Зачем нужна национализация "Мотор Сичи"

У Верховній Раді хочуть розглянути законопроект про націоналізацію ПАТ "Мотор Січ". Як заявив голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія: "Це питання обороноспроможності. Потрібно врегулювати правовий статус цієї компанії. Це частина ситуацій у відносинах з Китаєм, треба проводити переговори. Зараз не визначений стан підприємства, а там працюють кілька десятків тисяч людей. Вони звертаються до нас і просять визначити, який статус і яке майбутнє у цього підприємства".

Сам законопроект про націоналізацію буцімто вже підготували.

Як на мене, то формулювання пана Арахамії – це такий собі компілят із кількох складових, що незрозумілим чином злилися в єдину сентенцію стосовно доцільності націоналізації "Мотор Січі". Тут тобі й обороноздатність (що насправді має бути головним пріоритетом, оскільки розвиток авіабудівництва – це стратегія будь-якої держави), і непрості відносини з Китаєм, до яких призвела багато в чому недолуга політика розвитку вітчизняного авіапрому, і навіть кілька тисяч людей, що ризикують втратити роботу.

Про те, що перепрофілювання "Мотор Січі" цілком ймовірне у випадку продажу підприємства будь-кому, я вже згадував. І, напевно, саме ці перестороги мав на увазі пан Арахамія, коли висловлював свою думку. Адже іноземний інвестор може залишити лише частину з того, що є, а решту потужностей з часом перевести на інше виробництво. Тут вам і загроза обороноздатності, і міжнародні відносини і долі тисяч працівників.

Але наразі я хочу повести мову про інше.

Отже, уявімо собі, що закон прийнято. Не будемо брати до уваги юридичні нюанси так званої націоналізації. Адже відібрати завод в акціонерів, означає як мінімум виплату компенсації.

Питання зовсім в іншому. От, скажімо, націоналізували авіазавод, що виробляє авіадвигуни для багатьох видів пілотованих машин. А далі що? Зрозумійте мене правильно, я не проти націоналізації, як такої, тим більше, коли мова йде про стратегію та обороноздатність. Але в мене питання стосовно подальшої долі підприємства.

Ну гаразд, припустимо, що на перший час знайдуться гроші для підтримки виробництва. Але без належної модернізації, пошуку ринку збуту, налагодження системи постачання і так далі – підприємство просто загине.

Я наразі кажу про повноцінну стратегію, яка передує будь-яким глобальним з точки зору стратегічного розвитку змінам та діям. Чи є у держави хоча б якийсь проект розвитку українського авіапрому? Я зараз не говорю про ті потуги, які ДП "Антонов" робить для свого відновлення. Бо ж замовлення 13 літаків для Єдиної авіасистеми МВС чи меморандум про виготовлення літаків для Міноборони – то не стратегія розвитку, а радше тактичні ходи, викликані нагальними потребами.

Нагадаю, що Єдина авіасистема МВС вже працює, оснащена та оснащується гелікоптерами європейського зразку, має базу підготовки фахівців. Але потребує до гелікоптерів ще й літаків. Так само, як ЗСУ.

Але повернемось до "Мотор Січі". На сьогоднішній день я не бачив жодної державної стратегії, яка б принаймні окреслювала розвиток авіаційної галузі України. А якщо взяти до уваги ту бюрократично-саботажну державну чиновницьку систему, що не встигає навіть перелаштуватись після зміни влади в країні, то, на моє переконання, навіть якби така стратегія і була, вона би потонула у цій трясовині. Бо написати стратегію – це одне. І навіть затвердити – не проблема. А от захистити її від змін в законі, від саботажу, корупції і так далі – ось що найважче! Адже вся ця "орда" не буде шукати ані ринки збуту, ані вивчати новітні тренди для розвитку підприємства, ані домовлятись з іноземними партнерами про співробітництво.

Ще раз повторюся: я не проти націоналізації "Мотор Січі". Зрештою, виготовлення в Україні двигунів та комплектуючих для "Антонова" чи гелікоптерів – це неабияка потужна сила для розвитку української авіації.

Але я виступаю за те, щоб паралельно з законопроектами про націоналізацію було не просто розроблено та затверджено, а й захищено стратегію розвитку українського авіапрому.

Захищено від корупції, від змін в законодавстві, від змін влади в решті-решт. І ця стратегія має бути не на 2, не на 5 і навіть не на 10 років, а на десятки років наперед. Для прикладу наведу Канаду. Так ось там ще 2016 року уряд розробив стратегію розвитку авіації на 20 (!!!) років наперед, не просто продумавши рівні та ступені розвитку, а навіть порахувавши, скільки буде потрібно пілотів та інженерів для обслуговування всього умовного авіапарку країни. Уявляєте собі цей моноліт розрахунків та чіткість у їх реалізації?

А в Україні, на превеликий жаль, все нагадує столичний "швидкісний трамвай". Де спочатку закупили новий рухомий склад, а потім з’ясувалося, що нові трамваї європейського зразку "не вміють" їздити старими "совєцькими" коліями і постійно сходять з рейок. І аж потім взялися ремонтувати колію.

Я оптиміст, а тому сподіваюся, що закон про націоналізацію "Мотор Січі" все ж таки буде розроблено як треба, а разом із законом затвердять і стратегію. Адже треба зрозуміти, що "Мотор Січ" може і повинна виготовляти продукцію не лише для вітчизняного авіапрому, а й за кордон, де експлуатуються літаки "Антонова" та гелікоптери поширених брендів. А це – підняття рівня та престижу України на міжнародній арені, збереження робочих місць на підприємстві та посилення обороноздатності держави.