момент відкриття вже мала 14 човнів.

Пристань PKS.

Поліційний спортивний клуб був утворений із працівників державної поліції в Луцьку.

Мав свої різні спортивні секції, головна з яких – футбольна.

Проте на початку 1930-х збудував і пристань на Стиру.

Пристань PWL.

Це єдина луцька довоєнна пристань, будівля якої збереглася! Військова молодіжна організація Przysposobienie wojskowe leśników у Луцьку відкрила пристань у липні 1935 року.

Це була велика дерев’яна засклена триповерхова споруда, одна з найбільших пристаней на Стиру в місті.

Перша пристань PWL.

За рік тут вже було кільканадцять каяків, облаштований буфет, кілька спортивних майданчиків, два басейни для дорослих та дітей, планувався тенісний корт.

Потужний конкурент Луцькому веслярському товариству.

Друга пристань PWL.

Зовсім скоро ця організація здивувала весь веслярський Луцьк, бо поруч збудувала нову пристань, і то яку! Нею виявилася одна з найкращих модерністських споруд у місті.

Стильна будівля з елементами стрімлайну, оглядовою вежею і терасою, відкритою до річки.

Вдала архітектурна реалізація принципу наближеності до природи і використання світла й простору.

Автора споруди поки виявити не вдалося.

Її відкрили у 1937 році.

І це була перша пристань, із якої починалися усі свята моря та різні річкові урочистості, позаяк розташовувалася вона найвище за течією річки (окрім Гасмонеї).

Будівля збереглася, хоч і перебуває зараз в дещо занедбаному стані.

Будівля другої пристані PWL збереглася.

Пристань LMiK.

Ліга морська і колоніальна – цікава польська організація, яка спочатку виступала за популяризацію морської справи та підтримку флоту, а згодом додала до своїх цілей утворення Польщею колоній.

Так, у 1934 році організація придбала земельну ділянку в Бразилії й заснувала там польську колонію.

Підписала договір про колонізацію з Ліберією.

Робилися кроки в напрямку африканської колонізації.

Пристань у Луцьку почали будувати в 1938 році неподалік пристаней Луцького веслярського товариства і Стрілецького союзу.

Будівництво було завершене.

Пристань також подавалася як місце для веслярського розвитку школярів.

Додаткові пристані.

Додаткові пристані винесені в окремий розділ тільки тому, що вони практично не брали участі у річкових урочистостях, або про це не знайдено свідчень.

В цю групу увійшли також неспортивні пристані.

А також ті, про які є лише фрагментарні відомості.

Пристань клубу Гасмонея.

Єврейський спортивний клуб Гасмонея був влаштований за принципом інших молодіжних та військових організацій, проте його членами були лише євреї.

Гасмонея більше відомий як луцький футбольний клуб, проте діяла в ньому і веслярська секція.

Правда, пристань збудували тільки в 1938 році.

Вона розташовувалася вище за течією від пристані PWL, приблизно в районі гімназії Мойсея Глікліха (тепер тут Педагогічний коледж).

Пристань біля мосту Бена.

Це не клубна і не спортивна пристань.

Тут швартувалися пасажирські пароплави.

Всі луцькі пароплави перебували у приватній власності.

Їх було щонайменше три – Herold, Gdynia, Оrzeł.

Є непідтверджені дані і про ще два кораблі – Nieszawa (Niszawa) та Castor.

Деякі з них зафіксовані на фотографіях того часу.

Це були судна довжиною по 20 метрів, шириною 3-5 метрів, які рухалися за допомогою парового двигуна.

Паливом могло бути будь-що, аби добре горіло.

Зазвичай – деревина, вугілля.

Пристань біля мосту Бена (на Шевченка).

Уже вкінці двадцятих пасажирське сполучення з Луцька вниз і вверх за течією було досить далеким.

Відомий і шанований мандрівник, краєзнавець, географ, автор великої кількості путівників деякими територіями Східної Європи доктор Мєчислав Орлович у «Путівнику по Волині» 1929 року згадує, що з Луцька плавали пароплави до Колок через Рожище.

Є відомості і про маршрути вверх за течією – до Торговиці і, можливо, Берестечка.

Один із луцьких пароплавів.

Це ж і була пристань, з якої зазвичай вирушали у туристичні водні мандрівки.

Також на пароплавах, або великих човнах.

Пристань біля Красненського мосту.

Як і та, що біля мосту Бена, ця неспортивна.

Імовірно, вона існувала ще перед Першою світовою війною, позаяк є її зображення на листівці тих часів.

У міжвоєнний період вона, певне, не дуже використовувалася.

Відомо, що тут у той час діяли судноремонтна майстерня чеха Юзефа Шпачека.

Її націоналізували у 1940-1941 році.

Пристань біля красненського мосту.

Водний спорт – це здорово.