При владі Митрофанушки?

Наприкінці 20-х минулого століття Сталін викликав у Кремль професора Московського університету Валентина Асмуса і поскаржився філософу, що його комісари «не вміють думати», отож треба організувати курси логіки для червоних управлінців різних рівнів.

Як знати, можливо саме ця большевицька історія спонукала керівництво зе-команди організувати 29 липня минулого року в Трускавці навчальні курси для новообраних нардепів од «Слуги народу».

Один із головних політтехнологів партії Микита Потураєв ошелешив молодих парламентарів: «Сейчас вы ошибочно думаете, что вы все политики.

Это большая ошибка.

Ответ: нет.

Как вы здесь оказались? Вы здесь оказались потому, что избиратель искал людей политической партии «Слуга народа».

Эти выборы выиграл Владимир Александрович Зеленский.

Все вы - политически никто.

Я хочу, чтобы это каждый услышал.

Вы субъекты в жизни, но политическими субъектами вы не являетесь».

Через рік був змушений вдатися до політичних одкровень і Володимир Зеленський: «Так, деякі люди забули, навіщо вони сюди попали...

але вони – мікроби у вашому здоровому організмі..

Згадайте, скільки було бруду і брехні на вашу адресу.

Вас називали і зеленими кнопочками, шаленим принтером..

Я пишаюсь цим (?! – О.

Казали, що до влади прийшли тамади...

Щось казали про фотографів…».

В інтерв’ю Дмитрові Гордону ексглава Офісу президента Андрій Богдан визнав, що перевірити усіх людей, які пройшли по списку «Слуги народу» чи на мажоритарці, не було часу та можливості.

Богдан зауважив, що зібрався «такий собі зріз суспільства».

На уточнювальне запитання ведучого, чи багато дурнів у фракції, Богдан визнав: «Багато».

Підтверджень цьому чимало.

До влади й справді прийшли непрофесіонали, невмійки, незнайки, дилетанти, які часто не спроможні логічно викласти свої думки.

«Чому в парламенті така кількість дегенератів? – запитує військового і політичного оглядача Олексія Арестовича журналіст Сергій Іванов у своїй авторській пограмі «Антиподи» на Youtube.

– Оцей Брагар, який пропонував продати собаку, Ліза Богуцька, про Ківу я взагалі промовчу..

У нас в парламенті були різні люди.

Були секретарки, коханці, були охоронці водії і таке інше.

Але, як на мене, ніколи стільки не було когнітивно хворих людей, відвертих дегенератів».

Свої обрали своїх.

Маємо те, що маємо.

Такі собі сучасні «недорослі», яких дотепно висміяв Денис Фонвізін ще у XVIII столітті.

Тоді в Російській імперії слово «недоросль» означало молодого дворянина, який не отримав од учителя письмового посвідчення про освіту, а відтак не міг влаштуватися на службу і отримати дозволу на одруження.

Знаменитий діалог недоросля Митрофана Простакова з державним чиновником Правдіним у комедії Дениса Фонвізіна «Недоросль»:.

Дверь, например, какое имя: существительное или прилагательное?.

Митрофан.

Дверь? Котора дверь?.

Правдин.

Котора дверь! Вот эта.

Митрофан.

Эта? Прилагательна.

Правдин.

Почему ж?.

Митрофан.

Потому что она приложена к своему месту.

Вон у чулана шеста неделя дверь стоит еще не навешена: так та покамест существительна.

Відтоді ім’я «Мітрофанушка» стало прозивним.

«Беда группы людей, которая пришла к власти, не только в том, что они неопытные и некомпетентные, но и в том, что они настолько глупы, что на должности подбирают людей не учитывая их опыт, компетенции и соответствие, а лишь по знакомству или лояльности.

В итоге, дураки подбирают себе знакомых дураков.

Это объясняет не только провальную кадровую политику Зеленского, но и множественные его провалы в управлении государством, в экономике и в дипломатии, которой занимается Офіс президента».

Борислав Береза, народний депутат України VIII скликання.

Либонь через це стали можливими екзальтовані пояснення онуки Вітольда Фокіна щодо причин появи її дідуся, відомого своїми проросійськими і антиамериканськими поглядами, в Тристоронній контактній групі за участю Німеччини та Франції: «Я сама лично познакомила моего дедушку с Андреем Ермаком.

Это мой друг.

И это было наше личное решение, чтобы дедушка начал заниматься этим..

Он не знал, что Андрей Ермак – это мой хороший друг детства.

И Андрюше как раз тоже была нужна помощь – помочь в ситуации.

Они нашли общий язык с Андрюшей – как закончить эту войну».

Актуально звучить застереження Івана Ільїна, російського філософа-емігранта, запеклого критика большевизму: «Позбавлена авторитету влада гірша від явного безладдя; народ, який принципово відкидає правління кращих або не вміє його організувати і підтримувати, є черню; і демагоги суть його достойні вожді.

Люди перетворюються на чернь тоді, коли вони беруться за державну справу, спонукувані не політичною правосвідомістю, а приватною корисливістю; але саме тому вони не шукають кращих людей і не хочуть передавати їм владу.

До черні може належати всякий: і багатий, і бідний, і темна людина, і «інтелігент».

Чернь вирізняється корисливою волею і вбогою правосвідомістю, а в революційні епохи понад те й політичною невибагливістю.

Державна влада є для неї лише зручний засіб, який слугує досягненню особистих чи класових цілей.

Чернь не розуміє ні призначення держави, ні її шляхів і засобів; вона не знає загального інтересу і не відчуває солідарності; саме тому вона не здатна до організації й дисципліни і легко розпилюється за першого ж енергійного опору державно організованих сил.

Чернь ненавидить державну владу, поки ця влада не в її руках; і, ненавидячи, підкоряється зі страху; і, підкоряючись, чекає і вимагає від неї подачок.

Але посадивши свою владу, вона не вміє дати їй ні поваги, ні підтримки; вона починає підозрювати й її, проймається ненавистю і до неї й тим розхитує та губить своє власне протиполітичне породження.

У ряду корисливих честолюбців, котрі прагнуть влади за будь-яку ціну, демагог займає найнижче місце: бо він вибирає шлях, найбільш згубний для народної правосвідомості.

Він звертається до черні, шукає в неї успіху і отримує владу з її рук.

Він звертається до гіршого, що є в людині, і це гірше кладе в основу політики та влади; він зводить державну справу на рівень черні й її розуміння і на цьому будує свій успіх.

Тому він є найгірший ворог народної правосвідомості й державності.

Демагог здійснює систему догідливості темній масі; він мобілізує чернь там, де вона вже була, і створює її там, де її ще не було.

І в цій догідливості він, природно, возвеличує чернь, зображаючи її «суверенним народом», і славить її ниці бажання і діяння, зображаючи її уявну висоту й доблесть.

Цим він виховує у душах політичну продажність: він навіює черні, ніби держава є товар, який вона може вигідно продати; і затим призначає ціну цьому товарові у вигляді «політичних» обіцянок і хабарів».

Всю неморальність цього явища переконливо розкрив В’ячеслав Липинський: «Ніяка людська громада, здатна до життя і творчости, не може існувати без власної внутрішньої моралі, без власного твердого поняття про добро і зло і без такого ж твердого переконання, що те, що вона хоче робити, єсть добро, і те, з чим вона бореться, єсть зло.

Владу українську треба допіру сотворити.

А творити владу можуть тільки люде моральні, то єсть люде, які глибоко всіми фібрами своєї душі вірять, що те, що вони творять, єсть правда, єсть добро.

Чи маємо ми свою мораль? Чи маємо ми своє творче поняття про добро і зло? Чи маємо ми тверде переконання, що те, що ми робимо, єсть добро і те, з чим ми боремось єсть зло? І чи мораль наша настільки сильна, що вона примушує нас віддавати всі, дослівно всі свої сили для перемоги добра?».

Звісна річ, з Липинським можна сперечатися, але в спостережливості йому не відмовиш.

І нині, читаючи ці думки, чи не впізнаємо часом у них віддзеркалення проблем сучасних, суто українських?.

Найсвіжіша інформація з інтернету:.

«Щонайменше п’ятнадцять народних депутатів України з фракції «Слуга народу» після того, як потрапили до Верховної Ради, призначили своїх родичів чи родичів з найближчого оточення президента Володимира Зеленського своїми помічниками.

Деяких з них – на постійній основі, з виплатою підвищених зарплат та премій.

Водночас ще кандидат в президенти Володимир Зеленський обіцяв, що у владі «нових облич» «кумівства не буде».

«Нардеп Гео Лерос: Мені офіцер СБУ передав записи прослуховування «смотрящого» за столицею Дениса Комарницького.

На цих записах є його розмови з народним депутатом Миколою Тищенком.

Вони обговорюють, як Тищенко за допомогою Зеленського та свого кума Андрія Єрмака відмазує головного корупціонера столиці, як вони планують публічну дискредитацію своїх опонентів, а сам Комарницький погрожує вчинити дії, які загрожують моєму здоров’ю.

Гео Лерос обіцяє: «Я скоро опублікую цей матеріал, прошу всіх об’єднатись та не дати цим покидькам знищувати нашу державу!».

Відео оприлюднене на You.

Tube-каналі Лероса ...

10 вересня у приміщенні інформаційної аґенції «Інтерфакс-Україна» в Києві відбулася прес-конфренція «Загрози національній безпеці України», яку провели Юрій Луценко і Олексанлдр Турчинов.

Присутні мали можливість довідатись про цілком ймовірні подробиці спецоперації українських розвідників і контррозвідників, брутально проваленої на фінальному етапі внаслідок зливу цілком таємної інформації з владних кабінетів.

Хоча СБУ в суді підтвердила, що працювала стосовно «вагнерівців» прямо перед їх затриманням у Білорусі.

Заперечувати очевидне – погано, не заперечувати – ще гірше.

Був обраний нездалий алгоритм поведінки: влада істерично почала доводити/переконувати, що спецоперація не проводилась, а отже, не було витоку конфіденційної інформації.

У всіх державах сталої демократії світу існує система нагляду за роботою спеціальних служб.

Натомість в Україні навіть Тимчасову слідчу комісію годі створити.

Коментуючи справу «вагнерівців», Валентин Наливайченко, який двічі очолював Службу безпеки України, 23 вересня в ефірі Апостроф Live висловив сумнів: «Та я не впевнений, чи у керівництві СБУ зараз є професіонали.

Якщо вони залишилися, то точно не мають права ні з ким погоджувати спецоперацію, окрім однієї особи – президента».

У березні 2000 року відомий поет і громадський діяч Ігор Калинець скрушно визнав: «Прикро, що ми маємо такий знищений, здеморалізований народ..

За десять років можна було б уже виховати народ – через засоби масової інформації, через різні канали довести до свідомості людей.

Але ж цього не робиться.

Не робиться огляду на те, що ми не маємо української влади..

Це люди, чужі українській ідеї, але їх влаштовує така держава – незалежна до певної міри, однак просякнута духом чужим, культурою чужою і вороже настроєна до всього українського.

Така держава може довго існувати, поки українськість уся не видихнеться, і ми скажемо, що програли.

Зараз є переломний момент, дуже відповідальний.

Якщо зараз наша еліта – чи то в політичних колах, чи в творчих – категорично не стане на порятунок, значить, ми можемо надалі все програти.

Тому що школа не виховує на майбутнє громадян..

Якщо зараз не буде якогось рішучого спротиву – ми програємо все».

Польський католицький філософ Стефан Вільканович дав таке визначення демократії: «Демократія – це не лише метод здійснення влади з допомогою парламентських закладів, але й певний тип культури, який охоплює суспільні установки, систему, цінності, звичаї і закони».

Яким арсеналом законів, ідеологічних установок, цінностей та звичаїв володіла «зе-команда», намірившись розбудовувати Українську державу?.

До парламенту потрапили точнісінько такі люди, які їх обирали.

Голосування було не за компетентність, а за інакшість, за молодість.

Але дуже швидко з’ясувалось, що молодість – це передусім фізіологія, а не фаховість.

У висліді отримали ідеальне віддзеркалення суспільства.

Свої обрали своїх.

Маємо те, що маємо.

7 жовтня 1707 року Пьотр I дав указівку своєму найближчому помічникові князю-кесарю Фьодору Ромодановському: «Изволь объявить при съезде в Полате всем министром, которые в конзилию съезжаютца, чтоб они всякие дела, о которых советуют, записывали и каждой бы министр своею рукою подписывали, что зело нужно, надобно и без того отнюдь никакого дела не определяли, ибо сим всякого дурость явлена будет».

Популярно – «Указую баярам в Думє ґаваріть па нєнапісанному, даби дурь каждава відна била!».

Для депутатів нинішнього українського парламенту такий указ був би більш ніж актуальний.

Незнайомі з основами логіки, нардепи демонструють відсутність таких обов’язкових якостей правильного мислення як визначеність, непротиречивість, послідовність і обґрунтованість.

Багато з них неспроможні чітко сформулювати думку, плутаються у висловлюванях, протирічать самі собі.

Таких людей не можна зрозуміти, оскільки в їхніх міркуваннях відсутня логіка.

Коли політик каже, не продумавши речення до кінця, він припускається скандальних обмовок.

23-річний Святослав Юраш, наймолодший за віком нардеп Верховної Ради, зізнається, що у нього немає вищої освіти: «Немає, немає.

Цей факт відомий на весь світ».

Після гімназії міжнародних відносин він упродовж року навчався у Варшаві, потім перебрався в Індію.

«Варшава – це «дуже Україна».

А Індія – зовсім інший світ.

Я захоплювався тим.

Як мільйон людей стає однією нацією.

Я вирішив той кусок освіти, який мав отримувати у Варшаві, провести в Індії».

Наймолодший зі «слуг народу» Святослав Юращ спілкується з народом.

Пояснення доволі плутане.

Але прикріше чути від народного депутата України, члена парламентського комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, голови підкомітету з питань зв'язків і захисту прав та інтересів українців за кордоном ось такі міркування на дипломатичну тему: «Операційно я невеликий прихильник дипломатії –в та це не тільки проблема нашої дипломатії.

Тут вимальовується проблема шантажу: ви робите те або ми робимо це.

Я більше прихильник того, щоб ми дійшли до спільного знаменника з приводу того, з ким ми говоримо, і потім мали кращу дискусію за тими питаннями, де ми не збігаємось поглядами.

Я не бачу потреби підв’язувати всі питання докупи і робити з них великий клубок, який перетворює кожну бочку меду в ложку дьогтю і додає ложку дьогтю в бочку меду.

Треба розуміти декілька речей.

Робота дипломатії – це не тільки робота на переговорах із дипломатами.

Це робота з політиками з тієї сторони, які також некваліфіковані в зовнішній політиці».

Ще одне одкровення молодого політика: «В молодості пройшов через усі стадії деконструктивістських дуростей, релативістських банальностей і інших деструктивних фрівольностей.

На щастя – виріс.

Перереобдумав усе й уся і щасливий задекларувати, що у союзі з довгим списком західних і вітчизняних консервативних діячів, політиків та мислителів буду працювати, щоб примножити, захистити та укріпити вічне визначення родини, гідного життєвого вибору та цінностей, які допомагають прожити життя, достойне історії».

Після такого бурхливого потоку свідомості на гадку мимоволі спадає порада професора Преображенського: «Патрудітесь ізлагать ваши мислі яснєє».

Та схоже, що й голова фракції Давид Арахамія не читав «Собаче серце» Михаїла Булкакова, бо ні сядь, ні впадь заявляє, що «Слузі народу» вигідніше програти на місцевих виборах.

Мовляв, присутність провладної сили на міському рівні «привертатиме до неї увесь негатив аж до наступних парламентських виборів».

Не складається з логікою та риторикою і в українського президента.

Його виступ 8 вересня перед викладачами і студентами «Житомирської політехніки» саркастично прокоментувала на своєму You.

Tube-каналі доктор філологічних наук Ірина Фаріон.

Незграбні мовні конструкції українського президента і справді вражають: «Дякую..

То всім бажаю успіху.

Це найголовніше.

Мені здається.

Я дуже коротко.

Ви знаєте.

Я сьогодні вперше в своєму житті був.

В Житомирській політехніці.

Ви знаєте, дуже чудовий.

Чудовий університет, що я побачив.

Та так.

Ми звикли.

Ми всі навчались в університетах.

По-перше, я побачив.

Державний університет.

І коли ми бачимо саме словосполучення державний університет і заходимо потім.

Що ми бачимо? Бачимо.

Сьогодні я побачив.

Таке відчуття сучасний, приватний.

Щось не наше.

І тому я вражений.

Дуже задоволений просто.

Як громадянин України, що є такий університет.

Але найголовніше, що я побачив там окрім цих умов, про які можна дужа багато говорити, пишатися детально і довго.

Не буду витрачати час.

Я побачив найголовніше.

Я побачив однакова.

Студентів та викладачів.

Однакова енергійних, однакова молодих, однакова інтелектуальних і однакова задоволених.

І в цілому це що? Це однаково щасливих...

Вікторе, я всім бажаю, але хочу вам особисто сказати після цього, що я бачив, і те, що не вигадаєш і не зможеш так підготувати спеціально до приїзду президента.

Тобто воно є.

Я хочу вам сказати, що ви, мені здається, ви зробили щасливими студентів Житомирської політехніки».

Сутність людини напрочуд точно виказує її мова.

Цікаво, як би охарактеризував недорікуватість українського президента Семен Фішелевич Глузман, відомий лікар-психіатр, колишній політв’язень, дисидент, громадський діяч?.

Граматика, як відомо, вказує правила, яким має підкорятися мова, щоб бути правильною, а логіка вказує нам закони, яким має підкорятися наше мислення для того, щоб бути правильним.

Тому дивує незбориме бажання Володимира Зеленського подивитись в очі президентові Російської Ферерації і порозмовляти з ним на тему припинення війни.

Можна лише уявити їхній словесний двобій віч-на-віч.

Риторика Владіміра Путіна – це десятиліттями відшліфоване красномовство досвідченого каґебіста-вербувальника, на відміну від недосконалого викладу думок колишнього коміка.

Путіна навчали логічному мисленню в краснознамьонному інституті імені Юрія Андропова.

Натомість у «95 кварталі» курсів логіки не було.

А ось як зреагував Володимир Зеленський на загострення ситуації на Донбасі під час робочої поїздки на Сумщину: «Режим тиші зберігався до тієї провокації, яка забрала життя нашого бійця.

Ми на рівні міністрів закордонних справ і не тільки зв'язувалися з РФ, яка повинна тримати ті домовленості, які були на рівні ТКГ… Ми все одно будемо робити все, щоб зберегти режим тиші, щоб уникнути великої кількості як поранених, так і загиблих.

Іншого варіанту, щоб зберегти життя людей я, чесно кажучи, зараз не бачу».

Це обмовка за Фройдом, що треба «уникнути великої кількості як поранених, так і загиблих»? Виходить, що мала кількість поранених і загиблих президента влаштовує?.

Володимир Зеленський каже, що «є деякі речі, які ми не обговорюємо із засобами масової інформації, тому що наше завдання захищати не одну людину, а 40 мільйонів нашої незалежної країни».

Знову обмовка? В Ізраїлі чинять інакше.

Викрадений палестинцями сержант першого класу Ґілад Шаліт був обміняний на 1 тисячу 27 в’язнів-палестинців з радикального угрупованням «Хамас».

«Я чувствую тревогу по отношению к моему будущему в связи с Зеленским.

Он, по-видимому, не понимает, что ему делать, и как делать.

Я думаю, что Зеленский вообще будет лечиться у психотерапевтов скоро, если найдется психотерапевт, который сможет ему помочь» (Семен Глузман).

Як, приміром, збагнути ось таку думку президента: «Щодо тих порушень, я скажу вам відверто, це найскладніша на сьогодні робота – зберігати життя українців.

Дуже поверхово на цю тему не можу спілкуватися, тому що я глибоко в ній і не можу відповідати».

Ще одна алогізм од Зеленського: «Я радий, що затримали людину, яка в партії «Слуга народу» і який був такий, знаєте, завжди казав, що він чесна і порядна людина.

Сьогодні дали підозру генеральний прокурор, він її отримав і обов'язково сяде в тюрму».

Виходить, що в Україні не діє презумпція невинуватості?..

31 серпня президентська політична сила провела з'їзд та визначилася з кандидатами на місцевих виборах – нова хвиля «молодих і недосвідчених»?.

У свідомості Володимира Зеленського відбулося глибоке перекручення в розумінні того, що єдиним джерелом влади є народ.

31 серпня український президент у виступі на VII позачерговому з'їзді партії «Слуга народу» торкнувся вельми суперечливого питання референдуму: «Ми обіцяли народовляддя через референдум.

І це ще один важливий пункт програми, який належить зробити… Вперше в історії країни запитуватимуть саме твою думку не у фейсбук, а на загальнонаціональному рівні.

І саме ти будеш формувати порядок денний з ключових питань, вирішувати, що добре, а що погано, що потрібно країні, а що ні».

Зі сказаного випливає, що й народовладдя в Україні немає.

Що всі вибори, які досі проводили в Україні, – народних депутатів, президентські, місцеві – насправді не мали з ним нічого спільного.

То може й нинішня влада є нелегітимною?.

Сенс цього виступу банальний: президент хоче уникнути персональної відповідальності як за невдачі свого правління і за провали непрофесійної команди.

І суперечливі гасла «слуг народу» лише цьому підтверджння: «Україна – це ти!», «Незалежність – це ми!»...

На думку В'ячеслава Брюховецького, «Зеленський закінчить погано.

Коли люди потрапляють у владу, їм здається, що все можна.

Це велика трагедія для України.

Він таке м'яке, немає за що зачепитися.

Оточення в нього жахливе.

Навіть подивитися на них, вони якісь трохи чудненькі, як казала моя мати.

У його діяльності я не бачу позитиву.

Йде профанація всього, за що береться.

І суцільний обман».

Пояснення від Вахтанга Кіпіані, журналіста, історика: «Зеленський – це продукт українського суспільства: бажання халяви, простих рішень, вульгарність, безкультур’я як стиль.

Він є продовженням суспільства, яке не читає, не слухає авторитетів, травмоване в ХХ столітті, залякане».

Чи впадають в президентське око заклики-застереження, що бовваніють на численних сіті-лайтах: «Залишайся вдома!»?.

Олег К.

* Думки авторів публікацій не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома».

Чим запам’ятався перший рік роботи «слуг народу».