Підвищення солідарності і провал політики: історики про наслідки коронавірусної кризи

У багатьох країнах процес вакцинації від коронавірусної хвороби лише розпочинається, однак науковці та історики вже дискутують про те, як може змінитися світ після пандемії.

Така дискусія нещодавно відбулася між істориками Ювалом Ноа Гарарі та Рутгером Брегманом у рамках онлайн-дискусії Ялтинської європейської стратегії (YES) у партнерстві з фондом Віктора Пінчука.

Під час розмови історики обговорили, в чому вбачають найбільші перемоги людства під час пандемії, як вона вплинула на наше життя, і чого вони очікують після її завершення.

Факти ICTV публікують переклад найцікавіших моментів дискусії.

Надія на людство

Брегман: Я думаю, що досягнення людства пов’язані з тим, що ми можемо співпрацювати. Це можна навіть назвати виживанням найдоброзичливіших. Доброзичливість –  це наша суперсила.

У наукових колах існує теорія самоодомашнення. Її ідея полягає в тому, що протягом століть людство одомашнило себе. Нас приваблювали найдоброзичливіші люди, в яких було багато дітей.

Мені здається, людям варто розуміти, що наука дійшла до нового сприйняття людської природи. Такого, яке є найбільш обнадійливим.

І від цього залежить, як ми все організовуємо: демократію, робочі місця, школи тощо.

Гарарі: Я повністю погоджуюся з тим, що наша суперсила лежить у можливості співпрацювати у надзвичайно великих спільнотах. Однак я не впевнений, що доброзичливість це те, що дасть нам змогу робити це.

Доброзичливість  – ключ до співпраці невеликої групи людей. Проте якщо ми спробуємо змусити 8 млрд осіб працювати разом, щоб подолати пандемію, на мою думку, ключовою тут буде не доброзичливість.

Я вважаю, що тут головну роль відіграватиме наше вміння переконати мільйони, а інколи й мільярди людей у певній “історії”. І вона не обов’язково має бути правдивою.

Ми контролюємо планету, тому що більше віримо у вигадки, нісенітниці, аніж, наприклад, шимпанзе.

Зменшити градус оптимізму

Брегман: Можна сказати, що кількість бідних людей зменшується, проблем із кліматом стає менше, смертність знижується, ми багатші, ми щасливіші, життя зараз краще, ніж будь-коли.

І я вважаю, що це робить людей лінивими. Надія – це про можливості змінитися…

Я намагаюся розповісти іншу історію. Про те, як поводяться люди. Бо якщо вони повірять у те, що інші, звісно, не ангели, але хороші, то це матиме позитивні наслідки і навіть допоможе вижити впродовж наступних століть.

Уроки пандемії

Гарарі: Головний урок, який я виніс з минулого року, –  це те, що це був рік надзвичайних наукових успіхів і провалу політики. Тобто порівняно з будь-якою попередньою епідемією в історії, ми краще й швидше впоралися з розумінням епідемії та тим, як її подолати.

У випадку з Covid-19 для правильного визначення вірусу та розробки тестів знадобилося лише два тижні. Менше ніж за рік у нас з’явилося кілька ефективних вакцин. Це надзвичайний успіх науки, але це був і рік надзвичайної політичної поразки.

Тоді як одні країни доволі успішно проявили себе в зупиненні та стримуванні епідемії, багато інших країн, як-от США, Бразилія, Велика Британія, провадили катастрофічну політику. Годі й говорити про глобальний рівень.

Більше ніж рік минув від початку епідемії, але глобального лідерства немає й досі. Не існує глобального плану дій ні щодо самого вірусу, ні стосовно економічних наслідків від нього.

Брегман: Я все ж дивлюся на ситуацію з більшою надією. Дуже показовим був початок пандемії, коли Financial Times, здається, опублікував редакційну статтю, в якій йшлося, що час змінити політику останніх 40 років.

Тобто про ті речі, які ми вважали нереальними або неприпустимими, почали говорити. Це, наприклад, більший податок для заможних громадян.

Крім того, почалося переосмислення ролі держави. Упродовж 40 років головним для держави була можливість надати освіту і проводити адекватну фіскальну політику.

2020 рік це не такий поворотний момент в історії, як Перша або Друга світові війни. Це більше схоже на нафтову кризу 1970-х років, що сприяла початку ери неолібералізму, яка нині,  на мою думку, добігає кінця.

Загрози для світу

Гарарі: Одна з загроз, перед якими ми опинилися, – це те, що знову існує ймовірність конфлікту між найпотужнішими країнами світу.

Весь світ став цифровим. Якщо уявити собі, який вигляд могла б мати повноцінна кібервійна у 2019 році, це було б спустошливо, але це можна було б пережити.

Тепер, коли все перемістилося в онлайн, ми набагато більше наражаємося на небезпеку кібервійни. Хтось вийшов із 2020 року з думкою про те, що ми стали набагато стійкішими, ніж були, але насправді це зробило нас набагато вразливішими.

Брегман: Щодо впливу технологій, вважаю, що ми мусимо мати більш агностичне ставлення. Ми поки ще не знаємо про це. Утім, стосовно кліматичних змін, очевидним є те, що наш спосіб життя просто неможливо підтримувати.

І нині не зрозуміло, чи зможемо ми зробити такий перехід. Ми маємо зробити те, чого ніколи раніше не робилося, за всі повоєнні роки, – повністю змінити спосіб життя  і все, що ми робимо.

Солідарність після пандемії

Гарарі: Я не думаю, що у цієї кризи є одне вирішення, у нас є варіанти. А загалом ця криза має покращити глобальну солідарність. Усі мають зрозуміти, що слід турбуватися про здоров’я кожної людини на Землі.

Уявіть, що триває війна між людьми та вірусами і лінія передової проходить через тіло кожної людини на планеті. І якщо її стійкість порушується у будь-якій точці світу, то це ставить під загрозу всіх.

Крім того, ця пандемія була глобальним досвідом. Кожна людина, в певних базових речах, пережила те саме, що й усі інші.

Брегман: Найголовніше – розпізнати потенціал, закладений у людській природі. Звісно, ми не народжуємося космополітами. Проте у людській природі закладена можливість це долати.

Сьогодні в житті людей більше різноманітності, вони зустрічають більше людей з різною “передісторією” і стають більш космополітичними. Вже зараз молоді люди як у Європі, так і у США – це не лише найбільш освічене покоління, яке коли-небудь знав світ, воно ще й має найбільше етнічне розмаїття і є найбільш прогресивним.

Це має значення. Певним чином сьогодні нами ще керують політики й еліта – діти Холодної війни. Але тепер є покоління, яке дивиться на цей світ інакше і вважає, що  деякі речі, які вважалися абсолютно неможливими десять років тому, наразі політично можливі.

Гарарі: Що насправді непокоїть мене, коли я дивлюся зараз на світ, – це не зіткнення між націоналізмом і глобалізмом, а саме колапс націоналізму в багатьох країнах світу.

Для справжньої співпраці на глобальному рівні вам не треба долати націоналізм. Насправді вам необхідно мати добрий здоровий, впевнений у собі націоналізм. Нам варто змушувати національні спільноти почуватися впевненими і сильними, щоб бути спроможними до співпраці.