У прес-центрі “УНІАН” відбулось обговорення ролі державних підприємств в економіці України: Механізми досягнення ефективності державних підприємств

Українська економіка, яка всі роки незалежності здійснює процес трансформації від планової до ринкової економіки, досі має більше 3 тисяч державних підприємств. Причин повільної приватизації багато: від неефективності проведення приватизаційних аукціонів до небажання Фонду державного майна здійсйснювати відчуження без «замовлення».

Методи управління державними підприємствами, рівень їхньої прибутковості та політична незалежність адміністрації державних підприємтсв та корпорацій є важливим аспектом державного управління, який свідчить про рівень розвитку корпоративного управління та загальний розвиток державних інституцій.

Щоб обговорити актуальні проблеми ефективності роботи державного сектору економіки, Інститут демократії та розвитку «PolitA» організував зустріч за участі народних депутатів, експертів у галузі державного управління та стейкхолдерів галузі. Захід відбувся у форматі доповідей та дискусій. 

Тема викликала жваву дискусію, оскільки вирішенням таких питань експерти займаються від часу незалежності України, і досі не існує єдиної точки зору. Відкрила зустріч Катерина Одарченко, президент Інституту розвитку та демократії «PolitA». В рамках обговорення вона окреслила питання, про які йтиме мова:

- чи потрібно Україні 3200 державних підприємств?;

- чи буде прибутковим процес приватизації?;

- яка роль Фонду держмайна в процесі управління держпідприємствами?;

- які інструменти ефективності є у керівників державних підприємств.

Політичний експерт Валентин Якушик зазначив, що Фонд держмайна України створювався по німецькому типу, коли Німеччина була розділена на дві частини. Варто зазначити, що головна його функція тоді полягала у ідеологічному ефекті, а не економічному. Він також навів приклад Ізраїлю, де є подібна структура, але її функціонал зовсім інший, зараз вона керує 13% усіх земельних угідь Ізраїлю, при цьому керівництво здійснюється ефективно, і головна його мета - надавати послуги, без політчиних вказівок, як це відбувається в Україні. Він вважає, що Украіна змушена затвердити конкретну концепцію управління та приватизації держмайна. Як приклад неефективності управління державним майном, Якушик назвав аеропорт “Бориспіль”, оцінку діяльності якого він особисто здійснював. Майном аеропорту розпоряджається Фонд державного майна, через що оренда  затягується на роки, конкуренція між бізнесами не розвивається, хоча у цьому є економічна доцільність.

Народна депутатка Анна Скороход з фракції “За майбутнє”, вважає, що існує ряд державних компаній, які не можуть бути приватизованими, оскільки вони є стратегічними, а отже забезпечують державну безпеку. Водночас, Анна Скороход стверджує, що окремі управлінські рішення в Кабінеті міністрів щодо держпідприємств ухвалюються на користь окремих груп впливу, а не держави як головного акціонера.

Сергій Шахов, народний депутат від партії “Наш край” заявив, що вся приватизація в Україні від початку 90-тих років відбувалась не в інтересах українського суспільсва. Також сучасною пролемою корпоративного управління, на його думку, є те, що до Наглядових рад державних підприємств та корпорацій призначаються іноземці, які здійснюють зовнішнє управління не в інтересах України.

Продовжуючи тему не ефективності розпорядження Фондом державного майна площами  аеропорту «Бориспіль», політичний консультант, керуючий партнер Консалтингової групи “Сoncept GR” Юлія Комарова навела приклад переслідування екс-керівника Євгенія Дихне, який був визнаний одним із найефективніших менеджерів України, а зараз НАБУ проти нього веде кримінальну справу за успіхи саме того періоду. Комарова підкреслила, що допоки Дихне не прийшов в “Бориспіль”, це був глибоко збитковий державний актив, який буквально за рік почав приносити суттєвий прибукток державі і, схоже, що Євген Дихне став жертвою бажання антикорупційних органів за будь-яку ціну продемонструвати показники своєї роботи.

Вона стверджує, що в Україні питання управління державними активами розглядаться через призму політичних та бізнес-інтересів окремих груп. Крім цього, в українському законодавстві існує маса юридичних прогалин, які можна вирішити політичною волею, але це не робиться. Зокрема, операційною діяльність підприємств займаються міністерства, а майном керує Фонд, який не враховує інтереси ані профільного міністерства, ані безпосередньо державного підприємтсва.

Володимир Кострицький, який є заслуженим юристом, экс-заступником голови ДП “Укроборонпром”, розповів про особливості роботи державних компаній, що відносяться до військово-промислового комплексу. Специфіка підприємства полягає у тому, що з 130 суб’єктів господарювання віднесених до “Укроборонпрому”, лише 116 перебувають на підконтрольній Україні території. Частина з них вже втратила зв’язки з оборонною промисловістю і необхідність їх перебування саме в такий моделі управління є необгрунтованою. Відповідно, якщо вони будуть передані приватним власникам, це піде на корсить державі, - вважає Кострицький.

На скайп-зв’язку до обговорення доєднався Олександр Потімков, радник з питань взаємодії з органами влади, віце-президент Всеукраїнської асоціації фахівців оцінки, президент українського обєднання саморегульованих організацій оцінювачів, Член Громадської ради ФДМУ. За його словами, питання приватизації в Україні точаться близько 30 років, в той час як у інших країнах її провели давно. Він стверджує, що в Україні правильні розмови про модель приватизації і управління не реалізуються на практиці, або використовуються у приватних, особистих інтересах.

Обговорення тривало майже 2 години, що вказує на актуальність проблематики, навіть попри те, що розмови не вщухають усі роки незалежності. Кожен спікер погодився, що такі заходи варто проводити регулярно, адже суспільна дискусія допоможе якщо не вирішити проблему, то підняти градус дискусії та інтерес громадянського суспільства.