Флінта “жив мистецтвом: воно було його вірою, його любов’ю, воно було сенсом його життя”, – Карло Звіринський

Флінта з дружиною Ганною, донькою Іриною ти сином Андрієм, 1970 р.

Від 1953 року аж до останніх днів свого життя Зенко Флінта належав до кола найближчих моїх друзів.

Різниця віку не становила в цих зв’язках ніякої перешкоди.

Цьому сприяли спільні наші цілі, зацікавлення, устремління.

Так склалося, що ще в училищі намітилася група студентів.

Флінта, виконання дипломної роботи, 1965 р.

Чи був віруючим? У загальноприйнятому розумінні цього слова – пасивним, але споглядаючи на його творчість, у якій виражено велике захоплення і любов до світу, до того, що створив Великий Майстер – був активним віруючим.

Бо чи ж можна подивляти твір, не подивляючи його Творця? Якщо і не був дуже близький до Бога, то був дуже далекий від диявола.

Зліва на право Р.

Безпалків, А.

Бокотей, З.

Флінта, 1970-ті….

Був мужньою людиною! Маючи свідомість неминучої, близької смерті – не розпачав, не скаржився, не жалівся.

Приймав, як щось, через що мусить пройти.

В останні тижні в розмові зі мною часто говорив про потойбічний світ.

Який він той світ?.

Був «інший» від других.

Всі ми є інші від себе, але він був інший від нас.

Мав не слов’янські риси характеру: дисциплінованість, словність, організованість у праці, відповідальність, свідомість своєї мети, добросовісність у виконанні роботи, послідовність, вміння виконати, завершити свою роботу.

Мотика, Р.

Безпалків, З.

1970-ті роки.

Дуже цінив вартість кольору в побудові картини, і у формальному, і у змістовному розумінні.

Оглядаючи Веронезе, одну із великих композицій, сказав: «Без цієї великої червоної плями плаща не було б картини, пропала б вся святковість сцени».

Порівнюючи чорну-білу і кольорову репродукції «Блудного сина» Рембрандта, говорив: «Колір в малярстві – велика сила, без його маляр не зможе висловитися до кінця».

Послуговувався ним в різноманітний спосіб: від дзвінких зіставлень доповнювальних кольорів до стишених, зтонованих.

Флінта Ф.

Черняк, кін.

1970-х рр.

Був час, коли захоплювався імпресіоністами, постімпресіоністами, головно Cезаном, який близький був йому виявленням форми за допомогою кольору.

Жив мистецтвом: воно було його вірою, його любов’ю, воно було сенсом його життя.

По центру З.

Флінта 1977 рік, Париж.

До роботи приступав як іконописець, з благоговінням, трепетом, великим внутрішнім зосередженням, ніби перед якимось великим і святим дійством, знаючи наперед, що буде робити.

Робота на полотні була вже лише реалізацією в повні усвідомленої картини.

До цього він готувався заздалегідь і велика кількість рисунків, студій.

Етюдів, вибір остаточного варіанту і … реалізація.

Мав свою систему малювання: ніяких пошуків на полотні, ніяких малярських пригод, лише в рідкісних випадках використовував несподіванку, яка появлялася на полотні.

Зеновій Флінта за роботою, кінець 1970-их років.

Дуже шанував поверхню полотна, підмальовку.

Не любив виправлень, перемальовувань, змін раз задуманого.

Рисунок був завжди прецизійний, нанесений на полотно, був ним дуже шанованим.

Рівною мірою володів і рисунком, і кольоровою плямою.

Працюючи над третім виміром, постійно пам’ятав про площину.

Тут зразком для нього були майстри ренесансу.

Завершеність в деталях була необхідною передумовою завершеності картини.

Часом навіть на шкоду цілості.

Зеновій Флінта в Монако, 1970-ті роки.

Малював все з того світу, який його оточував: портрети, фігуральні композиції, натюрморти, пейзажі….

Любив світ і тому показував у своїх роботах лише світлу його сторону.

Оптиміст з натури, вносив цю рису в свої роботи.

Син села, подільського села, був йому вірний, мимо багатьох років побуту в місті.

Згадаймо його подільські пейзажі.

В них вклав всю свою любов до рідних місць.

Донька Ірина з батьком, друга половина 1970-тих років.

За недовге своє життя намалював, виліпив, розмалював стільки, що стало б на декілька мистців.

Зеновій Флінта з сином Андрієм, початок 1980-их років.

Любив людей і його любили.

Не мав ворогів.

Позитивне ставлення до кожної людини вимагало такого ж ставлення до себе.

Зліва на право Б.

Возницький, Й.

Садовський, О.

Ріпко, З.

Флінта на відкритті персональної виставки, 1985 рік.

Природа наділила його виїмково гарними і зовнішніми, і внутрішніми рисами.

Не був зарозумілий з цієї причини.

Карло ЗВІРИНСЬКИЙ.