ГУЛАГ не зміг зруйнувати талант рівненського художника

з улюбленою бандурою, кінець 1950-х р.

Режисери називали його художником-філософом.

І не лише за глибокий підтекст його робіт, а й за якесь особливе мудро-оптимістичне сприйняття життя, яке не змогли знищити ані несправедливі суди, ані сталінські табори.

Малюнок Віталія Мельничука.

У 1993-у, художник Рівненського театру ляльок Віталій Феодосійович Мельничук, відстоюючи своє чесне ім’я репресованого радянською владою в 1951 році, зробив запит до Верховного суду України та вимагав справедливості.

Це були перші роки життя і становлення нової незалежної України, й правосуддя ще залишалося прорадянським, Феміда ще вагалася в повній мірі переглянути і засудити дії і рішення тоталітарного комуністичного режиму.

Вітряки в Михалківцях.

Фото В.

В одному з листів, написаних ним у вищу судову інстанцію в червні 1993 року, йшлося: “Ми, 14-16-річні хлопчики, організовані таким же підлітком Віталієм Пантюшком, вихованим на книгах про козаччину, були сповнені благородних намірів робити людям добро, політичним шляхом боротися проти сталінізму.

Але в той час місцеві кегебісти, знищивши повністю залишки ОУН і УПА, відчули себе без роботи і боялися скорочення штатів.

Щоб довести, що “нам еще рано на покой”, потрібно було наше дитяче недосвідчене підпілля активізувати, а потім “викрити”.

На суді нам стало зрозуміло, що ми жертва провокації… Ми за наші наміри зробити людям добро все життя пронесли тавро “враг народа” та “изменник родины”.

Фото В.

Ми, колишні члени ОВК (Організація вільних козаків, – авт.), нині пенсіонери, що залишилися в живих, від імені розстріляних і померлих наших друзів з відповідальністю заявляємо, що не дозволимо обливати брудом і безпідставно звинувачувати в грабуваннях і бандитизмі по-дитячому наївних, але чесних борців “за насильственное свержение существующего в СССР строя”.

Так, цей “строй” уже вмер, але труп його, як бачимо, розкладаючись, ще довго буде смердіти і отруювати наше життя… Я вже реабілітований людьми, серед яких живу і працюю десятки років і за клопотаннями яких удостоєний звання “Заслужений працівник культури України”.

Краєвид с.

Фото В.

…Село Михалківці, що на Острожчині, де в 1933 році народився Віталій Мельничук, й донині береже особливий дух українського національного патріотизму, який тут в далекі 40-і об’єднав молодих хлопців і дівчат на боротьбу за волю.

Тут і нині чи не в кожній оселі бережуть старовинні українські строї і прабабині рушники, портрети Шевченка і зачитаного до дірок “Кобзаря”.

Тут вам заспівають не одну повстанську пісню і розкажуть про наших хлопців, що боролись в УПА та згинули в тій борні.

У цьому мальовничому селі пройшло дитинство майбутнього художника, де на околиці розмахував крилами старий дерев’яний вітряк, а на пагорбі передзвоном кликала до молитви старовинна Свято-Троїцька церква, в якій служив священик Христофор Блонський — поет-пісняр, автор численних духовних піснеспівів.

У своїй творчості художника і фотомайстра Віталій Феодосійович щоразу повертатиметься до цього найріднішого і наймилішого краю.

Михалківська поч.

школа на районній олімпіаді 1950р.

У Михалківцях закінчив школу-семірічку.

Навчання в старших класах продовжив у Хорівській школі-десятирічці.

Натхненні книгами про українське вільне козацтво, просвітницькими ідеями, духом національного патріотизму, яким завжди жило рідне село, молодь Михалківців об’єдналася в Організацію вільних козаків (ОВК).

Маючи на меті друкувати листівки проти сталінської влади, юнаки всілякими методами намагались здобути необхідне друкарське обладнання, здобували зброю.

У 1951 році, коли 17-річний Віталій Мельничук навчався в 10-му класі, їх групу арештували.

Віталія було засуджено до 25 років позбавлення волі з відбуванням покарання в таборі ГУЛАГ у селищі Інта Комі АРСР.

Разом з ним у Рівному судили ще 18 його друзів.

Трьом із них винесли вирок вищої міри покарання – розстріл, шістнадцятьом дали по 25 років таборів.

Мельничук (праворуч) з товаришем 1950-і.

З довідки, виданої Віталію Мельничуку 17 травня 1993 року Верховним судом України: “Гр.

Мельничук В.

1933 г.

р., уроженец с.

Михалковцы Острожского р-на Ровенской обл.

осужден по приговору военного трибунала Прикарпатского военного округа от 9-16 ноября 1951 г.

По ст.

54 1-а, 54-2 УК УССР на 25 лет лишения свободы за то, что являлся участником «организации вольных казаков т-зв ОВК, которая ставила своей целью насильственное свержение существующего в СССР строя… Постановлением Пленума Верховного суда СССР от 25 июня 1956 г.

Приговор изменен, наказание смягчено до 10 лет лишения свободы”.

Інта 14.01.1956 мамі і дядькові Юхимові.

Табірна нашивка В.

Він переніс усі труднощі важкої праці і знущань табірного життя в суворих умовах півночі.

Як пам’ять про той жорстокий час він зберіг клаптик білої тканини з табірним номером, який він був змушений носити на одязі.

Шахта, Інта 5.06.56.

У шахті на електровозі 1956 р.

Інта 1956 р.

А ще зберіг кожну фотокартку своїх побратимів українців-політв’язнів, де на звороті написані щирі слова про їх дружбу і мрію бути вільними.

Тяжко працював на шахті, а рука тяглася до олівця і фарби, бо мав хист художника.

А ще була його велика любов до бандури, придбавши яку, ніколи вже не розлучався з нею, ні на що не ладен був обміняти.

Українська пісня і дзвінкоголоса бандура, живопис і фотографування – це світ митця Віталія Феодосійовича Мельничука.

Інта, 6.06.56.

Нововолинськ, 1950-і.

Після повернення з таборів у 1956 році, оселився у Нововолинську і працював три роки на шахті, бо влада не дала дозволу повернутись у рідне село.

Театральним художником-декоратором почав працювати в Нововолинському театрі.

Закінчив заочно Народний університет мистецтв у Москві.

Ще одним етапом життя та творчості був древній Остріг.

Колектив Театру ляльок, 1980-і р.

Мельничук крайній праворуч.

У 1972 році Віталія Феодосійовича запросили на роботу в Рівненський музично-драматичний театр завідуючим цехом декорацій.

Через чотири роки він став головним художником Рівненського театру ляльок, де працював до кінця життя.

Він народжував неповторні чарівні образи і декорації, які живуть і досі на сцені улюбленого дитячого театру.

Він, здавалося, жив у театрі, а театр віддячував йому любов’ю, повагою і оплесками.

Це була неймовірно добра, чуйна і мудра людина.

1983 р з онукою Наталкою.

Ф.Мельничук, 1990-і.

Відомому не лише в Рівному, а й за межами України рівненський художник-театрал Заслужений працівник культури України Віталій Феодосійович Мельничук прожив лише 66 нелегких, але доста наповнених творчістю і любов’ю років.

Увесь свій талант він віддав його Величності Театру й Україні, яку любив так само віддано і безкорисливо, як люблять рідну матір.

Світлана КАЛЬКО.