Замурували, демони! Блиск і злидні новорічного ефіру

Ще років десять тому у паперових газетах були популярні і доволі читабельні постноворічні колонки: телекритики «оглядали» репертуар новорічного телебачення і традиційно все лаяли. Мені тоді завжди було дуже шкода телекритика Ірину Петровську з «Ізвєстій»... Думав, бідна жінка займається жорстоким мазохізмом, переглядаючи типовий телерепертуар, а потім ще й «аналізує» те, що аналізу не потребує і аналізу не підлягає.

Традиційно такий репертуар – розважальний з певною зміною програмних інгредієнтів.

В епоху популярності «Ізвєстій», можливо, така «аналітика» ще мала якийсь сенс, а от в епоху теперішню, тобто час YouTube і Netflix, подібні спроби критичного осмислення новорічного телеконтенту втрачають всякий сенс. 

Бо ніде і нікого тепер не прив’яжеш силоміць до певних телеканалів. Інтернет-телебачення дає спробу маневру і можливість неймовірного вибору. «Сам собі режисер і програмний директор». 

Втім, треба визнати, що в країні досі є широкі верстви населення, для яких ялинка і «голубий вогник» традиція, від якої важко відступити. Тому запит на новорічний телеконтент залишається, як і можливість його аналізувати.

І от з чого би почати цю похмільну величальну пісню? 

А розпочав варто зі слів подяки видатному режисеру-комедіографу Леоніду Йововичу Гайдаю, світла йому пам’ять. Не перший і, впевнений, що не останній Новий рік саме його фільмографія латає програмні «дірки» загальнонаціональних українських телеканалів. От, скажімо, не знають програмні директори «що» ставити в прайм (чи в інший час) довгих святкових телеканікул. Береш комедію Гайдая і ніколи не прогадаєш. Пристойна частка аудиторії гарантована завжди. 

Торік у новорічний ефір українські телеканали, наче показилися, ставили «Діамантову руку» з ранку до ночі, контрпрограмуючи один одного. Тоді автор нарахував близько двадцяти сеансів «Діамантової руки». 

Втім, рекордсменом українського новорічного телепрокату цього року став інший фільм Леоніда Гайдая – «Іван Васильович змінює професію». 

Фільм прокрутили в новорічних програмах на різних телеканалах разів півтора десятка разів.

Навіть вдень, 1 січня, щойно ця стрічка закінчувалася на СТБ, вона ж відразу розпочиналася на «1+1». Нон-стоп, так би мовити. 

Канал СТБ навіть у новорічну ніч, після привітання президента Зеленського, поставив саме «Івана Васильовича». І чомусь, є таке переконання, частка аудиторії навіть у цей гострий конкурентний час була у них пристойною. Психологія консервативного телеглядача передбачає звичку і потяг до продукту впізнаваного і перевіреного власним теледосвідом. 

А знаменита репліка Івана Васильовича у ліфті «Замурували, демони!» в умовах української новорічної телереальності набуває особливого змісту і підтексту – саме тепер, коли кіно про недолугого царя закрутили до дірок, переамортизували, так би мовити. 

Загалом, новорічні фільми-лідери після заборони в Україні «Іронії долі» в наших рейтингових телезмаганнях залишаються стабільними у своїй незамінності: 

• «Іван Васильович»,

• «Діамантова рука»,

• «Джентльмени удачі» (режисер Олександр Сєрий),

• «Операція Ы».

То чому ж заїздили до дірок одні і ті ж фільми? 

Закиди щодо тотального впливу психології «совка» варто відкинути відразу. За часів «совка», варто нагадати, знімали по 500 стрічок у рік, у тому числі і про партизанів на кіностудії імені Олександра Довженка.

Але ж чомусь довгожителями-аксакалами з тієї давньої кіноепохи виявилися саме стрічки Гайдая.

Чому? 

Тому що талант постановника «ексцентричних комедій» унікальний і завжди рідкісний.

Ексцентрична комедія (те, що завжди любив і робив саме Гайдай) – у буквальному перекладі «божевільна комедія». Це те, що передбачає надзвичайно динамічне розгортання подій, безліч неочікуваних сюжетних перипетій. Ексцентрична комедія для режисера, як «американські гірки». Не кожен утримається і не кожен витримає. Бо для «божевільної кінокомедії» треба ще й божевільний талант режисера. Тут справа не тільки в хороших акторах. Бо на місці Юрія Яковлєва і Леоніда Куравльва могли б у свій час бути, згідно авторського задуму, і Юрій Нікулін, і Андрій Миронов, і фільм від цього не втратив би. Бо стрічку тримають «божевільні ритми і метаморфози. Власне, пан постановник ні на секунду такі ритми не зупиняє, не збавляє, а все детально розраховує і передбачає у надскладному жанрі ексцентричної кінокомедії. 

Такі як Гайдай або Біллі Вайлдер («У джазі тільки дівчата») – феноменальні автори феноменальних кінокомедій, які пережили своїх авторів і переживуть ще багато часів, аби тільки цей світ утримався. 

І якщо хтось десь в Україні на кінофакультетах помітить у студента потяг та здібності до ексцентричної кінокомедії, то відразу в’яжіть такого і тягніть на «Фільм Юа», в «Квартал» або в інші українські кінокомпанії. Такий талант, за сприятливих творчих обставин, може з часом нести «золоті яйця» для українського кінобізнесу.

От і вся мораль, любі демони! 

До речі, на фільми Гайдая в Україні є тільки права на телепоказ, авторські права, так би мовити, звісно в РФ.

Колись давно, ще в студентські роки, автор цих рядків надибав у родичів на горищі підшивку журналів «Советский экран» за 1973 рік, а це рік кінопрем’єри «Івана Васильовича». В рецензії на фільм Гайдая кандидат мистецтвознавства «повчав» режисера, як потрібно правильно екранізувати п’єсу Михайла Булгакова з суто класових позицій. 

Коли пригадується та рецензію, відразу розбирає гомеричний сміх. Бо сміх у кіно – таки справа серйозна. 

А що ж наші місцеві «демони», не ті що з «Мосфільму», а з наших загальнонаціональних телеканалів, що традиційно сходяться у боротьбі за новорічні телерейтинги? Кого вони «замурували»?

І на цьому фронті, здається, все без змін. 

Канал Віктора Пінчука ICTV, здається, для себе вже давно випробував і амортизував спеціальний різновид рейтингової телезброї. Це – «Дизель-шоу». Його рейтингові показники традиційно зашкалюють не тільки у святкові, а й у будні.  Цього разу ставка знову зіграла: новорічний ефір ICTV переміг. За показниками перегляду, які є в розпорядженні «Главкома», «Дизель» перегнав вічних конкурентів з «Кварталу».

Це гумористичне шоу деякі українські дійсно телеглядачі сприймають як «антиКвартал» і в останній час віддають перевагу саме «Дизелю», сприймаючи традиційний «Квартал» як фрагмент нашого новітнього державно-бюрократичного космосу. Нелюбов до влади інколи автоматично перетікає і на «Квартал», який, образно кажучи, висидів, виносив і таки народив теперішній репертуар української влади. 

Тим часом, «Дизель» у Пінчука грається в підкреслену аполітичність, компонуючи сюжети і скетчі на темах сімейних, моральних, так би мовити, загальнолюдських, але без нищівного сарказму та кривлянь. З пучком «тихої любові» до своїх дизельних героїв та повсякденних ситуацій. «Я обращаюсь с требованьем веры и с просьбой о любви», – писала колись з іншого приводу Марина Цвєтаєва. 

У «Дизелі» тим часом зібралася хвацька лицедійська компанія, яка поки що глядачам не набридає і нікого відверто не дратує. 

Одна актриса Вікторія Булітко спроможна зіграти у різних скетчах все і всіх. Від дурної невістки аж до «потяга братів Люм’єр». Запорука успіхів «Дизеля» – декларована аполітичність, бомбічний виконавський склад та помірковано пристойні (на загальному фоні) тексти. 

Канал Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна «Інтер» – колишній безальтернативний лідер новорічних телезмагань, зараз, як відомо, переживає не найкращі часи, але попри все намагається утриматися на жорстокому конкурентом полі. Його аудиторію «перевербував» флагман медіаімперії Ріната Ахметова телеканал «Україна».

Саме цей мовник нині виблискує новими високобюджетними естрадними шоу та багатосерійними «жіночими мелодрамами». Святе місце порожнім не буває, особливо, коли «Інтер» відчуває гострий брак фінансування на нові проєкти. 

От і новорічне телешоу на Інтері – «Місце зустрічі» – виготовили методом «перечитуючи заново». Деякі концертні номери попередніх років подали в обрамленні нового конферансу. Враження це не псує. Бо пісні та виконавці хороші. А конферанс у Новий рік – завжди очікувано традиційний.

До речі, проблема фінансування новорічних шоу зачепила «прицепом» не тільки наш «Інтер» , але навіть і його колишнього «старшого брата», Перший канал Російської Федерації (під орудою Костянтина Ернста) також потерпає від скрути. І це з їхніми мільйонним вливаннями нафтодоларів... Так от і там коронокриза зіпсувала новорічний ефір. Не вистачило бюджету навіть на нове відео для улюбленої артистки Ернста Алли Борисівни Пугачової, тому після бою курантів там показали запис співачки від… 1997 року.

А от незмінний лідер української новорічної ночі «Вечірній Квартал» цього року поступився. З невеликим відривом від «Дизеля» він посів друге місце.  Та попри все, як би не дорікали і як би не критикували це шоу його формат за тривалий час вбито в масову свідомість як невід’ємний атрибут новорічного свята, до того ж це – рідний проєкт пана президента. Тому дивилися знову і знову. 

Без колишнього зіркового форварда теперішній «Квартал» намагається атакувати не зірковими сольними витівками, а більше дружнім почуттям колективного ліктя. 

Всю «квартальну» програму у новорічну ніч змоги переглянути не було можливості. До того ж «Квартал» – не фільм Хічкока «Психо», де важлива кожна деталь. Тому доречно вихоплювати «в суі» хоча би окремі квартальні сюжети. 

З того що потрапило на очі, дещо здивувало...

Наприклад, пародія на медичну телеведучу Малишеву. Український глядач точно не відразу второпав, а хто вона взагалі така. Отже, це ведуча Першого російського каналу, який у нас поза законом і який масовий глядач в Україні не бачить. Отже, до чого тоді такі «пародії».

На відміну від Євгена Кошового (нинішній фронтмен «Кварталу»), далеко не всі в Україні мають змогу дивитися кремлівські канали. З інших вихоплених «у суї» квартальних сюжетів привернула увагу зла пародія на ОПЗЖ, зокрема на Віктора Медведчука та Іллю Киву (він в репертуарі «Кварталу» вже давненько став «хлопчиком для биття», завдяки колоритності своєї фактури). Поки не зрозуміло, теперішній «номер Медведчука», це просто репертуарні пошуки Кошового чи якась довгограюча стратегічна перспектива на предмет подальшої медійної розкрутки телеобразу чоловіка Оксани Марченко з метою «олюднення» цього ж образу?

Хто знає, друже Гораціо? 

А загалом, мізерно мало творчого креативу на новорічному телебаченні. 

Найяскравіший, як усі ми пам’ятаємо, трапився на початку 2019-го, коли рівно опівночі на телеекрані 1+1 замість тодішнього чинного гаранта вискочив популярний актор зі своїми привітаннями. Відтоді все і пішло-поїхало...

Зздається, не варто було би зупинятися на досягнутому. 

І можна було накреативити і у цю новорічну ніч щось інтригуюче. 

От, наприклад... 

На «Прямому каналі» усіх вітає самі знаєте хто, тобто Петро Порошенко.

На каналах 112, ЗІК та «Ньюзван» – також самі знаєте хто, тобто Віктор Медведчук. 

На телеканалі «Україна» усіх вітає штатне політичне обличчя цього телеканалу – Олег Ляшко. 

На каналі 1+1задля зміни репертуарною політики усіх вітає Юрій Горбунов, а не обов’язково Ігор Коломойський. 

На для ICTV та СТБ є різні варіанти, зважаючи на «багатовеаторність» медіахолдингу Віктора Пінчука. На СТБ, наприклад, всіх вітає вже щаслива «Холостячка», тобто актриса Ксенія Мішина.

Яким би веселим тоді видався телевізійний Новий рік, хоча телепульти не витримали б такої «радості» і емоційного навантаженні опівночі. 

Олег Вергеліс, для «Главкома»