Екс-заступник секретаря РНБО розповів, як Україні вирватись з-під російського гніту

Степан Гавриш переконаний, що Німеччина не «дотискає» політично Россію за її агресію через те, що надто сильно «сидить на газовій голці» РФ.

Про це екс-заступник секретаря РНБО та колишній член ВРЮ розповів інтернет-виданню Новости Украины — From-UA.

Степан Гавриш переконаний, що зараз Путін відносний мир використовує для останньої атаки на Європу. Він прагне розколоти її на окремі фракції і держави-сателіти і, найперше, виокремити Німеччину.

«Газпром» вже виписав їй коштовну премію – «Північний потік – 2», вартістю 9.9 млрд. євро, а з врахуванням сухопутного коридору з Ямалу – 100 млрд.$. Одночасно «Газпром» власним коштом готовий збудувати газогін через територію ФРН в Австрію для розподілення російського газу. В тому числі Східній Європі. Німеччина, без особливих витрат стає найпотужнішим розподільчим газовим хабом в ЄС. Незалежно від правил третього енергетичного проекту. Ідеальний антиукраїнський проект, за який відчайдушно бореться німецький канцлер під тиском ексканцлера», - пояснює він свою позицію.

Екс-заступник секретаря РНБО розповів, чому саме наразі себе так стримано у вдношенні до агресії РФ поводить Європа та з чим це пов’язано.

«Українська ГТС спроможна постачати в середньому 120 млрд. м3 газу в Європу володіючи на кордонах з нею страховими підземними газосховищами до 35 млрд. м3. Після модернізації ціною в 6 млрд. євро, яку обіцяла ще в 2009 році Меркель, - 160-200 млрд. м3. Одночасно із економічною функцією ціною в 2.5 млрд. $ на рік, ГТС вмонтована в систему національної безпеки і оборони України. Вона унеможливлює продовження воєнної агресії проти України, яка автоматично переростає у війну проти ЄС з НАТО. Це одна із головних причин локалізації наступу РФ Донбасом. Аналітики і радники канцлера це розуміють. Чому ігнорують? Ціна великого народу і мораль прибутків. Куди, врешті, потягнуть ваги», - наголошує він.

Співрозмовник пояснює, що Німеччина споживає максимум 95 млрд. м3 природного газу і подальший ріст є неможливим.

«До 2030 року 65% енергії вона буде отримувати із альтернативних, в основному «зелених», джерел. У 2019 році РФ поставила 40% газу, спожитого німцями. Дальше – чиста політика. Росія постачає 33 млрд. м3 газу в Німеччину по газогону «Ямал-Європа», «Північний потік – 1» - 55 млрд. м3, стільки ж має дати і «ПП-2». Разом – 110 млрд. м3. Ще й по «Південному коридору» з Азербайджану – 10 млрд. м3. Україна – 90 млрд. м3. Треба також врахувати зріджений газ США, Катару, Алжиру та Нігерії. Це при тому, що власних терміналів для зберігання газу в Берліну небагато – 26 млрд. м3. Лячно підбивати підсумок», - каже він.

Гавриш наголошує, що це не перший і не єдиний удар «в спину» канцлера по спробі України вирватись із «братських обіймів» Росії і захистити свою суверенну державність в союзі із ЄС.

«У 2008 році вона рішуче відмовила Києву й Тбілісі отримати ПДЧ для НАТО. Під прямим і особистим тиском Путіна, який вже планував воєнну агресію проти них. ПДЧ могло врятувати міжнародну безпеку і втримати Росію в магнітному полі Європи. В 2015 році, відмовившись підписати Мінську декларацію «нормандців», розуміючи гібридну протирічність самої ідеї Мінських протоколів, вона спільно із Олландом сприяли реалізації плану Путіна вийти із прямого воєнного конфлікту з Україною, зафіксувавши неконвенційними письмовими актами двозначність воєнних дій і вивівши Крим за рамки переговорного процесу і власної відповідальності», - підтверджує він своє переконання.

Співрозмовник видання пояснює, що Києву терміново необхідно змінити стратегію виживання - спробувати вийти із «депресивного стану пасивного реципієнта і почати виписувати власну повістку. Глобальну». А для цього, владі треба використовувати війну на Донбасі та анексію Криму максимально нарощуючи супротив по всіх можливих і невидимих лініях. А для цього, підсумовує Гавриш, Києву не треба створювати Кримську платформу, а об’єднати захоплення і окупацію власної території в одну, єдину концепцію відновлення державного суверенітету!