Рівненська “Ісландія” — нова туристична локація на Рівненщині

Мальовничі пагорби, що в селі Білів, неподалік Рівного — місце активного паломництва любителів красивих світлин.

Однак не всі знають, що ці красоти — не що інше як Білівське давньоруське городище, яке є пам’яткою археології національного значення.

Унікальна місцина знаходиться в селі Білів Рівненського району, за 2 кілометри на північ від літописної Пересопниці, на мисі правого високого берега річки Стубли.

Поряд з Білівським городищем збереглися два курганні насипи.

У кінці ХІХ століття тут проводилися археологічні дослідження.

Цікаво, що розкопки тоді проводила жінка-археолог Катерина Миколаївна Мельник-Антонович.

Вона — одна з двох (друга — Анастасія Карцова) перших жінок-археологів в Україні, які вели самостійні археологічні розкопки.

Усього ж на той час у Російській імперії налічувалося чотири жінки, що опанували професію археолога.

Катерина Мельник-Антонович.

Фото кінця ХІХ ст.

Катерина Мельник розкопувала курганні поховання.

На той час поблизу Білівського городища було виявлено 150 курганів, 38 з яких вдалося розкопати.

Під час цих робіт було знайдено кераміку, металеві й кістяні речі побуту, знаряддя праці, зброю, прикраси.

Трапилися й унікальні предмети з поховання ювеліра: залізні молоточки, коваделко, бронзові шаблони для виготовлення прикрас, велика і мала ваги.

Усі знайдені під час цих робіт речі зберігаються у Національному музеї історії України в Києві.

Мальовничі краєвиди Білівського городища.

Історики припускають, що на найбільшому з пагорбів була невелика фортеця площею 0,35 гектара.

Поселення було тісно пов’язане з сусідньою Пересопницею, до якої всього два кілометри.

Дослідження оборонного валу Білівського городища засвідчили, що укріплення збудовано в другій половині або наприкінці Х століття.

Кам’яний знак сповіщає, що тут розміщується пам’ятник археології.

А використовувалась фортеця, вочевидь, тільки в ХІ столітті, бо в культурнуму шарі відсутні матеріали ХІІ-ХІІІ століть.

На межі ХІ-ХІІ століть Білівське поселення занепало, а місцем проживання удільного князя чи представників князівської адміністрації стала фортеця в Пересопниці.

Вид городища з висоти польоту квадрокоптера.

Білівське городище — це високий пагорб з плоскою вершиною і земляними “бортиками” (колишні фортечні вали), з подібними пагорбами навколо та заболоченою заплавою Стубли.

Усе навколо вкрито неймовірним, якимось аж нереальним, оксамитовим килимом, що вилискує усіма можливими відтінками зеленого — від рудувато-болотного до смарагдового.

Краса неймовірна.

Трава на зелених пагорбах здається шовковою.

Усі відтінки зеленого.

Щоправда, аби унікальна місцина стала справжнім туристичним об’єктом, ще доведеться докласти зусиль.

Адже мало встановити охоронний знак.

Не завадило б подбати про облаштовану парковку та унеможливити заїзд автівками на територію городища, як це полюбляють робити деякі відпочивальники.

Не зайвими були б і облаштовані місця для любителів посмажити шашлик тощо.

Є проблема й з викиданням місцевими мешканцями сміття біля городища, чим, на жаль, не гребують і деякі туристи.

Колись тут височіла фортеця, і шумів княжий град.

Таке місце, поза сумнівом, заслуговує на увагу любителів цікавих подорожей.

Є у нас Надслучанська “Швейцарія”, на сусідній Волині є Волинська “Голландія”.

Чому б не бути Рівненській “Ісландії”?.

Світлана КАЛЬКО.