Як місто з найгіршим громадським транспортом у світі намагається виправити ситуацію?

Найгіршу систему громадського транспорту у світі має пакистанське місто Карачі, згідно з минулорічним дослідженням компанії Mister Auto.

Останні роки місцева влада намагається виправити цю ситуацію, але зрушення надто повільні, повідомляє Bloomberg City.

Карачі – портовий мегаполіс на півдні Пакистану, агломерація якого налічує понад 23 мільйони людей.

Це одне з найбільших міст світу за кількістю населення.

І це – фінансовий центр Пакистану з офісами транснаціональних корпорацій, який акумулює більш як половину загального обсягу доходів країни, переважно завдяки митним зборам та податку на імпорт.

Та значна частка доходів розподіляється не містом через складну специфіку адміністрування: власне муніципалітет контролює менш як чверть міської території, решта – в управлінні Міноборони, федеральної влади та влади провінції.

На громадський транспорт тут припадає приблизно 42% перевезень.

Зазвичай це дуже старі переповнені автобуси, пасажири яких часом їдуть на даху.

Дороги всіяні вибоїнами, не всі світлофори автоматизовані, а водії автомобілів полюбляють їхати на червоне світло.

З заторами ведуть боротьбу шляхом будівництва нових естакад, підземних переходів та автомагістралей.

Криза інфраструктури досягла піку у серпні цього року, коли Карачі пережило повінь.

64 людини загинули, 10 тисяч потребували порятунку.

Чимало людей опинилися відрізаними від решти міста, без електрики та мобільного зв’язку, невдовзі перестали працювати банкомати.

Після цього прем’єр-міністр Пакистану Імран Хан пообіцяв надати Карачі 6,8 мільярда доларів, зокрема на розвиток міського автобусу та будівництво кільцевої електрички.

Однак освоєння цих коштів так само наштовхуватиметься на заплутану систему розподілу коштів та хаос із зонами відповідальності влади різних рівнів.

Досвід попередніх років свідчить, що численні транспортні проєкти лишаються нереалізованими.

Наприклад, більшу частину вулиці Мухаммеда Алі Джинни займає двосмугова естакада, яку мали добудувати три роки тому й пустити нею міський автобус.

Та проєкт досі незавершений і лише з’їдає проїжджу частину, посилюючи нескінченний затор.

Вулиця Мухаммеда Алі Джинни.

Шість років тому вирішили робити один із чергових автобусних проєктів, який постійно відтерміновували, та сподіваються таки реалізувати до літа 2021 року.

Цьогоріч за реалізацію взялася федеральна влада.

Колись у Карачі існувала кільцева електричка.

Її відкрили 1969 року, але закрили у 1999-му.

З того часу на місці колій виросли нетрі.

Розмови про відновлення електрички тривають вже принаймні 15 років.

Так само раніше функціонував трамвай: мережу збудували ще у ХІХ столітті, але закрили 1975 року.

Тим часом в іншому пакистанському мегаполісі – Лахорі – ще 2013 року відкрили лінію швидкісного метробуса, який курсує відокремленими від іншого трафіку маршрутами.

А наприкінці жовтня відкрили першу в країні гілку метрополітену, яка налічує відразу 26 станцій.

Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал «Хмарочоса» – незалежного та впливового київського інтернет-видання.

Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас щомісячним внеском від 50 гривень.

За ціною лише однієї поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу усієї редакції і допоможете робити Київ зрозумілішим для містян, а діяльність влади – прозорішою.