Невідомий тунель на глибині 40 метрів під Львовом віднайшли дігери

Ми спустились на сорок метрів під землю щоб попасти в тунель де ніхто з дігерів ще не був.

Цей тунель йде з вулиці Наукової через Левандівку до проспекту Чорновола.

Ходять чутки про його стратегічне призначення для непомітного перекидання військ.

Діаметр тунелю чотири метри, довжина – більше десяти кілометрів.

Теоретично ним міг би курсувати колісний транспорт, але зараз там тече вода.

Та й сам тунель напіваварійний.

Побачене нас вразило.

Спуск під землю.

Над нами зараз сорок метрів ґрунту.

Деякі ділянки ми проходили взявшись за руки.

Щоб не знесло.

А на деяких навпаки, застій мулу і по пояс води.

Вода камінь точить.

Якщо не залатати то скоро це все почне валитися.

Ми все дослідили і успішно вибралися нагору.

Відкриваємо звичайний каналізаційний люк і відчуваємо себе наче на даху дев’ятиповерхівки.

Наші потужні ліхтарі ледве досвічують до дна.

Змійкою вниз іде стара іржава драбина.

Це і є спуск в щитовий колектор Львова.

Мало хто знає, але під такими вулицями як Наукова, Виговського, Ряшівська, Левандівська, Брюховицька та Варшавська глибоко під землею прокладене справжнє «водяне метро».

Тільки от транспорт тут чомусь не ходить.

Вид з останнього “поверху” вниз на воду.

Туди ведуть такі ось драбини.

Майже біля води.

Внизу такого от діаметру тунель.

Метою нашої мандрівки, крім просто цікавості, було перевірити в якому ж стані ці комунікації.

Адже влада не пильнує навіть за тими що є в центрі міста, де все легкодоступне.

Що ж казати про глибинні тунелі в спальних районах.

На жаль наші підозри справдилася.

До нас тут з дігерів ніхто ще не бував.

Ми не знали які небезпеки можуть чекати і тому були максимально обережні.

Спочатку, як найдосвідченіший, спустився автор цього допису з газоаналізатором та протигазом.

Драбина виявилася міцною а повітря внизу – придатним для дихання.

Останній проліт до води з’їла корозія.

Та ми мали розкладну телескопічну драбину.

По ній і добралися до самого дна тунелю.

Люк хоч і закис, але відкрився.

Далі драбинимо вниз.

Скоро вже дно.

Так краще видно масштаб тунелю.

Останній етап був по переносній драбині.

Вид з колектора на місце куди ми змогли спуститися по металевих драбинах.

Щитовий колектор.

Вид проти течії в сторону вул.

Щитовий колектор.

Вид за течією в сторону вул.

Щитовий колектор Львова це унікальне місце.

Тут водночас відчуваєш і страх висоти, і КАЛустрофобію.

Бо ти стоїш по пояс в калі на глибині сорок метрів під землею.

Навколо довга та одноманітна бетонна труба.

В ній багато бруду тож труба здається вузькою.

Десь далеко над головами через круглий люк світить сонце.

Та до нього швидко не доберешся.

Наша глибина під землею більше дев’яти поверхів.

Деколи нагору йдуть такі от драбинки.

В кінці там Ваня для масштабу.

До речі, поставте йому також + Реально йшов весь час першим!.

Ваня в тунелі під землею.

А єдиний вихід високо і далеко.

Або той же Ваня в тому ж тунелі але повністю забитому брудом.

Аж голова в стелю впирається.

Старт був на вулиці Брюховицькій коло фанерного заводу.

Спочатку ми пішли проти течії в сторону вул.

Стан колектора тут просто жахливий.

Рухатися приходилося по в’язкому мулу по пояс у воді.

З кожним кроком з мулу виділявся газ який вітер ніс нижче по течії.

Це нас і рятувало.

Місцями ми діставали руками до стелі яка, по ідеї, мала би бути на чотириметровій висоті.

Бо стояли ми не на бетоні, а на бруді.

Його тут половина колектора.

І так не повинно бути.

Колектор в сторону вул.

Опа! Загата з бруду 🙁 Вона ж і затримує мул.

Після неї рівень став підніматися.

Ваня майже дістає головою до стелі чотириметрового колектора.

Коли просуватися далі стало і небезпечно і дуже важко ми повернули назад.

Запищав газоаналізатор сигналізуючи сірководень з мулу.

То ж ми майже бігли до точки старту.

Наша крайня точка десь під вулицею Шевченка.

Води і мулу тут багато.

То ж поки що повертаємося назад.

Вниз по течії колектор мав відчутний нахил та течію.

Тому аж такого мулу там не було.

Як і бетонного дна.

Воно десть зникло залишивши по собі багато гострих уламків.

Інколи ми йшли немов по гірському камінню, обережно переставляючи ноги під водою.

Напевно дно зруйнувала вода і тиск на колектор.

Вид за течією в сторону вул.

Буруни на воді свідчать про нерівності на дні.

Тут дно все було всіяне гострим камінням.

То ж йшли ми помало та обережно.

Але бувало попадалися і хороші ділянки.

І ще один.

В сумі ми таких бачили п’ять.

Ділянка з чистим дном та цілими стінками ближче вулиці Винниця.

На стіні навіть зберігся телефонний кабель будівельників.

Оооо! Запасні чоботи!.

Ехх, розмір замалий.

Це рівень води в горизонтальних ділянках тунелю.

Коли з’являвся нахил то виникала стрімка течія.

Вона і викривала всі нерівності дна під ногами.

Стінки тунелю, в основному, є зношеними але ще +- цілими.

Так було всюди крім ділянки коло озер на вулиці Винниця.

Там вода пробивала бетонну стелю і потужними душами змивала кал з наших костюмів хімзахисту.

Де не де ці струмки були заткані старими дерев’яними чопами.

Тобто колись з цим ділом боролися.

Та, на жаль, нових чопів ми не бачили.

А от нові струмки – були!.

Ооо! Нарешті душ! Район озер на вулиці Винниця.

Ооо! Нарешті душ! Район озер на вулиці Винниця.

Пробуємо заткати один з отворів.

Старий чоп зроблений до нас.

Ну а це прямо таки гігантський ЧОПИЩЕ в тунелі.

«Вода камінь точить»,- говорить народна мудрість.

Дно колектора вже пошкоджене.

Якщо нічого не робити то вода зруйнує і стелю.

Куди тоді ходитиме в туалет третина Львова? Не кажучи вже про те, цей тунель ДВІЧІ проходить під залізницею.

По ній, крім іншого, транспортують небезпечні вантажі.

Не дай Бог відбудеться трагічний збіг обставин.

Лиє як з відра.

Якщо нічого не робити то потім оті струмочки прийдеться такими от чопами затикати.

Спокійна течія в колекторі.

По слідах на стінках видно як піднімається вода у вечірні і ранішні години.

А ще страшна тінь Стіка праворуч 🙂.

Царівна колектора.

Ми пройшли два кілометри за течією.

Далі тунель різко пірнав униз, до вулиці Тунельної.

Йти було неможливо, зносило.

Але і не потрібно.

На цьому місці я був з іншої сторони.

То ж ділянку вважав дослідженою.

Останні метри де ще можна йти і фотографувати.

Зі стінки далі лиє вода.

Тут нас почало зносити течією.

Прийшлося взятися за руки і так викарабкуватися назад.

Як ми орієнтувалися по відстані? Кожних п’ятсот метрів тут є запроектований вихід на поверхню.

От їх і рахували.

На жаль, жоден з них зараз не є в робочому стані.

Боковий вхід №1.

Зверху тече вода.

Піднятися нагору нереально.

Зато знайшли таку от красуню.

Вхід №2.

Вхід №2.

Наверх йде драбина.

Але по ній лізти теж щось не дуже хотілося.

Вхід №3.

Тут драбина ціла.

І є акуратна пластикова фекальна врізка.

Респект тим хто це зробив! Молодці!.

Не полінувалися і цю трубу довели аж до дна.

Ваня поліз перевірити чи відкриється люк.

А стік його пильнує знизу жеби не впав.

Вхід №4.

Засипаний сміттям як і решта входів.

П’ятий вхід не фотографували бо там був повний капець на течії.

Було не до того.

Шлях назад забрав в рази більше сил та часу.

Бо йти приходилося по коліна в воді та ще й проти сильної течії.

На щастя ми справилися до часу пік, коли всі приходять з роботи і починають користуватися водою.

Тоді рівень піднімається вдвічі.

Якби ми не встигли, то йти проти такої сильної течії не змогли б фізично.

І мусіли б перечікувати до пізньої ночі в одному з виходів.

В разі чого біля цих аварійних виходів можна було б перечекати.

Ще одне схронісько.

Місця якраз на трьох.

Стрімка течія і сильний тиск води дуже утруднювали пересування.

Радіє те що на стінах залишився телеграфний дріт.

Напевно шоб не заблукати 🙂.

Дев’ять поверхів драбиною нагору минули легко.

Так наче це лізти на другий поверх ліжка в жіночому гуртожитку.

Ще б пак.

Прогулявши цілий день під землею нам хотілося нарешті побачити сонце! Відчути як моральне, так і фізичне полегшення.

Бо ми це зробили і вже в безпеці! Ми пройшли найзагадковіший та найнедоступніший з колекторів Львова.

Від вулиці Шевченка під дачами і лісом Кам’янка і до вулиці Тунельної.

А також побачили що там коїться на власні очі.

Карта пройденого маршруту.

Ура! Ми побачили світло!.

І кілька наших радісних фото в честь цього.

Фото для дівчат і мами.

Дякую Ваня і “містеру Стіку” за компанію і реалізацію моєї давньої мрії.

А коїться там повний піхвець.

Більшість входів в колектор у аварійному стані, мулу та бруду на дні багато, дно розмите тому вода підмиватиме все навколо колектора.

На додачу зі стелі б’ють численні джерела ґрунтових вод.

Якщо їх негайно не залатати то з часом ці джерела розмиють бетон і великого обвалу не уникнути.

Бурунці на воді свідчать про стан дна під водою.

Рівень мулу і води в колекторі.

А має бути лише на дні.

Якби з нами йшов хтось нижчий то йому було б реально важко.

Стан самого колектора.

Душ прямо через бетон.

Нерівномірність дна колектора.

Та й таке.

Головне шо всі цілі вибралися на поверхню!.

Більше про цей колектор є тут.

Андрій РИШТУН.