Одеська Бессарабія 2021: що смачного пропонуватимуть у регіоні туристам

Затятим мандрівникам насолода смаком дарує найкращі спогади про подорож.

Так для європейських туристів еногастрономічні шляхи давно стали ознаками особливої якості певного продукту.

У французькій Нормандії багато хто здійснює повноцінну подорож дорогами кальвадосу чи сидру, а в італійській Апулії оцінює регіональну неповторність смаків моцарели чи оливкової олії.

Символом Всесвітньої виставки у Парижі 1855 року було виноробство з регіону Бордо.

Цю подію відвідали понад п’ять мільйонів гостей.

Уявіть собі – це більш як 160 років тому, коли ні авто, ні літаків ще не було.

Більшість людей прибули на виставку, орієнтуючись саме на популярність відомих у той час бордоських вин.

Першопрохідцями у еногастрономічних дороговказах України стала «Дорога вина та смаку української Бессарабії».

Ініціативна група, до якої входить більш ніж двадцять виробників продуктів Одеського регіону, розробила тематичний туристичний маршрут протяжністю 800 кілометрів.

З багатьма виробниками я вже була знайома, а з декими вдалось поспілкуватися під час онлайн-конференції і скоштувати їхні делікатеси.

Онлайн подорож влаштував оргкомітет «Дороги вина та смаку української Бессарабії».

Випити знаменитого мюнхенського пива щороку приїздить понад шість мільйонів туристів.

Історія цього географічного зазначення бере початок у 1486 році.

Розкажу про деяких учасників, які найбільше вразили смаком своїх продуктів.

Робіть закладки для майбутньої подорожі вже сьогодні.

Виробничий кластер «Горіх Причорномор’я», село Біляївка.

Новий туристичний сезон подарує нагоду просто у саду скуштувати трюфелі та бланшовані ядра волоського горіха.

Також відвідувачі зможуть ознайомитись з особливостями виробництва.

Місцеві використовують особливу технологію знімання з горіхів шкірки, замочуючи їх у воді.

Виявляється, занурений у воду волоський горіх набагато корисніший і поживніший, його ядра не тільки вражають свіжістю смаку, але й краще засвоюються організмом.

Центр сільського зеленого туризму та сімейного відпочинку «Фрумушика-Нова», с.

Це колоритне село у віддаленій частині Одеської області вражає затятих мандрівників своїм центром етнографічного та зеленого туризму.

Раджу розпочати з відвідин колиби, де вас почастують місцевим вином, медом, варенням, бринзою з молока каракульських овець.

Тут, у Тарутинському степу, місцеві майстри-кулінари заготовляють свіже м`ясо та м’ясні делікатеси – мергезе, ковбаски для гриля, сиров’ялене зі спеціями гранд-філе, суджук, махан.

Саме тут розташована й найбільша в Європі ферма, яка спеціалізується на вирощуванні овець старовинної каракульської породи.

Чи коштували ви варення з дикого терену? Ця дика ягода – справжній делікатес степу.

Росте вона на колючому кущі, тому збирають її взимку й варять смачну солодку нугу, готують настоянки та соуси.

Також виробляють консерви з м’яса домашніх тварин – «Старосельський гусак», «Миколаївська індичка».

У Фрумушика-Нова можна не лише скуштувати смаколиків.

Тут є музеї пам’ятників тоталітаризму і народної архітектури та побуту.

Для шанувальників мистецтва проводять фестивалі на спеціально обладнаному полі.

Сімейна виноробня V.

Petrov, c.

Сімейне господарство Петрових спеціалізується на виноробстві (має органічний сертифікат на виноградники та землю).

У виноградниках звели вежу, з якої видно куполи п’яти церков, розташованих довкола сіл.

На вежі можна посмакувати органічним вином.

А ще мандрівниками пропонують велосипедом проїхатись до місцевого озера, порибалити, назбирати листя винограду для долми або ж підсмажити шашлик і зустріти захід сонця.

Родина Петрових проводить екскурсії по виноградниках з нагрудними бокалами, під час якої частують дев’ятьма видами вина та трьома напоями на зразок граппа.

А ще господарі готують з винограду й солодке варення.

Козина ферма «Бринзарня», с.

Власниця козиної ферми, що розташована на березі Чорного моря, Лариса Титикало, – авторка книжки «Бессарабія.

Кулінарна мандрівка», яка вийшла друком три роки назад.

Мабуть, це доля, адже саме це видання стало прототипом майбутньої «Дороги вина та смаку української Бессарабії».

Пані Лариса мріяла відкрити українцям і світові всі принади Бессарабії.

Основна продукція ферми – бринза.

Тут винайшли безліч незвичних способів її гастрономічного вжитку.

Бринзу маринують, додають до паштетів, готують спеції.

До висушеної бринзи додають в якості приправ пелюстки чорнобривців, настурцій, висушений гарбуз, болгарський перець, томати та горіхи.

Не тільки звучить як музика, але й справді дуже смачно!.

На фермі розміщений контактний зоопарк зі свійськими тваринами та готель, де зручно поселитися всією родиною.

Вранці туристи йдуть на ферму – подоїти кіз чи позайматися йогою поруч із ними.

«У нас не тільки дегустації.

Ми пропонуємо обіди й вечері зі стравами бессарабської кухні.

Є у нас музей побуту і культури старообрядців липованів.

Влаштовуємо кулінарні майстер-класи.

Чого лише варті голубці у виноградних листях з рисом, який, до речі, мало хто знає, вирощується в Україні, в Килії», – розказала пані Лариса.

Острівна зупинка «Зелена гавань», м.

Чи доводилося вам їсти автентичну липованську юшку? А чи відомо, що таке соус саламур чи рибна шараняча ікра? Та що там назви страв, навіть вино у Вилково має свою автентичну назву – новак.

Сподіваюсь, ви відчули, що смаковий потенціал Придунав’я колосальний.

До прикладу розкажу про особливий вилківський мед зі смаком різнотрав’я із заплав Дунаю, де в ароматній композиції домінує водяна м’ята.

Особливим є й придунайський теруар.

Він унікальний тим, що могутня ріка несе в своїх водах часточки ґрунтів багатьох регіонів Європи.

Напевно вони й сповнюють незвичайними гастрономічними якостями чи то дунайський оселедець, чи то стиглі полуниці.

Винний льох «Винарія», м.

«Життя надто коротке, щоб пити погане вино», – можна прочитати на стіні цього винного закладу.

Співвасницею підвального приміщення у самому центрі міста стала Ірина Польшакова.

Інвестори поставили за мету максимально зберегти автентичність споруди, яка є історичною спадщиною Ізмаїла й сповнена легенд та історій, властивих підземеллям.

У винному льосі варто скоштувати так зване «Полинне вино».

У бессарабському селі Караклія колись місцеві робили настоянку вина на полині і давали пити дітям, щоб підвищити імунітет.

У «Винарії» пропонують «Полинне вино» закушувати соленою бринзою з медом.

Ідеальний food paring та здобуток для будь-якої імунної системи! Також варто спробувати домашній хліб, який пані Ірина випікає власноруч на заквасці, яку тримає у секреті.

«Механа Балканські Ястія», м.

М’ясні делікатеси від власників мініцеху з виробництва сиров’ялених м’ясних делікатесів від Сергія та Наталі Русевих вражають назвами.

Карнак, суджук, сушениця – усе це виготовлено з домашнього яловичого м’яса та свинини за древніми балканськими рецептами.

Тут проводять екскурсії на виробництві, а можуть запропонувати відвідати місцевий базар.

Або ж навчать танцювати традиційні болгарські танці.

Садиба «Хлебна къща», с.

Власниця садиби Тетяна Дукова розповіла про виробництво домашнього хліба за відновленими старовинними рецептами, де хмільні дріжжі поєднують з винним продуктом.

Болгарські господині зберігають дріжжі у маленьких шматочках сухого тіста.

Замішаний на кукурузному борошні болгарський хліб випікається вагою до трьох кілограмів, бо місцеві родини завжди були великими.

Хліб цей зберігається довго, а його м’якуш не схожий ні на який інший.

За цією унікальною рецептурою випічку готують лише у Криничному.

А якщо бува гості до хлібних виробів байдужі, то тут запропонують майстер-клас з виготовлення національних болгарських страв.

Виноробня Villa Tinta, с.

Підприємство, засноване 1998 року, спочатку спеціалізувалось на виробництві виноматеріалу.

Починаючи з 2017 року тут виробляють власні вина Villa Tinta та ігристі Tinterella.

Виноград має унікальні смакові якості, що зумовлено розташованням виноградників у теруарі долини озера Ялтуг.

Тому по-особливому тут розкриваються як класичні європейські сорти, так і унікальні українські, автохтонні сорти – «Одеський чорний», «Сухолиманський».

Останні культивуються на території села Оксамитне з 1968–1969 років.

Винороби Villa Tinta продовжують винні традиції графа Давидова, зображення шато якого є на етикетці.

На виноробні проводять екскурсії та запрошують на дегустації.

А ще тут можна зробити незабутні світлини в організованих фотозонах.