Не зіграв з Каспаровим з причини, як мені здавалося, змови – Руслан Пономарьов

Він став наймолодшим чемпіоном світу в історії шахів, обігравши у фіналі іншого українця Василя Іванчука. Це досягнення Руслану Пономарьову підкорилося у 2002 році. Ще він двічі перемагав на шахових Олімпіадах, а також виграв безліч міжнародних турнірів.

Втративши титул чемпіона світу, Пономарьов дійшов до фінального етапу світового Кубку, але поступився там Рустаму Касимджанову. У 2009 році знову дійшов до фіналу, але у вирішальній стадії програв Борису Гельфанду.

В ексклюзивному інтерв’ю для Фактів ICTV Руслан Пономарьов розповів, як став вундеркіндом у 18 років, про життя в Іспанії, яким буває допінг у шахах, свою сім’ю та серіал Хід королеви.

— У 18 років ви розірвали світ шахів. Як це бути вундеркіндом?

— Я не дуже люблю, коли мені кажуть – вундеркінд. Мені пощастило, коли я потрапив у краматорську школу, там була постійна конкуренція між дітьми, а в мене якось виходило трішки краще ніж у інших. Це, напевно, не тільки у спорті так. Коли пішов до школи, звісно, було трохи важко, інше ставлення. Мої однолітки грають у футбол, їздять на велосипеді, а в мене були трішки інші інтереси. Було важче налагоджувати соціальні контакти. Наприклад, познайомитися з дівчиною.

— Наймолодший чемпіон світу з шахів – наскільки важко було витримати такий тиск у 18 років? Чи були психологічні або фізичні зриви?

— Чесно кажучи, для мене самого це було несподівано. Тому що на тому чемпіонаті, де я виграв, я не був фаворитом. Якось грав, грав і догрався. Після того, як я став чемпіоном, мені було важко адаптуватись у цій новій ролі, хотілось продовжувати грати і показувати результати.

Було дуже приємно, коли ми з Іванчуком вийшли у фінал. Пам’ятаю новорічні вітання тодішнього президента Леоніда Кучми, він сказав, що наступного року чемпіон світу з шахів точно буде з України. Це було дуже приємно усвідомлювати, що обидва фіналісти – українці.

Зараз відбувається шаховий занепад

— Яка найуспішніша партія за всю вашу кар’єру?

— Напевно, найбільш успішним був чемпіонат з Іванчуком, коли я став чемпіоном світу. Шахи змінюється. Коли я грав, були інші підходи до підготовки, менше інформації. Я дивлюсь свої партії і можу сказати, що я почав грати краще ніж у 2002 році, але мої противники виросли. Коли мені було 10-12 років, я вчився на літературі: Анатолія Карпова, Гаррі Каспарова, Єфима Геллєра та Леоніда Штейна.

— Свого часу була ідея зробити об’єднавчий турнір, де мав відбутися поєдинок Каспарова з Понамарьовим. Чому цього не сталося?

— Чесно кажучи, мені не дуже хотілось грати в Ялті, я не дуже розумів, чому я маю грати з Каспаровим, коли призовий фонд даватиме Україна, це ж наші гроші. Краще була б якась нейтральна територія, і хтось інший давав гроші. На матчі було три судді, я хотів, щоб один суддя був російськомовним, тому що тоді англійською мені було трохи важко спілкуватись.

Ще був вибір грати з глядачами або без, і я сказав, що краще з глядачами. Це були маленькі нюанси, але на мене давило те, що Україна проводить матч в Ялті, а як його проводити  диктує FIDE. І мені здавалось, що спочатку там була якась змова між Ілюмжиновим та Каспаровим, в тому плані, що FIDE підтримувало в будь-якому питанні більше Каспарова. Я був молодий, можливо, мав більш революційний настрій.

— За турнірами в Москві та Лінаресі стежили абсолютно всі, і шахи тоді стали дуже популярними.

— Стали, але зараз я сказав би, шаховий занепад. Молодих талантів мало, знаю тільки в Києві Кирила Шевченка. У Краматорську такої школи, як була раніше, вже нема. Багато молодих шахістів, що в нас є, мають вибір: робити професійну шахову кар’єру або їхати вчитись у Штати.  

— Чого не вистачає зараз Україні? Що було на початку 2000-х – кінці 90-х, чого зараз немає?

— Я  сказав би, що все йшло за інерцією. Шахісти з моєї краматорської школи продовжували грати, але нових не з’являлось. Багато чинників. Немає турнірів в Україні, де можуть грати молоді шахісти. Шахи все ж не олімпійський вид спорту, тому менше пріоритету в його розвитку. Я не можу жалітися на свою кар’єру, в мене в принципі все вийшло. Чемпіон світу вже був, можливо, немає такої мотивації, щоб шукати та залучати молоді таланти, це постійна робота. Якщо зміни поколінь не буде, то будемо тільки згадувати, що десь колись було.

Іванчуку пропонували роль Багрова у серіалі Хід королеви

— Нещодавно був серіал Хід королеви, який наробив галасу. Чи вдалося подивитися, і яке ваше ставлення до таких розважальних проектів?

— Зараз професійних шахів немає, тому що турнірів немає вже близько року. І так, шахи стали більш розважальним елементом. Мені здається, що карантин колись закінчиться, і ми знову повернемось до нормального життя, але шахи справді можуть бути цікавими.

Після цього фільму мене почали запитувати про шахи, люди стали більше займатись. Чесно кажучи,  я подивився тільки першу серію, маю двох дітей, тому нема часу. Я знаю, що Гарі Каспаров консультував, і навіть була ідея Василя Іванчука запропонувати на роль радянського шахіста Багрова, здається, але щось там не вийшло.

— До вас звертались з приводу цього фільму?

— До мене ні. Річ у тім, що в багатьох стрічках про шахи, часом не дуже правильно розставляють шахи, а в цьому фільмі показували партії, які справді було зіграно. Тут шахова складова була дуже добре зроблена. Я просто не дивився художню складову, я бачив, що головна героїня приймала пігулки, і в неї були галюцинації, але в шаховому світі все трішки не так. Якщо почнеш якісь пігулки приймати, то це, навпаки, заважатиме. Можливо, одну партію ти зіграєш добре, але на мозок це погано вплине.

— Тобто допінг ви не використовуєте?

— Ні, допінг є, але він інший. Допінг – це допомога комп’ютера. Це наче шпигунське обладнання, хтось має маленький мікрофон у вусі, а професор підказує якийсь хід. А фільм, як на мене, радше з епохи Фішера, це більше 1960-1970-ті роки,  Коли було протистояння СРСР і США. Було цікаво, що вони взяли жіночий характер, а не чоловічий. Можливо, я як шахіст інакше дивлюсь на такі фільми, тому що аналізую кожен хід. Цікаво, як відчувають такі фільми люди, які в шахи зовсім ніколи не грали.

В Іспанії читаю інтернет-видання українською мовою

— Ви вже багато років живете в Іспанії, чому саме там? Розкажіть про свою родину.

— У 2007 році я брав участь у шаховому турнірі у Віторії, там я познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Вона працювала перекладачем на турнірі. Вона тоді ще взагалі не знала російської мови, тільки трохи практикувалось. Почали спілкуватись, і так вийшло, що переїхав до Іспанії.

Востаннє був в Україні ще на святкуванні минулого нового року, коли ще була можливість подорожувати. Вакцинування вже розпочалося, тож сподіваюсь, що скоро буде можливість або мені приїхати до батьків, або щоб вони приїхали до нас, тому що в нас народилась друга донька, а вони її ще не бачили.

— Все ж таки, чому ви вирішили осісти саме в Іспанії, чим ви там займаєтесь?

— Тому що дружина з Іспанії. Вона працює тут перекладачем, ще в неї є музичний гурт, в якому вона співає, в неї дуже багато інтересів. А для мене, якщо є поруч аеропорт, – чудово. У будь-який момент можу поїхати на шаховий турнір. України не вистачає. Тут, в Іспанії, читаю інтернет-видання українською мовою, щоб зовсім не забути мову. Коли буваю в Києві купую книжки українською, щоб тут почитати. Мені подобається, що українською можна купити книги дешевше, ніж російською.

Якщо хтось їде до Іспанії, то я прошу привезти мені книжки українською мовою. Хтось любить читати електронні книжки, а я люблю паперові, можливо тому, що батьки так навчили. В Іспанії все ж таки займаюсь шахами. Вже менше концентруюсь на своїй професійній кар’єрі, а більше на тренерстві. Роблю такий більш розважальний контент, проводжу матчі онлайн.

— Розкажіть про своїх дітей, ми знаємо, що у вас їх двоє, одній чотири з половиною роки і другій 10 тижнів.

— Старшого звати Ярослав, не іспанське ім’я. Спершу було важко для іспанців, але вони звикли. Ми з ним кілька разів приїжджали до Києва. Моя дружина була у Львові, Мукачеві, Києві. Сину трохи важко, тому що багато мов. Української я його поки що не вчу, тому що дружина її не знає. Вона, можливо, розуміє деякі слова, але є перекладачем російсько-іспансько-англійської. Російську він теж поки що погано знає, але цікавиться деякими словами. Книжки читаємо разом, і мультфільми йому подобаються.

У нас була дискусія, як назвати доньку, дружина хотіла якесь баскське ім’я дати, але Ярослав захотів щоб була Сильвія. Він назвав її Сильвією. 

— Чим ви займаєтеся в Іспанії?

— В Іспанії гендерна рівність, і мені взагалі хочеться проводити більше часу з дітьми. Для мам дають чотири місяці відпустки, а мені дали два місяці, 84 доби.

Зараз планую організувати шахові майстер-класи, трохи важко концентруватись, оскільки сплю мало, мало вільного часу, але потроху адаптуюся. Десь у лютому маю намір провести шахові майстер-класи онлайн через Zoom.

Також Факти ICTV пропонують інтерв’ю з легкоатлетом та олімпійським призером 2016 року у Ріо-де-Жанейро Богданом Бондаренком.