Ірина Фаріон: Ірина Фаріон. У нас все змішано в одну купу: ворог, капуста і дохлий кіт

Підручник з хімії для 9-го класу здійняв ґвалт. Там була інформація про те, що онкологічні захворювання можна лікувати содою. Такий абсурд в МОН пояснили тим, що це начебто допомагає формувати критичне мислення в учнів.

Основна проблема української освіти полягає у тому, що ми почали запозичувати якісь дивні чужі моделі, які чомусь називають компетентним підходом, начебто вони згодяться для життя, а не для знань. Начебто у такий спосіб вони формують критичне мислення з написаного. Але щоб цей критичний спосіб сприйняття написаного був, у людини мусить бути серйозна база знань. Чи може у учня середньої школи бути ця серйозна база знань — запитання риторичне, бо цієї серйозної бази знань часом немає навіть у студента-випускника вищої школи. Тобто переорієнтація на от цей так званий компетентностний підхід насправді вбиває знання, яке має мати — увага! - однозначне наповнення.

Що нам сьогодні накидують у школу? Нам сьогодні у школу і освіту накидують один найнебезпечніший підхід до сприйняття світу, він називається релятивізм, тобто відносність, мовляв, все відносне: можна цю соду пити, а можна не пити. Якщо ти її будеш пити, вона не зашкодить. А можливо, вона комусь і зашкодить. Тобто у нас перестали вживати два найважливіших слова, у які запакований світ і знання, і ці слова називаються «так і ні». У нас перестали вчити у школах і вишах, що є речі, категорично не прийнятні, і є речі, які ти маєш сповідувати обов'язково, без жодної твоєї інтерпретації. Тому закидування у підручник такої недолугості свідчить про те, що нам розмивають у дітях і студентах шкалу оцінки, що найважливіше. Це випливає з абсолютно згубної політичної ліберальної ідеології, яка охопила світ.

Людьми, які хиткі у своїх поглядах, надзвичайно легко маніпулювати. Непотрібні світові непохитні люди. Їм потрібні ось ці постійно захитані у своїх знаннях і у своїх судженнях маленькі істотки. Звідти закидання дурниць у підручники. Дайте дитині і молодій людині чітку вісь, що добре, що не добре, а не змушуйте його балансувати у невідомості над прірвою. Ось в цьому основна помилка сучасної освіти взагалі, що прийшло до нас з зовнішнього світу, і чим ми так хизуємось. Вони мають там величезну проблему, по тих Європах і Америках, з їхньою розбалансованою наркоманичною і всякою іншою мовою, тепер вони пхають ту саму систему і нам. От таке моє ставлення до підручників. Це стосується підручників не лише з точних наук, це стосується насамперед підручників з гуманітаристики, які стають катастрофічні. Вони проходять так звані антидискримінаційні експертизи, які фінансують ззовні. Насправді вони є дискримінацією українців, тобто вони не виробляють в українцях національного самоусвідомлення, які і є бар'єром для цього релятивізму.

Власне такі ось експертні групи і працюють на розвиток такої моделі і узгоджують все написане в підручниках. Вони зумисно це запускають у підручники, щоб це роз'їдало дитину, щоб вони ніколи ні у чому не були впевнені, щоб весь час мучилися і сумнівалися. Це не критичне мислення, це вбивче мислення, тому що світ насправді має чітку білу і чорну фарбу, і треба розуміти, що не сірий колір вирішує, а вирішує позиція, а ми таким чином виховуємо людей без позиції. І саме на це працюють ці так звані експертні середовища. І от ці безглузді директорати, які потворили у Міністерстві освіти і які фінансуються ззовні, це працює на розмивання української моделі сприйняття світу.

Мудрі люди кажуть, що якщо ти сумніваєшся сьогодні, ті програєш завтра. Якщо б наші з вами герої Української повстанської армії сумнівалися у тому, що уколись збудеться сильна Українська держава вони ніколи б не воювали з трьома непоборними режимами: німецьким, московським і польським. А вони 20 років це робили, вони не сумнівалися. Вони чітко знали, де ворог, а де не ворог. А у нас немає чіткого позиціювання — добре і зле. У нас все змішано в одну купу: ворог, капуста і дохлий кіт. І результаті ми отримуємо абсолютно анемічну публіку у вишах. І тих так званих експертів спеціально навчають — хто платить за це гроші? Платять гроші ті, хто насправді сьогодні керує системою освіти в Україні. Освіти в Україні не є керованою зсередини. Ці директорати треба скасовувати, тому що вони не працюють на національну модель освіти.

Наша трагедія полягає у тому, що ми весь час зорієнтовані на когось. Якщо Діма Табачник — це був відкритий агент Москви, то Квіт і за ним Гриневич — це яскраві представники Сороса. Взагалі між Соросом і Москвою можна ставити рівності, тому що їхнє завдання було однакове — денаціоналізувати Україну. Ні Москві, ні Соросу не потрібна національно свідома молодь у державі. І Москва, і Сорос ставили у своїх завданнях найосновнішу галузь. І ця найосновніша галузь є освіта. Змінити вас і ваших батьків вже неможливо, але можливо виховати ось це угодовське, безнаціональне, весь час змучене сумнівом покоління з релятивістським мисленням - ліберальне покоління. І немає значення, чи Москва, чи Сорос, воно абсолютно тотожно. Вони відмінні лише у своїх термінах. Якщо Москва свого часу це називала інтернаціоналізацією освіти на чолі з «руським» язиком і «руськими» концептами, то «поросята» називають це глобалізацією із ліберальними концептами. Але глобалізація і інтернаціоналізація, лібералізм і комунізм — це абсолютно тотожні поняття в сенсі освіти. І з їхнього погляду, вони роблять дуже правильно, тому що вбивають національну свідомість і національну модель розвитку держави, яка починається з освіти.

Це є дискримінація українців під гаслом входження в Європу. Європі потрібна сильна українська нація? Європі потрібні наші чорноземи, які ці собаки вже продали - “ЄС” разом зі “слугами”, і Європі потрібна наша робоча сила, а працювати українці вміють. От їм ще треба змінити і мутувати мозок. І от вони мутують мозок через освіту і через таке наповнення підручників.