Я мешкаю в екопоселенні в Данії. Як тут влаштоване життя?

Екологічне поселення ‒ це об’єднання, у якому люди організовують проживання відповідно до принципів сталого розвитку та часто мають спільне господарство.

Чи не найбільшого поширення вони набули у Данії: тут нараховують 26 екопоселень та понад тисячу комун, різних за розміром, структурою та правилами співжиття.

В поселенні Munksoegaard всі будинки зведені з дерева та пофарбовані безпечною для навколишнього середовища фарбою, а під’їзди та доріжки всипані гравієм: цей метод потребує значно менше енергії, ніж укладання асфальту.

Поселення має власну систему очищення стічних вод, систему збору дощової води для прання, а також систему збору сечі з окремими туалетами: пізніше її використовують як органічне добриво для полів. Сміття у спільноті сортують, а органічні рештки компостують.

«Хмарочос» поспілкувався з мешканкою Munksoegaard, щоб дізнатися більше про переваги й недоліки життя у такій спільноті.

Шлях до екопоселення

«Я стала самотньою мамою й відчувала себе дуже ізольовано у своїй квартирі. Тому мені хотілося жити в спільноті, мати соціальне життя», ‒ розповідає 47-річна Сюзанна Кох Андерсен. Вона виросла у Копенгагені, однак 17 років тому вирішила переїхати до екопоселення. 

Munksoegaard розташоване 30 кілометрів на захід від столиці. «Тут жили знайомі моїх знайомих, тому я вирішила відвідати це місце. І після візиту мала дуже хороше передчуття, ‒ згадує вона. ‒ Водночас мені пощастило: я надіслала багато різних заявок, але отримала шанс жити саме тут».

Тому існують списки очікування: нові мешканці можуть приєднатися, коли звільняється місце. 

Munksoegaard, зокрема, має 100 помешкань та близько 225 жителів. Поселення збудували 20 років тому, але з того часу воно не зростало і не планує надалі. «Раніше це була сільська місцевість, але зараз навколо з’явилося багато нових будинків. Передмістя Роскілле фактично нас оточило», ‒ розповідає Сюзанна.

Та навіть якщо місця достатньо, спільноти мають право відхилити заявку потенційного жителя. «Для Munksoegaard це рідкість, я пам’ятаю лише два таких випадки. Ми відмовляємо, якщо відчуваємо себе в небезпеці з людиною або мали негативний досвід з нею раніше ‒ пояснює пані Андерсен. ‒ В решті випадків прагнемо бути максимально відкритими».

Як організований Munksoegaard?

Сто помешкань поселення розділені на п’ять груп. Одна з них призначена для людей старшого віку: тут можуть оселитися ті, кому за 55 років. Ще одна ‒ для молоді до 30 років. 

Крім житлових будинків, у центрі поселення є стара фермерська будівля, яка об’єднує чимало функцій: тут розмістили кафе, овочевий магазин, готельну кімнату, накриття і ремонтну майстерню для велосипедів та складське приміщення. Кожна група також має свій будинок спільного користування з кімнатою для прання, дитячою зоною та місцем для зборів, обідів чи святкувань. 

«Та все ж деревина – лише відносно відновлюваний ресурс. Тому ми хочемо змінити систему та встановити геотермальні теплові помпи», ‒ розповідає Сюзанна.

Постійні збори – це одна з особливостей життя у такій спільноті, і не завжди позитивна, ділиться Сюзанна. «Всі свої дії потрібно узгоджувати з іншими, – розповідає вона. – Навіть якщо це твій сад, і ти хочеш встановити в ньому теплицю, маєш спочатку переконатися, що ніхто з сусідів не буде проти».

Група з 20 будинків, до якої входить пані Андерсен, збирається для обговорення кожні п’ять тижнів, а також тричі на тиждень має спільні обіди або вечері. Чотири рази на рік збори проводять для всього поселення. Більшість мешканців також входить хоча б до однієї робочої групи: у них вирішують питання щодо опалення, водовідведення, догляду за деревами, організації святкувань та багато інших. Учасники цих груп теж часто збираються на обговорення.

«Я входжу до групи з організації зустрічей для усієї спільноти. Так, ми не лише постійно зустрічаємося, але й маємо окрему робочу групу для організації зустрічей», – сміється Сюзанна.

За роки існування в поселенні сформувалися власні традиції святкування Різдва, літнього сонцестояння та дня створення Munksoegaard. А також чимало неформальних правил, покликаних зробити життя усіх комфортнішим. «Для прикладу, якщо ти хочеш забронювати спільний будинок для власних справ у день народження когось з групи, потрібно спершу переконатися, що іменинник не заперечує», ‒ розповідає пані Андерсен. Та радить будь-яке невдоволення обговорювати безпосередньо з тим, хто став його причиною.

За словами Сюзанни, саме соціальна взаємодія є сильною стороною її спільноти. «Я знаю, що в деяких поселеннях люди починають сваритися, є постійна зміна жителів, ‒ розповідає вона. ‒ Але нам вдається залишитися друзями: тут дуже легко та безпечно. І це чудове місце для родин з дітьми». 

Робота у спільноті

На час переїзду Сюзанна все ще навчалася в університеті в Копенгагені, а згодом знайшла там роботу. Тому щодня їздила до міста. «Але дорога не була великою проблемою: електричкою до міста можна дістатися за півгодини, і ще десять хвилин потрібно, що доїхати велосипедом до залізничної станції», ‒ розповідає жінка. Зараз вона працює ближче до поселення, тому весь шлях долає на велосипеді.

Munksoegaard не пропонує можливостей для працевлаштування всередині спільноти. Тут також немає дитячого садочка чи школи. Але їх можна знайти у містечку поблизу, запевняє пані Андерсен. ‒ Зараз у поселенні працюють над створенням дитсадка. Він може стати місцем для догляду за дітьми, для навчання їх сталого способу життя з раннього віку, а також забезпечити когось роботою».

Хоча жителі Munksoegaard працюють поза спільнотою, у Данії є й  інші приклади. Поселення Svanholm постачає молоко, овочі та фрукти у супермаркети ‒ й понад половина його мешканців залучена до власного виробництва. 

Svanholm відомий також своєю тривалою історією. «Спільнота живе у великому старому маєтку, що колись належав дуже заможним людям. Поки у 1970-х роках не опинився у руках до хіпі, які влаштували тут комуну», ‒ додає Сюзанна.

Ще один варіант зайнятості всередині спільноти представлений у поселенні Hertha Living Community. Частина його жителів ‒ люди з інвалідністю та вадами розвитку. Інші мешканці їх підтримують, залучають до соціального життя, садівництва, кулінарії та інших активностей. І отримують за це виплати від муніципалітету.

Економічний аспект

«Життя тут не дешевше, ніж у Копенгагені», ‒ стверджує Сюзанна. 

Житло у трьох з п’яти частин її поселення належить приватній компанії та здається жителям в оренду. Спільнота організована саме так, щоб у ній могли жити люди різного достатку: ті, хто має достатньо грошей для купівлі житла, й ті, хто не може собі цього дозволити. «Та орендна плата однак висока, ‒  розповідає пані Андерсен. ‒ За трикімнатне помешкання площею близько 80 кв м доводиться віддавати $1 500 доларів на місяць». 

Однак є варіанти. Якщо доходи не дозволяють оплачувати житло, орендарі подібних помешкань можуть розраховувати на державну підтримку у $230 щомісяця. Крім того, ціни на життя сильно різняться залежно від поселення та відстані до Копенгагена. 

Спільнота Friland, для прикладу, влаштована інакше, ніж Munksoegaard. Один з основних її принципів ‒ це фінансова незалежність та відсутність боргів. Жителі не можуть придбати будинок тут у кредит, не можуть використати його як заставу чи продати дорожче визначеної ціни.

Натомість резидентам пропонують збудувати дім самостійно з натуральних та перероблених матеріалів. Експериментальні будинки у поселенні створені з соломи, глини, дерева й утеплені овечою шерстю чи коноплями.

«Жити у такому місці дуже дешево, але це не для всіх. Ми б не могли самі збудувати дім», ‒ додає Сюзанна. 

17 років потому

17 років після переїзду до Munksoegaard пані Андерсен все ще щаслива тут. Яка ж найкраща частина життя в екоспільноті? «Дружні люди навколо, ‒ переконує вона. ‒ Ти виходиш з будинку, і там завжди приємні люди, готові тобі допомогти або просто поговорити. Звісно, у нас бувають непорозуміння. Але, врешті, ми добре один до одного ставимося». 

І все ж Сюзанна визнає ‒ спільнота змінювалася за ці роки. «Коли я переїхала, Munksoegaard був ще дуже молодим поселенням: ми мали самі випрацювати правила співжиття, методи обговорення, сформувати власні традиції, ‒ згадує вона. ‒ Сьогодні ж люди стають більш інертними, діти виростають та їдуть жити до міста. Тому для мене це певний виклик ‒ зберегти спільноту живою та активною».

Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал «Хмарочоса» – незалежного та впливового київського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас щомісячним внеском від 50 гривень. За ціною лише однієї поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу усієї редакції і допоможете робити Київ зрозумілішим для містян, а діяльність влади – прозорішою.