Про відому Ганну Гром, або до Міжнародного Дня Музеїв

«Щодня до нас прибувають все нові і нові групи екскурсантів, туристів …»: про відомого хранителя музею Івана Франка в Нагуєвичах Ганну Гром і маловідому музейну педагогіку в часи тотального атеїзму (липень 1956 – березень 1961).

Ганна Петрівна Гром (з дому Гаврилик) (1.08.1933 – †4.04.2004), народилася в Нагуєвичах у 1933 р.

у селянській сім’ї.

Закінчила Нагуєвицьку середню школу в 1952 р.

із золотою медаллю (І випуск).

Після закінчення Дрогобицького педагогічного інституту, у липні 1956 р., Г.

Гром була скерована на посаду директора незалежного на той час літературно-меморіального музею Івана Яковича Франка, на якій працювала до березня 1961 р.

В цей час їй було всього 23 роки, при цьому вона зуміла серйозно реорганізувати музей та адаптувати його екскурсійний потенціал під різні вікові категорії, передовсім учнів та студентів.

Врешті музейна справа в Нагуєвичах стала доброю базою для музейної педагогіки студентів Дрогобицького педагогічного інституту, який сьогодні також носить ім’я Івана Франка.

У даній розвідці спробуємо за маловідомими і невідомими матеріалами дослідити не тільки постать Г.

Гром, але й її реформаційно-реорганізаційні справи, які були спрямовані на збереженні ідентичності Нагуєвич в період надмірного тиску атеїзму на постать і спадщину українського генія Івана Франка.

Ганна Гром (фото із фондів музею І.

Франка в Нагуєвичах).

Фактично у липні 1956 р.

Гром перейняла справу підготовки до 100-го ювілею від дня народження Івана Франка.

Досі не відомо, чому керівництво культури вирішило замінити директора саме на передодні святкування, але факт спонтанності є очевидним.

Скоріш за все управління культури області шукало молоду та енергійну людину, яка б докорінно реформувала музейну справу і добре знала туристичні локації родинного села письменника та його спадщину.

Наприкінці липня 1956 р.

наплив туристів був очевидним, врешті відбувалися літні практики та відчити лекцій для студентів заочних відділень Дрогобицького та Львівського університетів.

Наприклад, саме за програмою та угодою із вузами і директором Г.

Гром 29 липня 1956 р.

музей І.

Франка в Нагуєвичах відвідала птужна група студентів-заочників IV-го курсу та викладачів історико-філологічного факультету Дрогобицького педагогічного інституту, а враження про екскурсію опублікувала вчителька Судово-Вишнянської середньої школи Г.

Завідувач кафедри української літератури М.

Домницький особисто долучився до екскурсії наукових працівників подавши власні методичні поради щодо педагогічних особливостей подання матеріалу учням про життя І.

Франка в Нагуєвичах.

Фактично це один із перших зафіксованих навчально-методичних семінарів для вчителів регіону зафіксований в пресі[1].

У 1956 р.

Гром долучилася до проектів хранителів Львівського музею І.

Франка у підготовці до святкування 100-ття від дня народження І.

Франка, зокрема в контексті спеціальної постанови Всесвітньої Ради Миру від 9 квітня 1956 р.

Згідно постанови міністерства культури у Києві у Нагуєвицькому музеї розпочалося створення нової експозиції, яку разом із львівськими музейниками Марією Давидовою, Вірою Бонь та Левком Полюгою[2] допомагала розробляти і Ганна Гром.

Тоді й виникла ідея побудувати на родинному подвір’ї І.

Франка батьківські хату та кузню, а також новий бюст-пам’ятник українського генія.

Ця ідея музейників вперше була офіційно висловлена на вищому рівні у спільному зверненні Й.

Штокала, П.

Козланюка, Є.

Лазаренка, В.

Сколоздри, Ю.

Мельничука, Р.

Чупина та Я.

Цегельника до секретаря Дрогобицького обкому КПУ тов.

Щоправда тоді ідея так і не була втілена в життя.

Натомість багатотисячне франкове свято відбулося з особливою програмою, адже на подвір’ї Франків вперше виступав відомий письменник Максим Рильський, який написав унікальні слова.

«Свята святих землі цієї,.

Що у Франковій стороні.

Шановні гості зупиніться.

І поклоніться цій землі!»[4].

За підсумками засідання ювілейного комітету, який під головуванням Миколи Бажана відбувався в Києві 3 серпня 1956 р.[5] з питань організації багатоденної програми 100-го ювілею від дня народження Івана Франка, 14 серпня 1956 р.

дрогобицька преса повідомила про остаточний текст програми.

Серед делегатів від Дрогобиччини виступав голова дрогобицького обласного ювілейного комітету Я.

Вітошинський, у доповіді котрого було заслухано й тему підготовки музею Івана Франка в Нагуєвичах до святкувань.

Як виявилося з нагоди рішень урочистого засідання Урядового ювілейного комітету і за участі громадськості, представників Всесвітньої Ради Миру, делегацій письменників союзних республік, а також представників зарубіжних країн 26 серпня 1956 р.

було відкрито пам’ятник Івану Франку в Києві на площі Івана Франка.

При цьому урочисті заключні засідання однозначно мали відбуватися в селі Івана Франка – 6 вересня 1956 р.

(щоправда раніше повідомлялося про 5 вересня[6]).

Відбувалося генеральне прибирання практично усіх локацій села пов’язаних із Іваном Франком.

До 100-ччя згідно офіційних запитів музейного директора до районної влади, влада вперше заасфальтувала центральну вулицю села, що вплинуло на збільшення туристів музею.

В середині серпня 1956 р.

музей відвідало значно більше туристів.

Одну із світлин цієї жвавої екскурсійної пори, зокрема із туристами м.

Самбора опублікувала у дрогобицькій пресі І.

Фото туристичної групи із Самбора біля музею І.

Фото І.

Картузової, перед 14 серпня 1956 р.[8]6 серпня 1956 р.

в газеті «Радянське слово» було опубліковано розлогу рубрику «Завтра – 100-річчя з Дня народження І.

Франка», у якій було адаптовано ювілей до партійної тематики, але й коротко оглянуто програму та особливості проведення святкувань в музеї і селі Івана Франка[9].

З цього приводу по питаннях двадцятитомного видання творів І.

Франка та програми святкування спеціальну статтю опублікував дійсний член академії наук УРСР А.

26 серпня 1956 р.

Ганна Гром публікує маловідому сьогодні статтю «Всенародна любов» про переддень святкування ювілею у музеї Івана Франка.

Щоправда будучи вже одруженою, у газеті прізвище авторки чомусь було опубліковане згідно дівочого прізвища, яко Ганна Гаврилик – директор Літературно-меморіального музею Івана Франка.

Про масштаби екскурсійного напливу туристів у Нагуєвицький музей напередодні 100-го ювілею директор зазначала: «Щодня до нас прибувають все нові і нові групи екскурсантів, туристів, які проїхали сотні і тисячі кілометрів, щоб побувати в зеленому прикарпатському селі, де народився Іван Франко.

З далекої Канади, через океан здійснили свою подорож Марія Скрипник, Карл Кобилянський і Юрій Мотоляк»[11].

Щоправда ця стаття мала звичайно партійні ідеологічні вимоги, які змушусили молодого директора писати про так зване «оспівування Франком російського братнього народу та його зв’язки з російською культурою»[12].

У цей же час директор вперше повідомила про формування архіву музею, зокрема епістолярної спадщини, адже на адресу установи постійно приходили листи з різних куточків СРСР та з-за кордону.

Також збільшувалися численні записи у книгах відвідувачів.

З приводу відвідування та вражень від експозицій оновленого музею Г.

Гром писала: «Професор С.

Бабаджанов, що прибув з Башкирії з великим інтересом простежив життя молодого Франка в його рідному селі.

Високо оцінивши експозицію музею, азербайджанський письменник Мехті Гусейн відмітив у книзі, що радянський народ по-справжньому вивчає творчість і життя великого письменника-революціонера»[13].

Зауважимо, що паралельно серйозні оновлення експозиції відбувалися і у Львівському музеї Івана Франка[14], щоправда основні масові заходи до 100-ї річниці відбувалися цього року виключно у Нагуєвичах.

В літературі більшість заходів й надалі проводитимуться на масштабному рівні за протоколами ствердженими саме цього ювілею.

До 100-го ювілею село Івана Франка було повністю електризоване новими трансформаторними станціями, які дозволили повністю освітити територію літературно-меморіального музею І.

Напередодні ювілею серйозно було змінено фонди музею, як виявилося переговори про перенесення оригіналів зі Львова і Дрогобича в Нагуєвичі велися, ще за каденції директора музею Ганни Мусієнко, проте завершилися успіхом за директорства Ганни Гром.

Так, станом на 26 серпня 1956 р.

до фондів Нагуєвицького музею було передано оригінальну німецькомовну «Золоту книгу» нормальної школи оо.

Василіан із записом реєстру учнів усіх класів у яких навчався І.

Попередньо книга зберігалася в Дрогобицькому краєзнавчому музеї, але згідно рішення управління культури області та домовленості між дирекціями музеїв, оригінал книги, який зберігається досі, все ж було передано до фондів Нагуєвицького музею[17].

Також у новій експозиції туристи отримали можливість побачити видання коротких біографій Івана Франка, а також твору «Каменярі» різними мовами світу: німецькою, китайською тощо.

Окремої уваги заслуговували нові картини відомих художників про епізоди із життя Івана Франка: «Іван Франко серед селян», «Івана Франка серед бориславських робітників», «На етапі» та ін.

Впродовж ювілейного тижня 20 – 27 серпня 1956 р.

кількість туристів в музеї перевищила 1 500 осіб, при цьому люди прибували з усіх куточків СРСР, зокрема Києва, Москви, Смоленська, Ленінграда та ін.

На ювілейне заключне засідання 5 (6) вересня 1956 р.

прибули і спортивні екскурсійні маршрути, зокрема окремий табір з наметами розбили учні залізничних шкіл Львова, які мали за мету відвідати під час туристичного походу усі локації та місця пов’язані з Іваном Франком[18].

25 серпня 1956 р.

біля відомої природньо-музейної локації – дуба Івана Франка, зокрема на території «діброви» відбулося також фінішне підсумування обласної літературно-краєзнавчої естафети зіркового походу школярів Дрогобиччини, яка була приурочена до 100-го ювілею.

Біля вечірнього вогнища діти декламували вірші та виконували пісні на слова Івана Франка.

Водночас неподалік музею відбулася ювілейна сесія Івано-франківської (тоді так називали село Нагуєвичі) та Підбузької районних рад, після чого розпочався ювілейний концерт та легкоатлетичні змагання[19].

З ініціативи директора Г.

Гром на території музею і Нагуєвич було домовлено про роботу із дітьми різних вікових категорій.

Так, 1 вересня 1956 р.

школярі з Дрогобицької області, а також Жидачева прибули на веломашинах до галявини біля дуба Івана Франка.

Проте перш ніж дійти до кінцевої точки злету діти пройшли 290 км пішого маршруту.

Біля дуба їх привітали представники культури та влади Дрогобиччини та було оголошено відкриття заключної естафети.

Учасники злету вишикувалися на урочисту лінійку, адже прибули учасники юних туристів з Києва та Львова.

За кілька годин на галявині булі дуба було змонтовано наметове містечко під назвою «Привал юних нащадків Каменяра».

2 вересня, у неділю, між учнівськими загонами відбулися змагання з туризму: на швидкість установки наметів, переправи через ріку (потік Збір), з надання першої медичної допомоги, а також конкурси на кращі краєзнавчі матеріали і туристичний обід.

Окремо було змонтовано радіо-намет з якого велася пряма трансляція конкурсної передачі з художньої самодіяльності.

Також учасники злету організували екскурсію історичними пам’ятками рідного села Івана Франка.

Після цього було розпалено багаття та розпочато нічний похідний вечір із піснями на слова Івана Франка[20].

1 вересня 1956 р.

учнівсько-студентський табір біля дуба Івана Франка.

Фото І.

Туристи-краєзнавці біля пам’ятної арки на місці, де стояла садиба Франків.

Фото І.

Картузова, 1 вересня 1956 р.

[22]7 серпня 1956 р.

Кірше опублікував коротку інформацію про початок святкування 100-го ювілею письменника в музеї та селі Івана Франка[23].

Понеділковий ранок в цей час був дощовий, але це не завадило з’їжджатися на мітинг автобусам з делегаціями з усієї Дрогобицької області.

На площі перед новим сільським клубом секретар парторганізації колгоспу ім.

Франка надав слово голові облвиконкому І.

Яворському, після якого виступали ланкова Лідія Джеджула та бібліотекар Діна Кащій.

Після цього в клубі відбулося ювілейне засідання районної та селищної ради, яке відкрив голова Підбузького райвиконкому «товариш Лобусевич».

Історичну довідку та екскурс і біографію І.

Франка здійснив у своїй лекції завідувач кафедри української літератури Дрогобицького педагогічного інституту М.

Домницький, а після нього спогадами про письменника поділилися сучасники Івана Франка Розалія Гаврилів та Ілля Бадинський[24].

Після цього відбулося ювілейне свято «Пісні та танцю», яке відкрив зведений хор учасників художньої самодіяльності міст Дрогобича, Борислава, Стрия, Самбора, Підбузького і Сколівського районів[25].

5 вересня 1956 р.

у середу в селі Івана Франка відбувалося основне заключне засідання програми святкування 100-го ювілею, при цьому від музею аж до родинного подвір’я Франків вулиця була переповнена відвідувачами[26].

Цікаво, що вздовж центральної вулиці громада села допомогла змонтувати чимало книжкових кіосків, у яких популяризувалася спадщина Івана Франка[27].

При цьому силами музейних працівників було організовано вуличну виставку на присвячену життю та творчості Івана Франка.

Також за ініціатив та ідеологічного впливу партійної цензури вздовж вулиці було розвішано портрети Максима Горького, Тараса Шевченка, Івана Франка[28].

Мітинг за участі членів міжнародного ювілейного комітету розпочався на площі навпроти середньої школи села Івана Франка (Нагуєвич) о 16.

00 год.

Серед присутніх на трибуні були: 1-й заступник Голови Ради Міністрів УРСР – М.

Гречуха, а також голова Республіканського ювілейного комітету М.

Бажан та члени комітету – Є.

Гринчак, П.

Козланюк, К.

Литвин, І.

Монастирський, М.

Тихонов (секретар правління Спілки радянських письменників СРСР), П.

Прокопчак (керівник делегації об’єднаних українських канадців), секретар обласного комітету КПУ – В.

Дружинін, голова виконкому Дрогобицької обласної ради – І.

Яворський, син Івана Франка – Тарас Франко, а також сучасники Івана Франка.

Микола Бажан відкрив мітинг і привітав усіх від імені усіх письменників та урядовців, а також зазначив, що 100-й ювілей від дня народження І.

Франка вшановує увесь світ.

Після цього виступив письменник П.

Козланюк, який охарактеризував життя і творчості Франка.

Згодом доповіли про «статистичний прогрес» Підбузького району урядники, а також російський письменник М.

Тихонов, який мав особливу промову.

Завдання його промови полягало у тому, щоб реабілітувати роботу Всесвітньої ради Миру, яка нібито існувала поза рамками ідеології СРСР.

Більше того письменник намагався переконати слухачів, що саме члени Ради внесли Франка в світовий перелік найвідоміших письменників, мовляв досі ніхто цього не розумів.

Згодом письменник зачитав власного вірша написаного під впливом перебування у селі Івана Франка[29].

Президія ювілейної сесії в селі І.

Франка, присвяченої 100 річчю з дня народження І.

Виступає голова ювілейного державного комітету та ініціатор створення першого музею в Нагуєвичах Микола Бажан.

Фото 5 вересня 1956 р.[30].

Святкування 100-річчя від дня народження Івана Франка в селі Нагуєвичі.

Багатотисячний мітинг з нагоди ювілею.

Фото 5 вересня) 1956 р.[31].

Привітальне слово до ювілею Франка було надано молодому директору Літературно-меморіального музею Івана Франка – Ганні Гаврилик (Гром), текст виступу котрої було опублікована в обласній пресі:.

«Імена великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка і великого Каменяра – Івана Яковича Франка завжди живуть в наших серцях.

Український народ, всі народи світу гаряче люблять Івана Франка.

І це яскраво стверджує те, що протягом тільки останніх двох місяців музей Івана Франка відвідало понад 10 тисяч чоловік»[32].

Власні думки висловив представник від об’єднаних українців Канади журналіст, перекладач і член комуністичної партії Канади – Джон (часто Іван) Вір, який подякував за запрошення відвідати ювілейні заходи до 100-ччя від дня народження Івана Франка в Києві, Москві, Каневі, Львові та селі Івана Франка, зауваживши, що Канада зі свого боку також організувала в цей же час чимало заходів, які відроджують пам’ять про геніального українського письменника.

Щоправда головна теза доповідача стосувалася ідеї зближенні українців, які вимушено виїхали в Канаду і стали відірваними від української території із українцями, які досі працюють на своїх землях.

Врешті попри ідеологічні наголоси в своїй доповіді Джон Вір зазначив й про ментальні реалії життя українців за кордоном та спадщину Франка в цілому: «…І те, що нас визнають на чужині, що ми маємо свою мову, мистецтво, літературу, цим ми завдячуємо вам, тому що ви творите тут, тому що ви стоїте мужньо і непохитно в перших лавах борців за мир.

Ми почуваємо себе невіддільною часткою, часткою великого народу, який вгору йде, хоч був запертий в льох.

Ваше майбутнє в ваших трудових руках, і ви не звернете з свого шляху, з шляху поступу й прогресу, який заповідав наш Великий Каменяр»[33].

Як бачимо виступ делегата з Канади повністю різнився із тезами української інтелігенції, котра в цей час складала більшість у Канаді, і яка на території Канади продовжувала суперництво із українцями, які пристали до комуністичної ідеології.

Відтак приїзд делегації і Канади в село Івана Франка на 100-й ювілей мав передовсім геополітичне значення в міжнародній ідеологічній війні СРСР.

З іншого боку музей І.

Франка в Нагуєвичах вперше отримав офіційну візитівку для співпраці із Канадою, яка стане в нагоді дещо пізніше.

Згодом виступили член Президії Академії наук УРСР І.

Білодід, який коротко розповів про значення спадщини І.

Франка в світовій літературі і науці.

Після цього привітальне слово виголосив білоруський поет Микола Аврамчик, який окрім політизованих ідей «братності народів» вперше у історії Нагуєвич виголосив переклад вірша І.

Франка «В долині село лежить» живою білоруською мовою[34].

Схожим був виступ грузинського письменника Симона Чіковані, який також зачитав вірша грузинською мовою.

Після цього письменник вирішив особливий спосіб подякувати громаді і музею Іван Франка: «Ми, грузинські письменники, від щирого серця даруємо сільській бібліотеці книгу поезій Франка, видану у нас в республіці грузинською мовою»[35].

Поки що нам не вдалося ідентифікувати цей дарунок, а ні в музеї, а ні в бібліотеках теперішніх Нагуєвич, що явно пов’язано із тривалою відсутністю наукового порядку на прикінці ХХ – на початку ХХІ ст.

у фондах музею.

Також згідно програми виступали молдавський поет Л.

Корняну та казахський письменник Теміргалі Нуртизин, сучасниця Івана Франка – Розалія Гаврилик з Ясениці Сільної, таджицький письменник Амін Зале, який прочитав власного вірша на честь І.

Франка «Моїм українським братам».

Також виступав львівський поет Дмитро Павличко, який зачитав свого вірша «Франкова криниця».

Польським письменник Юліан Стрийковський від себе зазначив: «…Дороге ім’я Івана Франка я знаю з дитинства.

Це велике щастя, що мені довелося побувати на батьківщині великого сина українського народу.

Пам’ятаю, як вперше, будучи підлітком, я побачив портрет Франка в простій гуцульській хаті.

Його одухотворене вольове обличчя зразу ж справило на мене велике враження…»[36].

Після цього поет прочитав польською мовою вірш «Каменярі».

Російський поет Микола Ушаков прочитав учасникам мітингу власні переклади на російську мову поезій Івана Франка.

Натомість румунський письменник Єусебіу Камілар зауважив про важливість тяглості поколінь в рідному селі Івана Франка: «…Дорогі друзі! Є в світі речі про які людина ніколи не може забути – це мати, світло сонця і місце народження.

Ось чому мене так хвилює перебування в селі, де народився великий син українського народу Івана Франко.

Я дивлюся на дітей вашого села, що сидять отут перед нами ,і думаю, що з них можуть і виростуть нові Франки.

В цьому я вбачаю безсмертя великого Каменяра»[37].

Після цього слово виголосив український письменник Андрій Малишко, який наголосив на потребі наслідування літературознавчих традицій Франка в українській культурі.

Окрему доповідь мав також Тарас Франко, щоправда її резюме чомусь було неопубліковане.

Зі свого боку Микола Бажан подякував усім виступаючи і оголосив засідання закритим, після чого пролунав гімн УРСР[38].

Багатотисячне святкування трансформувалося одразу у кілька локацій, які тривали до самого вечора: концерт учасників художньої самодіяльності та артистів обласної філармонії, у сільському клубі відбулася перша демонстрація нового фільму «Іван Франко» Київської кіностудії, який напередодні знімався і в Нагуєвичах[39].

Сьогодні цей фільм вже віднайдено для фондів ДІКЗ «Нагуєвичі».

Ювілейні торжества в с.

Івана Франка.

На трибуні М.

Фото 5 вересня) 1956 р.[40]Достеменно невідомо, чому Ганну Гром «попросили» з посади, щоправда добре відомо про її реформаційну політику, як на рівні науки, так і на рівні розвитку музейних фондів та реорганізації музейної педагогіки.

Починаючи із 1961 р.

і аж до виходу на пенсію, у 1988 р., Г.

Гром викладала українську мову та літературу в Нагуєвицькій середній школі.

Упродовж 1968[41], 1977 – 1978 рр.

разом із Г.

Данилькевич підготувала ґрунтовну (із політичних причин надто заангажовану) розвідку про історію села Івана Франка Дрогобицького району для енциклопедичного видання «Історія міст і сіл.

Львівська область»[42].

Меморіальна арка на колишньому подвір’ї Франків в Нагуєвичах (фото 1968 р.)[43]очевидь під впливом академічної науки, яка серйозно готувала краєзнавців і дослідників для таких масштабних проектів Г.

Гром у пізніші роки розширила свої розвідки з історії Нагуєвич, які вдало застосовувала у педагогічній роботі в школі.

Невипадково Г.

Гром отримала звання «Відмінника народної освіти», а в пізніший час стала автором численних краєзнавчих праць про Нагуєвичі та постать Івана Франка[44].

Відомим Франкознавцем Ганну Гром знали ще з радянських часів.

Невипадково 27 серпня 1976 р.

її запросили до членства у президії урочистого вечора з нагоди святкування 120-річчя від дня народження Івана Франка у Києві, на якому Г.

Гром виступила із промовою та вітанням від імені громади Нагуєвич[45].

У 1981 р.

під час відкриття садиби Івана Франка відомий франкознавець Г.

Гром мала кілька зустрічей із відомими письменниками тієї доби.

У фондах ДІКЗ «Нагуєвичі» збереглось фото, яке зафіксувало її зустріч із Павлом Загребельним.

Святкування 125-ї річниці від дня народження Івана Франка.

1981 рік.

Письменник Павло Загребельний дає автограф вчительці Нагуєвицької СШ Гром Ганні Петрівні[46].Праці Г.

Гром досі вважаються культовими в історіографії історії Нагуєвич та «нагуєвицького періоду» життя І.

Гром одна із перших звернула увагу на польові дослідження в околицях Нагуєвич, зокрема в стосунку збору спогадів та родинних архівів односільчан, чим реабілітувала історичну пам’ять про нащадків родини Франків в Нагуєвичах.

Врешті це була перша директор музею, яка почала творити наукову програму музейних досліджень живучи наукою до останніх днів….

Богдан ЛАЗОРАК та Тетяна ЛАЗОРАК.

[1] Крат Г.

/ Вшановують пам’ять Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 14 липня.

– С.

[2] Бонь В., Оркуш М.

До історії музею-садиби Івана Франка // // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові.

– Вип.

10 (155-річчю від дня народження Івана Франка).

– Львів: Ініціатива, 2011.

– С.

[3] Бонь В., Оркуш М.

До історії музею-садиби Івана Франка // // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові.

– Вип.

10 (155-річчю від дня народження Івана Франка).

– Львів: Ініціатива, 2011.

– С.

[4] Бонь В., Оркуш М.

До історії музею-садиби Івана Франка // // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові.

– Вип.

10 (155-річчю від дня народження Івана Франка).

– Львів: Ініціатива, 2011.

– С.

[5] РАТАУ.

В Урядовому комітеті по підготовці і проведенню 100-річчя з дня народження Івана Франка // радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 5 серпня.

– С.

[6] РАТАУ.

В Урядовому комітеті по підготовці і проведенню 100-річчя з дня народження Івана Франка // радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 5 серпня.

– С.

[7] В селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 14 серпня.

– С.

[8] В селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 14 серпня.

– С.

[9] Завтра – 100-річчя з Дня народження І.

Франка // Радянське слово.

– 26 серпня 1956.

– С.

[10] Його велич // Радянське слово.

– 26 серпня 1956.

– С.

[11] Гаврилики Г.

Всенародна любов // Радянське слово.

– 26 серпня 1956.

– С.

[12] Гаврилики Г.

Всенародна любов // Радянське слово.

– 26 серпня 1956.

– С.

[13] Гаврилики Г.

Всенародна любов // Радянське слово.

– 26 серпня 1956.

– С.

[14] Дивіться докладніше статтю заступника директора Львівського музею Івана Франка Віри Бонь: Бонь В.

В музеї Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1957.

– 28 серпня.

– С.

[15] Шалак М., Гурський І.

По франківських місцях.

Напередодні // Радянське слово.

– 26 серпня 1956.

– С.

[16] Шалак М., Гурський І.

По франківських місцях.

Напередодні // Радянське слово.

– 26 серпня 1956.

– С.

[17] У грудні 2019 р.

переклад та підготовку до публікації «Золотої книги» нормальної школи оо.

Василіан в Дрогобичі розпочала старший науковий співробітник ДІКЗ «Нагуєвичі», магістр педагогічної освіти Тетяна Лазорак.

[18] Шалак М., Гурський І.

По франківських місцях.

Напередодні // Радянське слово.

– 26 серпня 1956.

– С.

[19] Шалак М., Гурський І.

По франківських місцях.

Напередодні // Радянське слово.

– 26 серпня 1956.

– С.

[20] Зліт юних туристів-краєзнавців // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 6 вересня 1956.

– С.

[21] Зліт юних туристів-краєзнавців // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 6 вересня 1956.

– С.

[22] Зліт юних туристів-краєзнавців // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 6 вересня 1956.

– С.

[23] Кірше Ю.

Свято в селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 27 серпня.

– С.

[24] Кірше Ю.

Свято в селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 27 серпня.

– С.

[25] Кірше Ю.

Свято в селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 27 серпня.

– С.

[26] Святкує земля Каменяра.

Вчора у селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 6 вересня.

– С.

[27] Святкує земля Каменяра.

Вчора у селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 6 вересня.

– С.

[28] Святкує земля Каменяра.

Вчора у селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 6 вересня.

– С.

[29] Святкує земля Каменяра.

Вчора у селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 6 вересня.

– С.

[30] Відділ фондів ЛММ КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі».

– Інв.

№ 352 ОР-Ф.

[31]Відділ фондів ЛММ КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі».

– Інв.

№ 228 ОР-ФР-Ф.

[32] Святкує земля Каменяра.

Вчора у селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 6 вересня.

– С.

[33] Святкує земля Каменяра.

Вчора у селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 6 вересня.

– С.

[34] Святкує земля Каменяра.

Вчора у селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 6 вересня.

– С.

[35] Святкує земля Каменяра.

Вчора у селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 6 вересня.

– С.

[36] Святкує земля Каменяра.

Вчора у селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 6 вересня.

– С.

[37] Святкує земля Каменяра.

Вчора у селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 6 вересня.

– С.

[38] Святкує земля Каменяра.

Вчора у селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 6 вересня.

– С.

[39] Святкує земля Каменяра.

Вчора у селі Івана Франка // Радянське слово.

– Дрогобич, 1956.

– 6 вересня.

– С.

[40] Відділ фондів ЛММ КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі».

– Інв.

№ 355 ОР-Ф.

[41] Гром Г., Данилькевич Г.

Село Івана Франка // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т.

Львівська область / Ред.

тому: Маланчук В.

редкол.), Гнидюк М.

Я., Дудикевич Б.

К., Івасюта М.

К., Крип’якевич I.

П., Огоновський В.

П., Олексюк М.

М., Пастер П.

редкол.), Сісецький А.

Г., Смішко М.

Ю., Челак П.

П., Чугайов В.

АН УРСР.

Інститут історії.

– К.: Голов.

УРЕ АН УРСР, 1968.

– С.

[42] История городов и сел Украинской ССР: В 26 т.

Львовская область / Зав.

Кулаковский; Ред.

Бутич, Е.

Вержбицкая и др.

– К.: Гл.

АН УССР, 1978.

– С.

[43] Гром Г., Данилькевич Г.

Село Івана Франка // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т.

Львівська область / Ред.

тому: Маланчук В.

редкол.), Гнидюк М.

Я., Дудикевич Б.

К., Івасюта М.

К., Крип’якевич I.

П., Огоновський В.

П., Олексюк М.

М., Пастер П.

редкол.), Сісецький А.

Г., Смішко М.

Ю., Челак П.

П., Чугайов В.

АН УРСР.

Інститут історії.

– К.: Голов.

УРЕ АН УРСР, 1968.

– С.

[44] Гром Г.

Нагуєвичі – батьківщина Івана Франка.

– Дрогобич: Відродження, 1992.

– 76 с.; ЇЇ ж.

Нагуєвичі.

‒ Дрогобич: Відродження, 2002.

‒ 288 с.; Її ж.

Франкові Нагуєвичі.

– Дрогобич: ВФ «Відродження», 2004.

– 280 с.; ЇЇ ж.

Читальня “Просвіти” в Нагуєвичах // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність.

– 2010.

– Вип.

– С.

[45] Бонь В., Оркуш М.

Літературно-меморіальний музей у селі Івана Франка.

– Львів: Видавництво «Каменяр», 1978.

– С.

[46] Відділ фондів ЛММ КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі».

– Інв.

№ 211 ОР-ФР-Ф.