«Щоб повністю очистити Донбас, потрібно не менше 20 років». Інтерв'ю з жінкою-демінером

Вівденко працює у складі данської гуманітарної неприбуткової організації DRC-DDG (Danish Refugee Council Danish Demining Group/Данська Рада з питань біженців — Данська Група з розмінування).

В інтерв'ю НВ вона розповідає про те, як потрапила на таку роботу, що потрібно знати демінерові, і скільки часу знадобиться, щоб повністю очистити Донбас, якщо припустити, що конфлікт там закінчиться сьогодні.

— Як і коли ви потрапили в цю сферу діяльності?

— Я працюю демінером від серпня 2020-го. Мій чоловік теж працює в гуманітарній організації, і він також демінер. Ось він і запропонував спробувати себе в цій професії. Я зайшла в соцмережі, пошукала актуальні пропозиції, розіслала резюме на вакансії. Пройшла співбесіду, і мене запросили на двомісячний тренінг. Мені було й страшно, і, водночас, ново.

До цього я 12 років працювала продавцем. Моє рідне місто — Торецьк, це сіра зона. Усе це [військові дії] чутно, усе це близько.

— Що потрібно знати і вміти, щоб працювати демінером?

— Усе нове. Уважайте, це як ніби ви прийшли до першого класу і почали вчитися з нуля. Або як ніби починаєте вивчати нову для себе мову. Але піти на таке навчання може хто завгодно — для цього не обов’язково було мати якийсь досвід у подібній сфері.

Тренінг включав у себе як практичні заняття, так і теорію. Після закінчення потрібно було здати іспити, після чого давали сертифікат. Ми вивчали і те, як поводитися, і як рухатися, і що говорити — насапмеред, це саме психологічні аспекти.

Людина на такій роботі повинна бути дуже врівноваженою: не підвищувати голос, не бігати. Також потрібно бути дуже уважним.

У мене був випадок, коли під час навчання під час проходження практики на полі на моїй доріжці закопали відпрацьований матеріал. І ось, я шукаю його за всіма правилами, дотримуючись усіх норм. Знаходжу підозрілий предмет, зупиняю роботу. Підходить до мене наш іноземний експерт Афрім Бардонікі, технічний радник родом із Албанії, і каже: покажи мені, що це таке. Ну, я беру, відкопую й показую йому. А він каже: «Ти не маєш права цього робити». Я йому, мовляв, так ви ж самі сказали це зробити, ви — моє вище керівництво. А потім зрозуміла, що ж на ділі це могло б бути небезпечно — цей предмет міг би в мене вибухнути в руках. Для мене це була справжня наука, я це запам’ятала.

Афрім — дуже крутий інструктор. Напевно, крутішого за нього в цій сфері немає нікого.

— Чи багато жінок працює демінерами?

— Більше чоловіків, звичайно. На моєму потоці, наприклад, під час навчання на тренінгу з більше ніж трьох десятків осіб було всього шість жінок. Але всі вони успішно закінчили тренінг і пішли працювати.

— Як відреагувало ваше оточення на ваше рішення працювати демінеркою?

— Чесно кажучи, тільки одна моя подруга знає, що я працюю демінером. Решта знайомих думають, що я просто чищу поля від заліза і всілякого мотлоху, щоб потім віддати території фермерам.

— А чому не знають?

— Вирішила не говорити їм, щоб поберегти їхню нервову систему. Але якщо вони дізнаються про все з цього інтерв'ю — ну, значить, так і буде.

— Який у вас графік?

— Наша організація надає нам безкоштовне житло на базі в Лисичанську. Працюємо ми вахтовим методом. П’ять тижнів працюємо, тиждень — удома. Робочий день — 7,5 годин. Неділя вихідний.

Ми всі працюємо тільки безпосередньо на полях. Хоча є й інші організації, які можуть працювати де-небудь у лісопосадках і на інших територіях. Так, буває, що в нас посеред поля десь трапляється кущ або дерево — тоді акуратно зрізаємо його.

— По скільки людей виходите на поле?

— Усе залежить від того, що це за поле. Наприклад, є такий спосіб, коли одна людина — на один прохід. І ви на відстані 25−50 м один від одного. А буває, що працюємо групами — від трьох осіб у одній групі та більше.

Найскладніше в цій роботі — це спека, а ще коли холод. Скільки б одягу на себе не вдягнув, усе одно холодно. Як тільки сніг випадає, ми припиняємо пошукову діяльність, але можемо займатися іншими видами робіт. Наприклад, маркуванням периметра відповідними знаками, щоб місцеві жителі не наражали себе на небезпеку.

— Піднімаємо руку, щоб показати: «Стоп робота». У принципі, будь-яка знахідка може бути небезпечною: від консервної бляшанки до дроту. Якщо я бачу, що це якийсь потенційно небезпечний предмет, ми передаємо це все нашим головним, а самі відходимо на безпечну відстань. Після чого наші колеги оглядають місце і потім або витягають предмет, або викликають спеціальні групи для подальших дій. Тобто, наша робота, по суті, це тільки знайти.

— Що можна знайти на таких ділянках?

Багато різного. У моєї керівниці, наприклад, першою знахідкою була протитранспортна міна. Ми поки такого не знаходили. Але, думаю, що на якомусь із наступних полів іще знайдемо.

— Чи бували моменти, коли під час роботи в полі вам було страшно?

За цей короткий час у мене вже є знахідка — це світлошумова ракета. Мені абсолютно не було страшно.

— Якщо припустити, що конфлікт на Донбасі закінчиться просто сьогодні, скільки років нам знадобиться для того, щоб повністю очистити території від небезпечних предметів — залишків війни?

— Одне поле очищають рік або два. Тобто, щоб очистити один тільки Донбас, необхідно мінімум років двадцять за умови, що не буде конфлікту. Але це дуже орієнтовні цифри.

При цьому ж не варто забувати, що територія України до сьогодні повністю не очищена від боєприпасів часів Другої світової війни — демінери, які прийшли раніше за мене, знаходили на Донбасі вибухонебезпечні предмети ще аж із тих часів. А минуло вже 75 років.

— Яким ви бачите своє професійне майбутнє?

— Я зрозуміла, що робота демінера — це моє. Звичайно, це було несподівано навіть для мене самої. Але тепер я розумію: робота дійсно цікава, я цим живу.