Пам’яті піонера рівненської кіноіндустрії

Кінотеатр “Партизан” у повоєнні роки.

Йому більше 100 років.

І він цілком заслужив на гідне визнання, проте….

Нині на його місці височіє споруда зі скла і бетону, на якій красується така ж вивіска, як на її попередниці — “Партизан”.

От тільки до кінотеатру з такою назвою вона жодного стосунку не має.

Гадати, що було б, якби — справа невдячна.

Утім, якби будівлю зберегли, то Рівне принаймні мало б нагоду відзначати сторіччя появи першого повноцінного кінотеатру в місті та мало б що показати туристам.

Натомість будівля поповнила сумний список історичних споруд Рівного, втрачених назавжди.

Пам’ять про неї залишається виключно в спогадах рівнян та на фотографіях минулих років.

Кіно і німці.

Ця жартівлива фраза має безпосередній стосунок до минувшини Рівного.

Появою в місті такого диво-винаходу як кінематограф рівняни зобов’язані саме представникам німецької громади, які здавна мешкали в Рівному.

В архівних документах міської думи 1909 року можна віднайти відомості про перші кінотеатри в Рівному.

Постанова думи щодо облаштування та утримання театрів-кінематографів регулювала їх діяльність — від розмірів зали та апаратної, порядку розташування і розмірів стільців до наявності протипожежних пристроїв, телефону тощо.

Перші кінотеатри називалися біоскопами — щось середнє між діафільмом чи слайдопроектором та кінострічкою.

За архівними документами, уже в 1911 році в Рівному їх було три: електробіоскоп Берндта, біоскоп Бліндера та “Новий Мір”.

Принаймні два перших належали рівнянам німецького походження.

Рівне до шляхопроводу через Устю.

За будинком зліва(якого вже також немає) проглядається кінотеатр “Партизан”.

Згодом заможний містянин Фердинанд Берндт вирішив збудувати окреме приміщення для кінотеатру, для чого в 1912 році орендував земельну ділянку понад річкою Устею у власника міста князя Станіслава Казимировича Любомирського.

Родина Берндтів мешкала неподалік, у будинку №125 на тодішній вулиці Великій Мінській (у 20-і роки ХХ століття перейменованій на вулицю Понятовського, нині Пересопницька).

У 1918 році зведений за проектом архітектора Федора Бурого двоповерховий кінотеатр запрацював.

“Інтим”, “Ампір”, “Новини”, “Креси” — саме з цих назв розпочав свою історію рівненський кінотеатр більш відомий сучасникам під назвою “Партизан”, будівлю якого було знесено в 2007 році.

А тоді, сто років тому, був він чи не найсучаснішим.

Мав велику залу зі сценою та оркестровою ямою, 476 місць у партері, 6 лож та балкони.

Обладнаний був за останнім словом тогочасної техніки: кабінка кіномеханіка була зроблена з вогнетривкого матеріалу, з металевими східцями та шафою для зберігання плівок.

У залі — електрика, два електричних вентилятори та три витяжки, протипожежний гідрант.

У приміщенні був водопровід і туалетні кімнати.

У підвалі — котел для обігріву будівлі.

Відвідувачів обілечували в двох касах.

Рівненські краєзнавці припускають, що в проектуванні кінотеатру міг брати участь відомий рівненський художник Георгій Косміаді.

Зокрема, в деяких архівних джерелах зазначається, що він виконав розписи інтер’єру в грецькому стилі.

Про це говорить і його донька Надія Косміаді, яка на схилі літ переїхала до Рівного і нині мешкає тут.

За спогадами старожилів, кінотеатр Берндта (так його називали в ті роки рівняни, попри те, що в перші роки функціонування він носив назву “Інтим”) користувався неабиякою популярністю і майже завжди був переповнений.

У 1919 році місцевою сенсацією був фільм про життя Ісуса Христа, що демонстрували в “Інтимі”.

Згодом фурор спричинювали стрічки за участю Чарлі Чапліна, Грети Гарбо, Рудольфа Валентіно.

Лаври найрейтинговішого кінотеатру Рівного відібрав у “Інтима” в кінці 20-х років лише кінотеатр Зафрана.

Але завдяки умілій, так би мовити, репертуарній політиці нерідко кінотеатр Берндта випереджав за відвідуваністю свого конкурента.

Наприклад, найкасовіший тогочасний фільм “Вогні великого міста” з Чарлі Чапліним у головній ролі “Ампір” у жовтні 1932 року на прохання глядачів демонстрував вісім днів замість трьох-чотирьох, як це було зазвичай у ті часи.

У кінотеатрі Берндта можна було не лише переглянути кінострічки.

Його велика зала та сцена сприяли тому, що часто їх орендували для виступів заїжджі гастрольні колективи та місцеві театрально-концертні трупи.

Проводили там свої заходи й громадські організації.

Наприклад, “Стрілецький Союз” у приміщенні кінотеатру влаштовував новорічно-різдвяні бали для незаможних рівнян.

“Партизан” у середині 60-х.

У 1939 році, коли в місті встановили радянську владу, кінотеатр було націоналізовано, і в грудні того ж року перейменовано на “Комінтерн”.

Під час фашистської окупаціїї кінотеатр працював виключно для німецьких військових.

Але вже під назвою “Де-Лі”.

Подейкують, його відвідував і радянський диверсант Кузнєцов-Зіберт.

На джаз до “Партизану”.

Після звільнення Рівного в 1944 році колишній кінотеатр Берндта був єдиним діючим рівненським кінотеатром.

Спочатку йому повернули довоєнну назву “Комінтерн”, а вже у вересні 1944-го, після відновлювальних робіт (будівля ще під час окупаціїї постраждала від вибуху в сусідньому будинку) він отримав нову назву — “Партизан”.

Однак тогочасна місцева преса, зокрема комуністичний “Червоний прапор”, одразу ж розкритикувала роботу закладу, зазначаючи про “дуже погані порядки в нашому кіно”.

В публікації йшлося про те, що відвідувачів “Партизана” очікують прикрі несподіванки — від тютюнової задухи у фойє до поламаних під час штурму вхідних дверей ребер.

Місця в залі, писала газета, займають не відповідно до придбаних квитків, а хто яке захопить.

Найслабшим нерідко доводилося дивитися фільм стоячи.

Через критичні публікації та скарги відвідувачів “Партизан” закрили на капітальний ремонт.

Потому облаштували фойє з буфетом та невеличку естраду.

Перед кіносеансами публіку розважали духовий та естрадний оркестри, виступали міські актори, вокалісти, можна було потанцювати.

З середини 50-х і власне до появи кінотеатру “Жовтень” (тепер кінопалац “Україна”) “Партизан” залишався центральним кінозалом міста, в якому демонструвалися практично усі найкасовіші фільми.

Старожили розповідають, який аншлаг був на радянський кінохіт “Висота” (1957 рік) з тодішнім секс-символом радянського кіно Миколою Рибніковим у головній ролі, як доводилося вистоювати довжелезні черги, а подекуди й брати касу штурмом.

А ще в кінотеатрі був балкон — перевага, якої були позбавлені інші кінотеатри міста.

На нього зазвичай намагалися потрапити підлітки і молоді хлопці, хто йшов не так фільм подивитися, як побешкетувати — пожбурляти в темноті щось на глядачів, особливо на дівчат, відпускати жартівливі коментарі під час кіносеансу….

Східці до кінотеатру, 60-і роки.

У 1950-х роках в кінотеатрі почав грати один з найкращих джаз-ансамблів міста, послухати який приходило чимало шанувальників цього жанру музики.

І хоча не всі з них потому поспішали на кіносеанс, усе ж завдяки цьому “Партизан” жив повноцінним життям.

Безславний кінець піонера кіноіндустрії.

З розвитком кіномережі Рівного старий кінотеатр поступово втрачав свої позиції, не витримуючи конкуренціїї з сучасними, технічно краще облаштованими закладами.

Відвідуваність знижувалася.

А за правилами радянського кінопрокату, аутсайдеру було зась до касових кінострічок.

У 90-і роки працівники кінотеатру намагалися повторити феномен 50-х, запроваджуючи передсеансові концертні виступи, проводили ігрові програми для дітей, навіть новорічні ранки.

Але особливого інтересу в публіки це не викликало.

Ті, хто ще приходили дивитися кіно, нарікали на незручність крісел, тісноту, неякісну кіноапаратуру, через яку часто демонстрація кінострічки вимушено переривалася.

В останні роки роботи кінотеатру частину його приміщення здали в оренду під кафе.

Як не намагалися працівники кінотеатру зберегти його, апелюючи до його історичної цінності, нічого з цього не вийшло.

Будівлю визнали аварійною, хоча чимало рівнян і досі мають суттєві сумніви в цьому, як і в тому, що її потрібно було зносити.

У 2006 році будівлю “Партизану” продали за 760 тисяч гривень відомій в Рівному фірмі.

Відповідно й зменшувалося фінансування на утримання старої будівлі.

Останні роки життя старійшини серед рівненських кінотеатрів минули безславно, хоча спроби відродити його були.

Руїни першого рівненського кінотеатру.

Потому руїни першого рівненського кінотеатру ще довго “прикрашали” берег Усті.

А небайдужі рівняни фотографували цей сумний “пейзаж”, щоб бодай так увіковічнити пам’ять про “Партизан”.

Тепер на його місці — торгово-бізнесовий центр з такою ж назвою на вивісці.

Цікаво, що під час будівництва паспорт будови гласив, що тут відбувається “реконструкція будівлі кінотеатру “Партизан” під торгово-побутовий бізнес-центр”.

Так щез із карти міста легендарний кінотеатр — піонер рівненської кіноіндустрії.

Втрачено назавжди ще один із потенційних об’єктів історичної і культурної спадщини Рівного.

Світлана КАЛЬКО.

Фото з фондів Державного архіву Рівненської області.