Соліст Франкфуртської опери Юрій Самойлов: Музиканти з оркестрів нині грають на вулиці

Оперні театри в усьому світі потерпають від карантину: практично усюди ані репетицій, ані вистав. Користуючись вільним часом, до України завітав баритон Юрій Самойлов, який уже 10 років є солістом Франкфуртської опери.

«Главком» не міг не скористатися можливістю зустрітися з зірковим українцем, який є давнім другом редакції. В розмові з Юрієм ми торкнулись теми виживання закладів мистецтва у кризовий період, особливостей карантинних репетицій і того, якою опера вийде з карантину, викликаного пандемією коронавірусу.

Юрію, вас дуже рідко можна побачити в Україні через щільний графік. І ось карантин подарував нам таку можливість…

Дійсно, я не приїжджав до України півтора року через щільний графік. Коли почався карантин, час для приїзду з’явився. Але все ж таки були питання стосовно безпеки, як саме їхати? Я взагалі не хотів користуватися літаками з весни, всюди подорожував тільки машиною. Зараз вирішив таки полетіти: хотів побачити родину, колег та друзів. Прилетів на свята. Раніше у нас була традиція з батьками завжди на Новий рік збиратися, та вже багато років немає такої можливості, а от цього року вийшло.

В Україні я перебував два з половиною тижні, час був дуже насиченим. Багато чого встиг зробити: нові фотосесії, інтерв’ю, декілька зустрічей та багато уроків з активними та зацікавленими студентами. Мені подобається, що люди прагнуть до знань, хочуть себе покращити, дізнатися щось нове.

Всього я провів сім годин занять у Києві з 50 студентами та три години занять з 20 студентами в Одесі. Запитували про різне: як працює оперний бізнес, як почати розвиватись у ньому, де отримати знання, що читати, з ким співпрацювати. Та основне, що вони могли взяти зі собою, це мотивація до роботи. Я кажу всім, що найголовніше – любов до музики і працьовитість.

«Опера – це не лише академічні виконавці на Х-факторі»

Це майстер-класи? Яка була їхня ціль? Хто слухачі?

Я не хотів би називати ці зустрічі майстер-класами. Це були творчі зустрічі. Я не підтримую ідею майстер-класів, під час них ти не зможеш майже нічому навчитися, якщо в загальному говорити. Бо це більше шоу. Я все ж більше за роботу в класі, коли студент з викладачем чи тренером у більш інтимній обстановці спілкуються. Коли є довіра і за цієї умови можна добитися якихось результатів.

Навесні, з початком пандемії, я вирішив більше часу приділити популяризації себе та класичної музики в соціальних мережах. На своїй сторінці в Instagram, яку активно веду, багато розповідаю про життя оперного артиста, про те, що може знадобитися молодим співакам. Анонси про ці творчі зустрічі ми робили в Instagram ще з весни.

Взагалі маю ідею долучити до опери якомога більше людей, аби її асоціювали не лише з академічними виконавцями на Х-факторі.

Хочу, щоби звичайні люди побачили, що оперні співаки сьогодення такі ж, як і вони. Це не тільки діви у пишних сукнях та чоловіки у костюмах. Вони такі ж сучасні люди, які займаються спортом, багато подорожують та слідкують за світовими тенденціями.

Мені пише дуже багато людей. І це люди, які не мали можливості відвідувати оперний театр навіть тоді, коли не було пандемії. Є жінки, які живуть у селах, пишуть мені кожного дня, бажають успіхів. Завдяки соціальним мережам вони дізналися про мене і зараз самі живуть театром. Це дуже надихає. Люди потребують щирості та відкритості у виступах артистів, грі музикантів. Під час пандемії це особливо помітно.

Ви кілька місяців онлайн консультуєте українських вокалістів. Що це за формат?

Консультувати онлайн я почав через пандемію, оскільки весь світ перейшов у віртуальний простір. Мій урок коштує 4 тис. грн, на заняттях ми працюємо над поведінкою, інтерпретацією твору, стилем та вимовою. Але я розумію, що така вартість є зависокою для багатьох студентів з України, тому раз в місяць на своїй cторінці в Instagram я розігрую безкоштовні заняття. Також проводжу безкоштовні воркшопи в українських містах, де ділюся своїми знаннями про оперний світ та своїм досвідом. Роблю це не для того, щоб молодь їхала з України, а щоб розвивала українську оперу.

Які ваші враження від спілкування з молоддю?

Головне враження – вони хочуть розвиватися, але ще не знають як. Друге враження – люди не на тому концентруються. Вони зважають тільки на правильність звукобудови, але забувають про зміст та сенс музики. А я їм кажу, що спів – це не тільки поєднати дві чи три ноти. Спів – це ваше серце, це відкритий розум, це відображення душі у ваших очах. Найжахливіше, що може трапитися на сцені, – це пустий спів.

Більшість виконавців до кінця не розказують історію, не викладаються, не заохочують глядача у свій світ. Вони просто співають, просто виконують роботу. Люди думають, що техніка важливіша. Мені якось викладач сказав: якщо ти будеш співати зі змістом, то і твоя техніка буде покращуватися.

Ми зі студентами робили різні вправи. Вони переставали думати, як поєднати «До» з «Ре». Вони почали бачити і чути, що відбувається навколо них. Коли людина концентрується лише на собі, у неї ніколи не може бути обміну енергією з колегами та глядачами. Я розказував студентам, що треба розуміти зміст не лише свого тексту, а й партнерів. Що треба дивитися, хто їхній персонаж, в яких він обставинах перебуває, що відчуває.

З якими найбільшими проблемами до вас зверталися?

Майже у всіх є проблеми з вимовою, якщо брати італійську, німецьку, англійську. Її можна надбати, якщо ти розмовляєш з носієм мови, якщо ти перебуваєш в країні, де цією мовою розмовляють. Прогалини можна заповнювати, слухаючи музику, дивлячись фільми, знайомлячись з людьми з-за кордону. Не обов’язково жити в іншій країні, щоби познайомитися з людиною і спілкуватися наживо. В сучасному світі для цього багато можливостей. Вимова – це фундамент, те, що з чого потрібно починати. Також йшлося про стиль. За його відсутність не можна критикувати, бо у нас нема традиції виконання Моцарта, Россіні.

«Оперний світ перетворився на фабрику»

Як оперний світ переживає карантин і яким він з нього вийде? Що зміниться?

Мені сумно через те, що оперний світ розвивається більше як фабрика, аніж як мистецтво. Життя прискорюється, кількість вистав збільшується, натомість залишається менше часу на створення чогось неповторного, емоційно наповненого. Я співаю вже 10 років і можу на пальцях однієї руки порахувати постановки, де відбувалося щось унікальне.

Якщо говорити про сьогодення і карантин, то від березня і до липня оперні театри не працювали взагалі. Влітку всі репетиції проходили в масках, ми кожного тижня робили тест на наявність коронавірусу. Умови були складними. Під час червневого сольного концерту у Франкфурті в Німеччині я мав невеликий простір, позначений хрестиком, за який не можна було виходити. Я не міг повернутися праворуч, ліворуч, підійти до піаніста ближче, аніж на три метри, та не ближче, аніж на шість метрів до публіки. Відчуття, наче ти в коробці, дуже гнітило.

Загалом можу описати 2020 рік для оперних театрів одним словом − хаос. У тому ж Франкфурті керівництво відкрило театр на один місяць, частину вистав показали, а потім театр знову закрили. Тепер керівництво не знає, як вийти із ситуації. Бо з одного боку після карантину потрібно буде ставити у розклад вистави, які раніше не відбулися, хоча і декорації підготовлені, і репетиції проведені. А з іншого боку: що робити з тими виставами, які мають бути за розкладом? Ніхто нікому ніяких гарантій не дає. Керівництво театру не знає, що буде завтра.

Як у цій ситуації діє влада, якою є допомога держави? Як ви переживаєте цей складний період?

Все дуже індивідуально. Кожен регіон, кожне місто, зважаючи на те, чи це місцевий, чи державний театр, по-різному надають допомогу. Якщо ми говоримо про Франкфурт, то театр платить 40% від зарплатні, інші 60% платить держава. Та це стосується співаків, які працюють в репертуарних театрах, але таких дуже мало. Загалом виконавців тисячі, якщо не десятки тисяч. Я не знаю, як вони зараз шукатимуть роботу, тому що її все менше і менше. Найбільше страждають фрілансери.

Ще два роки тому ми з театром вирішили, що протягом сезону 2020-2021 років я йду у відпустку. Причиною цього стало багато контрактів, які я отримав як запрошений гість. Зокрема я мав дебютувати у вересні в Барселоні, але виступ перенесли на 2023 рік. Мої вистави цього сезону в «Метрополітен-опера» перенесли на 2022-2023 роки, а дебют в Королівському оперному театрі «Маскат» в Омані – на жовтень 2021 року.

Але коли прийшла пандемія, я залишився без зарплатні у Франкфурті і без гостьових контрактів. Я втратив велику суму коштів, опинився біля розбитого корита. Врятувало те, що мені вдалося отримати допомогу від держави, це 60% моєї зарплати в театрі.

Також фінансово мені допомогло те, що під час пандемії я зміг двічі виступити як запрошений гість на фестивалі Россіні у італійському Пезаро в опері «Шлюбний вексель» та «Сивільський цирюльник».

Хтось думає про зміну професії?

Щодо зміни професії сказати нічого не можу, однак знаю, що зараз музиканти шукають інші способи заробляти гроші. Хтось здобуває додаткову освіту, хтось заощадив кошти на чорний день. Наприклад, в Америці більшість артистів є фрілансерами, і нині через пандемію вони змушені грати просто на вулиці. Так, як раніше, вже не буде.

Я також міркував над тим, що може приносити мені щастя, окрім музики. Мені подобається рибалка. Думав, може, піти до океану ловити рибу та продавати її ресторанам. Я також люблю готувати, тому міг би відкрити свій заклад. Тобто знайти щось таке, де була б природа, натхнення, де можна було би просто бути. Наскільки це принесло б гроші, я не знаю. Але найголовніше, щоб це приносило мені задоволення.

Михайло Глуховський, «Главком»