“Матір” польської “Солідарності” з Рівненщини

Її життя схоже на пригодницький роман.

Доля – сповнена трагічних випадковостей і навіть містики.

Сільська дівчинка з Рівненщини, що з чужої волі потрапила далеко за межі своєї батьківщини, стала символом боротьби за новітню Польщу.

Анна Валентинович, фото 2009 року (“Історична правда”).

Ім’я Анни Валентинович, яку ще називають героїнею двох народів, дедалі частіше лунає в Україні й на Рівненщині зокрема.

Доля цієї жінки трагічно обірвалась у страшній катастрофі польського президентського літака 10 квітня 2010 в небі поблизу російського Смоленська.

Як відомо, делегація польських державних і громадських діячів на чолі з президентом Лехом Качинським мала відвідати міжнародний меморіальний комплекс жертвам тоталітарних репресій у Катині.

Анна Валентинович.

Фото першої половини 1950-х років (з родинного архіву).

Доля, гідна пригодницького фільму.

Анна народилася у 1929 році в багатодітній родині протестантського віросповідання у селі Сінне Тучинської волості Ровенського повіту Волинського воєводства.

Рано втратила матір і з 12 років залишилася під опікою батька та мачухи.

У скрутний для родини час Анна стала годувальницею, пішовши на службу до місцевої заможної родини поляків Телесніцьких, глава якої був управителем у маєтку в Пустомитах.

Там вона працювала аж до 1943 року.

Зварювальниця Анна Любчик на корабельні в Гданську.

Коли напередодні звільнення від німецької окупації Едмунд Телесніцький зрозумів, що може постраждати від репресій уже радянської влади, вирішив виїхати до Польщі.

Роботящу Анну господар навіть не мислив відпускати.

Мало того, він запевнив дівчинку, що німці спалили Сінне, її рідні загинули, і, мовляв, повертатись їй нікуди.

А відтак забрав із собою.

А батькові, який, у свою чергу, розшукуючи доньку, прийшов до пана Телесніцького, сказав, що “вона десь пішла”.

Батько у відчаї кинувся на пошуки доньки, але марно… Так юна Анна опинилася у Польщі, де змушена була влаштовувати власне життя самотужки.

А ще — берегти таємницю свого українського походження.

Анна Валентинович з сином (ліворуч) і чоловіком (праворуч).

Фото з родинного архіву, друга половина 1960-х.

Лише в 1996-у вона дізналася, що її розшукують батько і родина з України.

Звістка про те, що її рідні, виявляється, живі, та ще й розшукують її, стала для Анни шоком.

Цілих понад 50 років вона була впевнена, що їх немає на цьому світі… Того ж року Анна, вже Валентинович, відвідала рідню на своїй малій батьківщині в Садовому.

На жаль, батька вже не застала.

Упродовж 14 останніх років свого життя пані Анна майже щороку приїздила в Україну.

Анна Валентинович з сином Янушем.

Фото другої половини 1950-х, з родинного архіву.

Її життя в Польщі було не менш трагічним.

До 1950 року вона працювала служницею у родині Телесніцьких.

І лише згодом вирішила розпочати нове життя.

Не цуралася ніякої роботи поки не влаштувалася зварювальницею на корабельню у Гданську.

А згодом вийшла заміж за колегу Казімєжа Валентиновича.

Анна Валентинович під час страйку на корабельні в Гданську, серпень 1980-го.

Розчарування у комуністично-соціалістичних ідеях зробило з Анни Валентинович активну громадську діячку, яка відстоювала права робітників.

У 1978 році, у ще комуністичній Польщі, вона стала співзасновницею Вільних профспілок.

А 7 серпня 1980-го за п’ять місяців до виходу на пенсію Анну Валентинович звільнили з роботи.

Коли 14 серпня робітники корабельні у Гданську розпочали страйк, однією з головних їхніх вимог було повернення її на роботу.

Проста працівниця корабельні стала символом боротьби з комуністичним режимом, неформальною лідеркою профспілок.

Анна Валентинович серед опозиціонерів-однодумців, 1979 рік.

Спецслужби комуністичної Польщі кілька разів арештовували і ув’язнювали пані Анну, влаштовували проти неї брехливі медіа-кампанії.

А вона не здавалася.

У 1983 році на знак протесту проти репресій вона повернула Раді Міністрів ПНР свої трудові нагороди: золотий, срібний, бронзовий “Хрести Заслуги”.

Анна Валентинович і Лєх Валенса на мітингу у Гданську.

серпень 1980 року.

Ще за життя заслуги Анни Валентинович перед польською державою та в справі боротьби за права людини були високо оцінені і поляками, і видатними діячами світу.

У її арсеналі найвища нагорода Польщі — Орден Білого Орла “за діяльність, спрямовану на демократичні зміни та вільну Польщу”.

Лєх Качиньський вручає Орден Білого Орла Анні Валентинович.

У грудні 2005-го американський Фонд пам’яті жертв комунізму вручив пані Анні Медаль Свободи Трумана-Рейгана “за вияв надзвичайної відваги та сили у підтримці універсального прагнення життя та свободи”.

Сейм і Сенат Республіки Польща визначили 2019 рік роком Анни Валентинович.

Лише після трагічної загибелі громадської діячки в 2010 році почали з’являтися відомості про її українське походження, що стало сенсацією.

Адже такий факт її біографіїї у Польщі відомий не був.

Анна буцімто збиралася відкрити цю таємницю широкому загалу після повернення з Катині.

Принаймні такі повідомлення з посиланням на її двоюрідного брата Миколу Пашковця були в польських ЗМІ.

Однак доля розпорядилася по-іншому.

Анджей Гвязда – видатний польський опозиціонер.

дисидент, соратник Анни Валентинович.

Історія життя простої української дівчинки з сільської глибинки на Рівненщині, яка стала відомою польською діячкою, дає розуміння, наскільки українці і поляки є близькими, хоча й різними.

За матеріалами польської та української преси.

Родинні фото з фб-сторінки “Анна Валентинович”.

Світлана КАЛЬКО.