Ферма “Екораб”. У Польщі стає модним працювати з фермерами, та створювати кооперативи покупців, аби їсти натуральні продукти

Заглибитися у те, що ж насправді ми їмо, мене підштовхнуло молоко. Начебто звичайне молоко у магазині, але з написом – «зі смаком натурального». До того, я шукала пшеницю на кутю, й теж дивувалась, що вона «якась не така, як у дитинстві».

«Зараз практично не вирощують старі сорти злакових, – пояснює власник приватного сільського господарства «Екораб» у Свєнтокшиському воєводстві Польщі Богдан Хара. - Об’єми споживання вимагають від сільського господарства більше і швидше. А як воно, натуральне, швидко виросте? Тож практично все, що люди у містах споживають з гіпермаркетів, приправлене різними хімічними прискорювачами».

Життя із смаком натурального

У щоденній рутині ми не завжди задумуємося, що саме їмо. Головне, аби було за що їжу купити. Якщо їжа свіжа, смачно пахне і привабливо виглядає – вже щастя. А потім неочікувано люди мають алергії, не засвоюваність того чи іншого складника, дивні побічки. Тенденція, погодьтеся, однакова, що в Польщі, що в Україні.

На щастя, польські, як і українські закони зобов’язують виробників вказувати точний склад продукту. Є докладно прописані норми того, що називати маслом, що ковбасою. Та, відверто, продукт під назвою «Сосиски» із заявленим вмістом 2% м’яса, усе ж важко назвати якісним. Як і молоко зі смаком натурального – натуральним.

Сертифікують сільськогосподарську продукцію у Польщі, як вдалось з’ясувати, приватні фірми, які отримали ліцензію на ліцензування. Малим приватним господарствам пробитися у світ великої торгівлі важко і дорого.

То як і де знайти натуральне?

Сам собі магазин

“Свідомі споживачі” розуміють, що отримати натуральний продукт із природнім терміном придатності та без стабілізаторів найкраще прямо від виробника. І люди створюють кооперативи.

Один з прокладів Вавельський споживчий кооператив у Кракові. Це товариство на волонтерських засадах. Звичайна низова ініціатива. Люди об’єдналися, щоб купувати продукти оптом напряму. Вигода, кажуть, очевидна.

«По-перше, ми отримуємо органічні продукти прямо у фермера. По можливості шукаємо сертифіковані господарства. Самі в них буваємо. Допомагаємо при вирощуванні. І таким чином маємо здорову їжу, у походженні якої впевнені», - пояснює Зофія Феніковська, членкиня кооперації.

Допомагаємо при вирощуванні. І таким чином маємо здорову їжу

«Я розумію, чому люди з кооперативу приїжджають до мене помагати», - усміхається Богдан Хара, який займається вирощуванням зернових і їх переробкою. - «Для когось це справді певна розвага, перепочинок від міста, але, головне, працюючи поряд зі мною у полі, людина бачить, що і як роблю, що справді не використовую хімію. Який ґрунт, який бур’ян, який врожай – все видно».

Власник ферми "Екораб" Богдан Хара вирощує ті сорти, які росли в його регіоні споконвіків.

Кооператив є досконалою альтернативою для так званих еко магазинів, де продукція дорога, ланцюжок поставок не зрозумілий, а значна частина витрат – це націнка посередників та самого магазину. «У нас ті ж самі найменування трохи дешевші, а гроші йдуть безпосередньо виробнику, до спільної каси кооперативу (завдяки чому ми, наприклад, орендуємо приміщення) та на транспорт», - розповідає про переваги кооперативу Зося.

Що не менш цінно, створюється спільнота людей зі спільними цінностями – у кооперативі разом працюють, дискутують, організовують поїздки в села та на різні акції. Кожен у спільноті має обов’язок відпрацювати для спільного блага три години на місяць. Управління ротаційне. Активних членів – 100-120 осіб.

«Завдяки активній участі в житті кооперативу, я зустріла багатьох людей, які стали мені близькими, до яких можу звернутися за допомогою або просто провести з ними корисно і творчо час» - каже Зофія. Кооператив показав себе дієвим і під час пандемії, зміг організувати доставку замовлень свіжих продуктів прямо до кожної домівки.

У кооперативі обмінюються також власною продукцією: люди самі печуть хліб, роблять закваски, вегетаріанські паштети, варення. Будь-яка ініціатива вітається.

Міські хіпстери раді попрацювати в "Екорабі".

У дружній атмосфері кооперативів також виростають власні підприємства. Власне з кооперативів з’явилися малопольські бренди Raw Nest (екологічний веганський ресторан у Кракові) та Shaushka Cosmetics (натуральна косметика).

Чи виходить це дешевше?

«Продукти через кооператив – це точно дешевше, ніж у еко магазинах і трохи дорожче, ніж масовий продукт», - каже Зофія із розумінням, чому саме так. До речі, деякі кооперативи самі створюють стаціонарні магазини, співвласниками яких є усі члени спільноти. Такий, зокрема, працює у Варшаві.

«Я вірю в ідею низових ініціатив у багатьох сферах, - переконує Зося, - тим більше це реально у спільнотах, утворених на основі абсолютно базових потреб».

Вавельський кооператив бере ідеї із діяльності Варшавського кооперативу «Добре» і сам охоче ділиться досвідом – активісти створили порадник, як подібний кооператив утворити; скачати порадник з їх інтернет-сторінки може кожен. Краківчани стали натхненням для Ґлівіцького кооперативу "Tomata" та спільноти у Кросні. Зараз вже важко сказати, хто був на цій стезі найперший, бо кооперативи швидко та рясно з’являються по всій Польщі та стають новою модою.

Продуктова незалежність

А що на другому боці цього споживчого ланцюжка?

Селянин, який не є масовим виробником, мусить бути унікальним. Тому, зі свого боку, він намагається мати не тільки ліцензію про якість продукту, а й створити продукт, натхненний місцевою історією, локальною природною та культурною спадщиною. Звісно, такий продукт є складнішим у виробництві, усі його інгредієнти мусять бути натуральні, смак – неповторний.

Зразковим прикладом такого продукту є краківський бублик-обважанек, якому вже 650 років. Це сертифікований локальний продукт, гордість міста, 2010 року внесений у список регіональних продуктів Європейського Союзу. Такий продукт охороняється як бренд, і обов’язкова вимога до нього: усі складові мають бути місцевого походження. Складових усього шість: борошно, вода, сіль, дріжджі, олія і посипка (мак, сіль чи кунжут), і вони незмінні.

У часи короля Владислава Ягайла та Ядвіги виключне право на виробництво і продаж обважанків мали пекарі Велички. Зараз це кілька регіональних пекарень, які продають традиційний виріб із лотків з значком сертифікату ЄС. Треба уміти купити справжній обважанек, бо поруч тонами продають його «туристичні», несертифіковані, варіанти.

Подібно у Польщі із хлібом. Щодо цього продукту насущного у Польщі нема усталених норм. Тож хімія замість борошна, навіть 30 хімічних складників у добавках – це цілком легальні відомості про хліб. «Звідси родом більшість алергій», - переконаний Пйотр Дзюґан, мікробіолог з інституту Ферментації і мікробіології Лодзького університету, який багато років досліджує хліб. Пекарі, у свою чергу, нарікають, що люди відмовляються їсти хліб взагалі.

Зараз ЄС робить новий перегляд дозволених субстанцій у складі хліба, бо підтвердилось, що деякі барвники викликають надактивність у дітей.

Найпопулярніші у Польщі булочки, які є у кожному маркеті, це морожений виріб, який при температурі -18 може зберігатися навіть рік! Так, магазин запевняє, що пече сам, ви справді купуєте гарячу пахучу булочку, при цьому невідомо, як довго вона пролежала замерзлою грудкою. Її хрумка скоринка і чудовий запах – заслуга лише хімічних додатків.

Наводжу хліб як найпоширеніший продукт, а Польщу як досліджений приклад, та, думається, подібно «печуть» супермаркети по всьому світі.

«Старі сорти злакових мусили відійти, – пояснює Богдан Хара власник приватного сільського господарства «Екораб». – Нові сорти, підгодовані добривами, дають утричі-учетверо більші врожаї. І запит йде на кількість».

Господарство «Екораб» дотримується дідівських традицій у прямому сенсі. Пан Богдан услід за дідом і батьком веде хазяйство так, щоб бути абсолютно ні від чого не залежним. Будинок опалюється паливом із власного лісу (сухостоєм), відходами від обрізки саду та кущами однорічної малини, зрізаними на зиму. Є власна вода, власна біологічна очисна споруда, компостування, власна енергія. Їжа з власних врожаїв, перероблених на власних машинах, які мають музейну цінність.

Фермер і його "музейні" машини, які допомагають жити незалежно.

Господарство цінує вирощування старих сортів рослин, стійких до поганих погодних умов, хвороб та шкідників. Це надає господарству додаткову незалежність від насіннєвих компаній. Основними культурами у «Екорабі» є традиційні зернові, овочі та фрукти.

«Вирощувати просто пшеницю не зовсім окуповується. Добре уміти її перебити. Але останні млини зникли у нас в околиці ще в 70-х роках», - розповідає господар. Пан Богдан почав скуповувати обладнання із недіючих млинів, відновлювати його і запускати знову у роботу. Тому в «Екорабі» не тільки власне зерно, а й борошно, крупи і пластівці.

Пан Богдан вирощує усе так, як вирощували його предки. На 13 гектарів поля має 10 га орних ґрунтів. Тут ростуть старі сорти збіжжя: спельта, гречка, просо, жито, овес, амарант, є 1,5 га картоплі, трохи олійних: льон, ріпак, чорнушка та плодові дерева. У господарстві, як годиться, тримають корову та курей.

«Я вирощую пшеницю сорту висока литовська, у нашому регіоні вона росла завжди. Спершу піддивлявся, як працює мій батько, а він був великим любителем польових робіт. Потім ходив сам на сам у поле за знаннями, далі почав накоплені знання втілювати», - розповідає пан Богдан.

Звісно, була спокуса йти у ногу з часом і збільшувати врожаї. «Та одного разу я випадково потрапив на тренінг з органічного землеробства, - розповідає Богдан Хара. - Мені сподобалось бачення, хоча спершу думав, що це занадто складно. Пішов удруге. І переконався, що я також зможу працювати традиційно і екологічно. І ми це зробили. Моє збіжжя дає відчутно менші врожаї, ніж хімічне, але зерно велике, повне – видно, що здорове. Зараз з дружиною не можемо уявити, що могли б жити інакше. Хоча, ох як довго робили нашу власну першу олію!».

Читайте також: Бізнес-рай для селян. Малайзія дає обладнання і не бере податок, якщо дохід менший $700

Господар також дбає про фінансову автономію: уникає позик та інвестує за рахунок заощаджень. Чи доплачує Євросоюз? Доплачує. І пан Хара каже, що брати ці кошти ( приблизно 250 євро за гектар) дуже варто. Бо це водночас і підтримка для селянина, і вимога до якості його продуктів – перевірки на екологічність у господарстві регулярні.

Як вирощувати врожаї без хімії?

Перше, що роблять у «Екорабі» - підгодовують насіння перед посівом. Використовують вапно, ефективні мікроорганізми, екстракт компосту, який містить гумінові кислоти, і екстракт хвоща польового. Крім того, основним методом протидії хворобам є профілактика, яка складається з правильної дати сівби (з урахуванням сонячного та місячного календаря), відповідної сівозміни (уникаючи накопичення хвороботворних мікроорганізмів та шкідників), вирощування фітосанітарних рослин (гірчиці, гречки, вики).

Зараз в «Екорабі» переробляють практично усе. Наприклад, вода після очищення йде на підлив рослини у саду. Лушпиння спельти використовують у подушках. Кажуть, така подушка знімає стрес і головний біль. До речі, аптечки у господарстві нема – «відколи ми харчуємося власними продуктами, ми не хворіємо», - пояснює господар. Чаї трав’яні, лікери власного виробництва ягідні. Не ходить подружжя і в місцеві магазини – усе ж бо є своє, корисне і здорове.

Подружжя фермерів не купує продукти з магазину. Пані Ельжбета Хара, готує для гостей трав'яні чаї.

Інші селяни підглядають за господарством «Екораб» з неприхованим інтересом. Охочим пан Богдан продає трохи зерна на розвід. «Якщо будуть шанувати землю і любити працю, то також матимуть добрі врожаї. Бо це ж все тутешнє, віками незмінне», - переконаний господар «Екорабу», який з 2006 року має сертифікат «Єврогарантія».

"Борошно у мене коштує 8-12 злотих, у магазині можна купити за 3-5. Але люди їдуть до мене"

Із Вавельським і Юрайським кооперативами господарство «Екораб» дружить давно і міцно. Має також напрацьовану роками базу місцевих покупців. Висилає замовлення, зроблені через інтернет. Співпрацює із дитячими садочками та школами. Здає приміщення гостям у рамках зеленого туризму (подоїти корову, жартує, додаткова терапія).

«Клієнти приходять самі, - визнає Богдан Хара. - Борошно у мене коштує 8-12 злотих, у магазині можна купити за 3-5. Але люди їдуть до мене. Купують борошно, манку, пластівці; масло, олію, овочі, фрукти. Крутяться у господарстві, гостюють. Практично завжди двір повен людей. Дружина може показати, як пекти хліб, ніяких таємниць у нас нема».

Натомість у пана Богдана є мрія – у нинішніх умовах зробити сучасну е-платформу-базар, щоб і інші малі виробники могли простіше продавати корисні продукти власного виробництва. Можливо у співпраці із кооперативами селяни справді створять взаємовигідний короткий і якісний споживчий ланцюжок.

Традиційні сорти злакових господарства "Екораб".

фермер досвід самоорганізація польща кооператив екологія свідоме споживання