15 цікавих фактів про мікрорайон Рясне у Львові

Продовжуємо знайомити читачів із історією дільниць Львова.

Сьогодні розповімо 15 цікавих фактів про мікрорайон Рясне, що розташований у Шевченківському районі Львова та поділяється на два житлових масиви — Рясне-1 і Рясне-2 .

Мапа околиць Львова, 1937 р.

Мікрорайон Рясне розташований у межах колишнього села Рясна Польська.

До ХХ ст.

Рясна Польська становила власність Львівського римсько-католицького архієпископства.

У 1614 р.

тут була утворена католицька парафія.

До Львова село включили лише у 1987 р.

Костел Св.

Петра і Павла.

Рясна Польська, 1935 р.

У 1895 р.

на північній околиці села, на місці дерев’яного храму (був зруйнований під час турецько-татарських навал, але 1672 року наново відбудований), за проектом Яна Каєтана Яновського було збудовано новий мурований костел Св.

Петра і Павла.

Тепер це греко-католицька церква (вул.

Лукасевича, 15).

Поруч розташований ряснянський цвинтар.

Пам’ятник Орлятам на сучасній вулиці Брюховицькій у Львові, 1937 р.

До Другої світової війни у селі переважали поляки, які брали активну участь в українсько-польській війні 1918-1919 р.

Тут був утворений збройний загін для підтримки антиукраїнського повстання у Львові.

Для вшанування полеглих у 1914-1920 рр.

поляків у 1932 р.

в центрі села збудували пам’ятник (автори: скульптор Броніслав Маріан Солтис, архітектор Вітольд Вінцент Равський).

Навпроти, при вул.

Брюховицькій, місцеві римо-католики збудували костел Божого Милосердя (камінь під його будову було освячено у 2003р.).

Після закінчення Другої світової війни більшість місцевих поляків виїхала на свої історичні землі, а у Рясній Польській оселилися родини етнічних українців, які були виселені із Закерзоння.

Баторівка, 1939 р.

Східна частина земель приміської громади Рясна Польська під назвою Баторівка (на честь польського короля Стефана Баторія, також існує версія, що назва походить від слова «батяр») увійшла до Львова у 1930-х рр.

Колишня Баторівка зберегла переважно приміську індивідуальну забудову 1930-1950 рр.

Баторівка, фото 1956 року.

З приватного архіву Оксани Заграй.

На Баторівці розташований парафіяльний костел Найсвятішого Серця Ісуса, який було збудовано у рекордні терміни.

25 вересня 1938 р.

було посвячено пам’ятний камінь під будову, а вже 3 вересня 1939 р.

планувалося урочисте освячення костелу архієпископом Болеславом Твардовським.

Через початок Другої світової війни посвячення було скромним.

Римо-католицька громада використовувала храм до 1946 р., коли більшість польських мешканців Баторівки виїхало до Польщі.

За радянських часів споруду костелу використовували як склад, а зараз у ньому – греко-католицька церква Пресвятого Серця Христового.

Костел Найсвятішого Серця Ісуса.

Рясна Польська, приблизно 1939 р.

На захід від Баторівки розташована Кам’янка (по вулиці Шевченка, від вулиці Брюховицької до Бузинової) – частина села Рясне, що увійшло в межі міста у 1958 р.

Забудована Кам’янка в основному садибними будинками 1930-1950-х рр.

При вул.

Брюховицькій, 35-37 розташований Львівський фанерний комбінат.

Завод був заснований у 1917 році.

Він входив до Акціонерного товариства «Ойкос» разом з такими підприємствами як тартак в Сільці Беньковій, фабрика форнірів і клеєних плит у Пйотркові, парова столярна фабрика у Льввоі по вул.

В основному товариство працювало на експорт.

Вело торгівлю з Бельгією, Швецією, Чехословаччиною.

Товари спілки надходили в Англію, Голландію, Грецію, Іспанію, Португалію, Італію і навіть на ринки Малої Азії.

«Ойкос» був обладнаний сучасним німецьким устаткуванням.

Завод спеціалізувався на виробництві клеєної фанери сухим гарячим способом.

Із 1934 року фірма «Ойкос» займалася виготовленням віконних рам, дверей, спеціалізувалася на виготовленні товарів для будівництва.

Після приєднання західноукраїнських земель до УРСР, у вересні 1939 р.

підприємство «Ойкос» було націоналізовано і перейменовано на фанерний, а потім «Львівський фанерно-меблевий комбінат».

Під час німецької окупації завод частково був зруйнований, а обладнання вивезено.

Цікавим є те, що в цей час підприємство виготовляло деталі до німецьких літаків.

Після війни завод відновив свою роботу, «пік» його виробництва припав на 1970-ті рр.

Львівський фанерний завод, 2019 р.

По вул Шевченка, 205 розташована церква Різдва Пресвятої Богородиці (УПЦ КП).

До Другої світової війни на місці церкви стояла невелика капличка.

Після війни її закрили, а у 1950-х переробили під житловий будинок.

Тут розташувався штаб народної дружини, а потім аптека.

У 1990 р.

будівлю передали православній громаді , яка перебудувала її під церкву.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці.

На заході Кам’янки, в районі вул.

Прокоповича і Ковалика, проходила межа між містом і Яворівським районом.

У 1960-1970 рр.

тут щонеділі функціонував промтоварний ринок – знаменита львівська «Барахолка», де можна було купити все, що було недоступним в умовах вічного радянського товарного дефіциту.

Перед мостом над об’їзною залізничною колією в 1970-1980-х виник житловий масив Рясне І, а за мостом через колію, вже у 1990-х збудували мікрорайон Рясне ІІ.

На відміну від Сихова, де забудова проводилася за продуманою концепцією, яку, щоправда так і не вдалося довести до кінця, Рясне будувалося, хоча й за затвердженим планом, але окремими фрагментами – силами промислових підприємств.

Більшість з них встигли поставити по кілька житлових будинків, однак так і не довершили розбудову інфраструктури Рясного.

Австрійський форт № Х (Rzensna 320, Werk 320) біля с.

Рясна Польська.

На південь від вул.

Шевченка, за залізничною колією була болотиста місцевість, на якій ще до 1990-х видобували торф.

Ці болота, що тягнуться до Левандівки, помережані меліоративними каналами.

Раніше між каналами пролягали рейки вузькоколійки , якою вивозили торф.

Неподалік , перед Першою світовою війною, збудували форт «Рясне», який входив до зовнішнього кільця австрійського оборонного поясу Львова.

На вул.

Рясненській у 1999 р.

встановили пам’ятник воїнам УПА, які загинули тут в 1949р.

– сотникові Василеві Панасу та Івану Кухарчуку (скульптори Володимир і Ярослав Лози, архітектор Я.