Львів на роздоріжжі. Декілька штрихів до епізоду “Польща впала, але нас не роздавила”

Дивні колись були люди, зовсім не як сьогодні.

Дивишся, до прикладу, на політичну еліту, а там – жодного колишнього музиканта, актора, коміка чи шоумена, а все – недавні правники, банкіри і лікарі.

При цьому, про жодні чудодійні соціальні ліфти й формули зі складовою “здійснення мрій” чи торування шляху позасистемними діячами, зазвичай, не чули.

Все мало своє місце і йшло своїм ходом: тихо, чітко і виважено – лавник, райця і бурмістр, якщо про управління містом.

Звичайно, що і така система давала тріщину, а найбільш гідні і заслужені не завжди могли розрадити у ситуаціях, які витягувала з-за пазухи Доля.

Так було і у Львові в 1772 році, після першого поділу Речі Посполитої, коли білого орла просто-таки заклювали чорні орли.

Міські урядовці опирались тоді до останнього новим викликам і реаліям.

Щоправда, ображеними, у будь-якому випадку, вони не залишились і право на свою тиху осінь й дах над головою за ними зберегли.

Панорама Львова Гогенберга / Пассаротті.

Зустріч вчора і сьогодні.

“У зв’язку з тим, що сьогодні, нарешті після 12 годин російські царські війська разом із генералом Сірковим повністю відійшли від Львова, то вважав за необхідне повністю їх замінити і наказати батальйону гренадерів вступити в місто, а двом батальйонам з полку Його величності Фердинанда – в Краківське та Галицьке передмістя…”.

Такими словами генерала Андреаса фон Гадіка, можна вважати, розпочався процес утвердження у Львові влади імперії Габсбургів.

15 вересня 1772 року війська Габсбургів зайняли столицю Галичини, а очолював їх той самий Андреас фон Гадік, військовий і маршал, який пізніше також очолив край і став галицьким намісником.

Андреас Гадік – один з перших австрійських губернаторів Галичини.

По той бік міських мурів, треба сказати, було не менш цікаво.

Отож, якщо на зорі львівської історії часто доводилося говорити про німецьких та польських управлінців, то в переддень розпаду Речі Посполитої серед керівництва міста було багато вихідців із Франції.

При цьому, вони були на провідних позиціях.

До прикладу, через релігійний тиск на своїй історичній батьківщині, у 1745 році у Львові осіла родина французьких гугенотів Льоншан де Бер’є.

Через двадцять років тодішнього очільника роду, банкіра Франсуа Льоншан де Бер’є, було обрано до міської ради, ще пізніше він став бурмистром Львова і навіть декілька разів переобирався на цій посаді.

Врешті, не він один заслужив подібних відзнак! Дружина Франсуа Льоншан де Бер’є, Женев’єв – це рідна сестра відомого львівського лікаря Мартина Мерсеньє.

Останній зробив чудову політичну кар’єру, був лавником і райцею, декілька разів переобирався в статусі бурмистра Львова.

Висловили довіру Мартину Мерсеньє і в 1772 році.

Таким чином, у січні 1773 року саме він, на пару з іншими видатними львів’янами та управлінцями того часу, складав присягу львівського магістрату Марії Терезії.

Марія-Терезія (1740-1780).

За лаштунками історії.

Дана історія, треба сказати, досить неоднозначна.

Австрійський генерал Андреас фон Гадік прибув до Львова 25 липня 1772 року.

У середині вересня того самого року Львів залишили російські війська, які тут дислокувались напередодні.

Також вийшли з міста й польські військові.

Натомість, зайшли австрійці.

Уже згаданий Гадік зайняв тоді палац латинського архієпископа (пл.

Ринок, 9), колишню резиденцію королів Речі Посполитої у Львові, а перший губернатор Галичини, граф Антоній фон Перген, осів у колишньому палаці графів Любомирських (пл.

Ринок, 10).

У жовтні 1772 року у латинській катедрі відбулась урочиста церемонія його інавгурації, тоді ж було проголошено австрійську владу у Львові.

Печатка львівських райців, кін.

XVII ст.

Попри усе перераховане, представники старої адміністрації формально продовжували виконувати свої функції й дотримуватися власних принципів роботи та поглядів.

Показово, що міська рада, на чолі з Мартином Мерсеньє, навіть намагалась надалі зберігати вірність присязі королеві Речі Посполитої Станіславові Понятовському.

Щоправда, під тиском губернатора фон Пергена, міські управлінці все ж присягнула Марії Терезії.

За свій гонор покарані не були, а навіть навпаки: у “Хроніці міста Львова” Дениса Зубрицького, читаючи перелік міських високопосадовців за 1782 рік, знаходимо того самого Мартина Мерсеньє.

Врешті, це не єдине його досягнення у австрійський час.

Бурмистром Львова його переобирали у 1775, 1778, 1780 і 1783 році.

Євген ГУЛЮК.

Використані джерела:.

Гулюк Є.

13 квітня 1598 року у Франції видано Нантський едикт.

Що це за документ і як він пов’язаний зі Львовом // Духовна велич Львова, 2021 [Електронний ресурс].

Мельник І.

Як бабця Австрія прийшла до Львова // Zbruč, 2017 [Електронний ресурс].

Zubrycki D.

Kronika miasta Lwowa.

– Lwόw, 1844.

– S.