Анна Благітка, або та, що пройшла крізь життя…

(до 100-річчя сокілки, педагога, громадської діячки Анни Благітки).

Життя львів’янки Анни Благітки вмістило стільки подій, що вистачило б на цікаву книжку.

Народилась вона у Львові 31 липня 1920 року.

Батько родом з Вашківців, Кіцманського району, з Буковини.

Мама родом з Рави Руської, з Галичини.

В сім’ї було 6 дітей – 4 хлопці і 2 дівчинки.

Батько працював на залізниці і міг би вчити дітей у державних школах, якби приніс свідоцтва про народження всіх членів сім’ї до костьолу.

Але на це батько не погодився і діти навчалися в приватних школах «Рідної школи».

Мама, як прийнято в галицьких сім’ях пильнувала дітей і чоловіка.

Анна Продан (у заміжжі – Благітка) – учасниця «Сокола-Батька».

1937 рік.

З приватного архіву Анни Благітки.

Анна з дитинства проявляла педагогічні здібності.

В дитячих іграх завжди була вчителькою, в класах початкової школи часто була помічницею вчителя – на перервах розповсюджувала книжки, дрібні канцелярські товари, слідкувала за порядком в класі.

Закінчила школу ім.

Шевченка, де класним керівником і директором була видатний педагог і письменниця Костянтина Малицька.

За її порадою поступила до Семінарії Сестер Василіанок, де здобула фах вихователя і музичного працівника в українських дошкільних закладах, які називалися «Захоронками».

Учасниці «Сокола-Батька» з провідником В.

1938 рік.

З приватного архіву Степана Гайдучка.

Поза школою була активною учасницею спортивно-руханкового товариства «Сокіл-Батько», в домівці при вул.

Руській, 20 займалися учні українських шкіл і гімназій не лише руханкою і спортом, але й вивчали народні танці, співали в хорі, ставили вистави, проводили дозвілля.

Завжди на Маланку організовували гарні забави.

Одночасно з початком вчительської роботи почала готувати доріст (вік від 7 до 14 років), проводити заняття руханкою з молодшими учасниками «Сокола-Батька».

Працювати почала з 1937 року – вихователем, музичним керівником, вчителем музики і співів в школі, викладачем в педагогічному і музично-педагогічному училищах.

За сумісництвом працювала у Львівському Будинку вчителя завідуючою дитячою музичною студією.

Заняття в семінарії СС Василіянок.

Керівник – Ірина Мармаш.

1936 рік.

З приватного архіву Анни Благітки.

В 1969 році закінчила з відзнакою Львівську державну консерваторію – диригентський факультет.

На державному іспиті диригувала жіночим хором музичного педучилища і одержала високу оцінку самого метра Миколи Філаретовича Колесси.

А в житті не все було легким.

В 1965 році після тривалої хвороби (заробленої в застінках НКВД) помер чоловік Ярослав, який довгі роки був паралізований, а був добрим же спортовцем, гімнастом, начальником «Сокола-Батька», а вдома двоє дітей Богдан і Марта, і всі потребували уваги і турботи.

Тільки твердий характер, загартований важкою працею, дозволив п.

Анні витримати ці нелюдські навантаження.

Вихователі Української Захоронки.

1937 рік.

З приватного архіву Анни Благітки.

Щодня, протягом 40 років працювала в пед.

і муз.

училищі (це робота на одному місці!), викладання методики, проведення педпрактики в садках і школах, робота з педагогами-методистами, навчання студентів, участь у семінарах, конференціях, в комісіях Міністерства освіти УРСР, відрядження з обміном досвідом у всі училища України.

Ось за таке навантаження і самовіддану багаторічну роботу і успіхи у справі навчання та виховання молодого покоління нагороджена Грамотою Міністерства освіти УРСР у 1958 році, Значком відмінника Народної освіти в 1964 році, Ювілейною медаллю від імені Президії Верховної Ради СРСР «За доблестний труд» в 1970 році, медаллю Ветеран праці від Президії УРСР в 1970 році і ще багатьма грамотами і дипломами, і Обласних, і районних рад.

Скажете, що нагороди радянської влади не вартують, щоб їх згадувати сьогодні, але ні – вартують, бо це гідно прожиті роки і жертовна праця педагога-вихователя.

Так, найбільшою нагородою для п.

Анни є любов і шана її колишніх студентів, вихованців, які працюють в царині музики та педагогіки по цілому світі (без перебільшення) і колег по роботі.

Є її випускниці і на Американському континенті, і поза східними кордонами України.

Шкода, що не вдалося нам порахувати загальну кількість її учнів і вихованців!.

Відпочинок на природі.

Анна Продан і Ярослав Благітка.

1939 рік.

З приватного архіву Анни Благітки.

В 1993 році п.

Анна вийшла на пенсію, з трудовим стажем понад 55 років.

Але хіба може «сидіти» на заслуженому відпочинку така енергійна, молода душею і серцем людина? І тому змінила службу на громадську роботу.

Великий досвід, уміння працювати з людьми, впливати на них, значні організаторські здібності дозволили розгорнути успішну роботу в міському осередку товариства «Рідна школа» ім.

Костянтини Малицької.

І як їй удавалося, «нашій пані Анні», підготувати цікаву програму на кожен вівторок протягом усього року (за винятком канікул і великих свят), скільки концертів, невеличких, але незабутніх, ми прослухали! Завжди гарно і змістовно проходили організовані нашою головою академії, присвячені знаменним датам, що відбувалися в актовому залі Будинку вчителя.

За 10 років діяльності відбулося 420 заходів! Кожен раз вона обдумувала все детально, роздавала посильні доручення, перевіряла, як іде підготовка, готувала запрошення і особисто запрошувала гостей і акторів, малих і великих, на зустрічі.

Складалося враження, що інтенсивна витрата енергії примножує її сили.

Як досвідчений педагог, «педагог від Бога» (вона – відмінник народної освіти України) вміла розмовляти і з дорослими, і з дітьми, заохотити їх до співпраці на ниві збереження традицій народу.

Нам, теперішнім і колишнім «рідношкільницям», пощастило, що така людина згуртовувала нас під дахом Будинку вчителя.

Брати Благітки (зліва – Євген, справа – Ярослав) і Анна Благітка з сином Богданчиком.

1943 рік.

З приватного архіву Анни Благітки.

Ми не раз дивувалися тій самовідданості, а навіть жертовності п.

Анни громадській роботі.

Вона не шкодувала ні свого часу, ні своїх сил, казала: «Поки очі бачать і ноги носять, кожен повинен вносити якийсь вклад у розбудову суспільства, якому так тепер потрібні активні громадяни».

Подиву гідним були її зусилля, спрямовані на те, щоб постійним і плідним був наш зв’язок зі школами, а також з різними громадськими організаціями Львова, і не тільки Львова, навіть з діаспорою, східною та західною.

Не раз вона брала участь в обговоренні актуальних проблем освіти, виховання, культури.

У листопаді 2000 року виступала на Міжнародній науково-практичній конференції «Освіта в українському зарубіжжі: досвід, становлення і перспективи» у Києві з повідомленням про співпрацю міського осередку товариства «Рідна школа» з діаспорою.

Студенти педучилища 1954–1956 рік.

З приватного архіву Анни Благітки.

Колишні учениці Львівського педагогічного училища згадують, якою доброзичливою, а разом з тим, вимогливою, справедливою вчителькою була Анна Степанівна Благітка.

«Вона вміло використовувала методи і традиції довоєнної «Рідної школи» – підкреслює Ольга Козловська.

– Володіла ораторським мистецтвом, і нам хотілося слухати її приємний голос, спостерігати рухи, міміку.

Уроки співу проходили жваво, цікаво, змістовно.

Як завідуюча музичним кабінетом, Анна Степанівна старанно укомплектовувала музично-педагогічну бібліотеку, підбирала грамплатівки, музичні інструменти, програвачі, ноти, наочні посібники.

Студенти та викладачі училища мали в її особі професійну порадницю і добру товаришку.

Вона вміла і навчити, і допомогти у скруті…».

Зі спогадів Ірини Коваль: «Доля звела мене з цією чарівною жінкою ще в 1948 році, коли вона привела мене з вулиці за руку до дитячого садочка, бо я з-за паркану щодня спостерігала за дітьми.

А далі після повернення родини з Сибіру я стала студенткою педагогічного училища, і третя випадкова зустріч на трамвайній зупинці через роки привела мене до осередку «Рідна школа», де я ожила душею і тілом.

На мою думку, п.

Анна – людина з великої букви.

Маленька ростом, тендітна і в той же час з великим серцем, чистою душею, вона старається об’єднати, згуртувати людей.

Завжди готова прийти на допомогу…».

Голова Крайового товариства «Рідна школа» академік В.

Панасюк підкреслював важливість її благородної діяльності як голови осередку, діяльності, спрямованої на збереження патріотичних традицій у вихованні молоді.

Щирі слова від викладача музично-педагогічного училища Богдана Давида: «Господь подарував взірець дружини, матері, патріотки, і пісня її серця кличе любити Україну, шукати знедоленого, прославляти Бога».

Наш гість з Чікаго, також «рідношкільник», поет Володимир Ковалик, який неодноразово презентував свої літературні здобутки на наших зустрічах, відзначав, на таких жінках, як Анна Благітка, тримається Україна.

Справді, більше б таких людей і наша Батьківщина швидше піднялася б на ноги, справи у нас ішли б значно краще.

Курси вчителів співів V–X класів.

1961 рік.

З приватного архіву Анни Благітки.

Це праця – звитяжна і кропітка, услід за якою приходять звершення і здобутки, Це роздумування і міркування, бажання поділитися досвідом і знаннями з молодшим поколінням.

Це й мистецький, художньо-образний погляд на світ, висловлений часто у поетичній формі.

Так розуміла значення книги у духовному житті суспільства Анна Благітка.

Першою «ластівкою» став альманах ««Сокіл-Батько».

Спортивно-руханкове товариство у Львові», упорядником якого була п.

Анна, який вийшов у 1996 році.

І одразу виступила з ініціативою зібрати і надрукувати спогади колишніх учнів Рідних шкіл про їхнє навчання, учителів-наставників, загалом про шкільне дитинство і юність у стінах українських шкіл.

Своїм ентузіазмом запалила багатьох «рідношкільників», і почали надходити спогади, світлини.

Державний екзамен в консерваторії.

Хор музпедучилища.

1969 рік.

З приватного.

Чотири роки організаційно-видавничої діяльності – робота з авторами, співпраця з редактором і друкарями,і, не менш важливе, збір коштів – увінчалися успіхом: книга «Рідна школа.

Збірка спогадів» побачила світ.

Це було у 1999 році.

На книгу спрагло чекали ті, котрі в різні роки опинилися на чужині, але повсякчас пам’ятали про Україну і рідну українську школу.

Наклад розійшовся майже відразу… Кошти на видання стікалися струмочками: доброчинні внески з краю і діаспори, ярмарки «з рук в руки», безпрограшні лотереї, «гостинні столи»….

Усе це об’єднувало людей в ім’я спільної мети, допомагало долати труднощі, книга стала згадкою про дитинство і юність, для одних, одкровенням про незнану сторінку з української історії, зокрема українського шкільництва, – для інших.

Збірка спогадів заповнила ще одну «білу пляму» – замовчувану правду про життя українців Галичини в умовах Австро-Угорської монархії та панської Польщі до 1939 року.

Анна Благітка.

З приватного архіву Анни Благітки.

Наступні видання осередку – «Геройські дочки України» і «Непохитні», «10 років діяльності Львівського міського осередку ім.

Костянтини Малицької», брошури «Рід Пачовських», спогади Любомира Полюги «Через тюрми-табори…», спогади Ольги Лашків (Калитовської) «Знесіння».

У цих виданнях п.

Анна була «відповідальна за випуск» і це не просто видавничий штамп: вона й справді брала на себе велику відповідальність і привчала до цього інших.

Відповідальна за кожне слово, кожен друкарський знак, побудову книги і графічне оформлення – аж до найменших орнаментальних прикрас між статтями, кольору обкладинки, розташування логотипу «Рідної школи», епіграфа тощо.

Традиційно була автором передмови або вступної статті до книг, які видавав осередок.

Її передні слова відзначаються глибоким аналізом, розумінням історичного минулого та перспектив майбутнього.

Вони є квінтесенцією усієї книги, розкривають її суть.

«З вірою і надією на краще продовжуємо працювати…» – такими словами закінчується передмова Анни Благітки до книги «Непохитні».

Рідна Школа.

Зустріч з поетом В.

Коваликом (з Чікаго).

2002 рік З архіву Рідної школи.

Відома поетеса, наша «рідношкільниця» Марія Хоросницька на 85-річний ювілей присвятила нашій пані Анні вірша:.

Не скажу вам слів багато,.

І нема потреби в тім.

Ваше свято – наше свято,.

«Рідна школа» – спільний дім.

«Рідна школа» нам святиня,.

Що сам Бог оберіга….

І Ви наша Берегиня,.

Пані Анно дорога.

Ваша праця, Ваше вміння.

Без сліду не пропадуть,.

Житимуть у поколіннях,.

що на зміну нам ідуть….

То ж хай срібною струною.

Радість в серці виграє!.

Будьте довго ще такою.

Невгамовною, як є!.

Невгамовна оптимістка завершила свій земний шлях 31 жовтня 2017 року на 98 році життя, похована на Личаківському цвинтарі у Львові.

Колеги «рідношкільники» та Марта БЛАГІТКА.