Солдатське життя у Львові: як гуляли і стріляли галицькі артилеристи. Ретро

Для багатьох українців, яким випало служити у цісарсько-королівській армії Австро-Угорщини, казарми Фердинанда на вулиці Городоцькій у Львові, де квартирував 11-ий артилерійський полк польових гаубиць генерал-майора барона Йозефа фон Смола, на кілька років ставали рідним домом.

За даними військових архівів, понад 52 відсотки тутешніх військових були рекрутами з Галичини, немало з них походило із сіл довкола Львова, тож справді почувалися тут майже вдома.

Недивно, що багато хто із пострижених у солдати парубків поводився в армії, як звик за часів свого батярства.

Про усі подробиці тогочасного солдатського життя достеменно не було відомо навіть тогочасній пресі, військова влада намагалася не виносити на загал нічого зайвого, тож в газетах з’являлася або скупа інформація про виїзди на маневри, або мусило статися щось геть крамольне та сенсаційне, чого вже не можна було приховати.

Виглядає, що військові у той час полюбляли гульбанити.

Часом львівські вояки-артилеристи доводили вуличні конфлікти, які нерідко в них виникали під час самоволок до ближніх шинків, до справжніх “мушкетерських” розборок.

У травні 1906 року про одну з таких сутичок з поліцейськими писала газета Kuryer Lwowski.

Головна споруда казарм Фердинанда на вул.

Городоцька, 40.

Поштівка поч.

XX ст.

“Епатажний випадок стався у ніч на неділю, а “героями” стали артилеристи з казарми Фердинанда.

Історія виглядає так: на крик жінки на вулиці Шпитальній надбігло двоє поліцейських, які виявили тут п’яного артилериста з тесаком у руці.

Солдат замість того, щоб сховати зброю і підкоритися, напав на правоохоронця”, – писала газета.

Удвох поліціянти скрутили нападника і повели його до казарм, але дорогою біля церкви св.

Анни натрапили на ще одного вояка, який також був напідпитку і з дамою.

Той спробував відбити “полоненого”.

“У цей момент прибули два артилерійські офіцери, які, побачивши своїх підлеглих в оточенні поліцейських, замість того, щоб з’ясувати, що відбувається і, можливо, допомогти покарати розбишак, почали заохочувати солдат бити “дзядів”.

Таке запрошення було виконане, але надбіг третій поліцейський і за його допомоги обох шукачів пригод нарешті провели до казарми”, – розповідали перипетії того випадку тогочасні журналісти.

Але, опинившись у казармі, поліцейські потрапили у ще гіршу халепу.

Тут їм влаштували так звану “темну”.

“Коли вони увійшли до службової кімнати, де було більше солдатів, командир варти зачинив за ними двері, скрутив лампу, і солдати почали бити всіх трьох поліцейських.

Це тривало довго, поки один з поліцейських не розбив скло і їхній крик долетів до вух чергового.

Офіцер побіг униз до оглядової кімнати і звільнив поліцейських від нестримних солдатів.

Під час метушні обидва артилеристи, яких туди привезли поліцейські, втекли.

Найбільше побили командира взводу Йозкова.

Офіцер пообіцяв розпочати розслідування.

Цікаво, як військова влада буде розглядати цю жорстоку пригоду, щоб не допустити подібних фактів у майбутньому”, зауважив Kuryer Lwowski.

Ще більшого розголосу наробила трагічна історія рядового Гната Братковскього, який по п’яні влаштував стрілянину в казармі по своїх товаришах, які вже повкладалися спати.

Про цей випадок, що трапився у травні 1907 року, писали навіть віденські газети, зокрема, обставини стрілянини детально переказувала Illustrierte Kronen Zeitung.

Преса про трагедію в казармах Фердинанда.

“У львівських казармах Фердинанда в ніч з понеділка на вівторок розігралася моторошна трагедія.

Солдат, який раніше був відомий поліції як надзвичайно небезпечний та шалений, серйозно поранив декількох своїх товаришів та унтер-офіцера стріляниною, а потім вбив себе пострілом у груди”, – писали віденські газетярі.

Справжні причини цього вчинку так і залишилися таємницею.

За офіційною інформацією, рядовий артилерист Гнат Братковський після 9-ї години вечора без дозволу покинув казарму і пішов до таверни, де влаштував дебош, побивши якогось “цивіла”, і вийшов звідти сильно напідпитку.

Повернувшись на місце служби, він дістався до стрілецької зброї, вибрав гвинтівку і зарядив її бойовими патронами, а тоді знову зайшов у приміщення, де спали його товариші і влаштував безладну стрілянину.

На звук пострілів прибіг унтер-офіцер Вільгельм Граб і був смертельно поранений кулею з карабіна Братковського.

За інформацією, яку надали пресі військові, вигляд взводного, який стікав кров’ю, протверезив рядового Братковського.

Він з переляку забився в кут і вистрелив собі в груди.

Краківське видання Nowości Illustrowane присвятило цьому випадкові передовицю, звинувативши в тому, що трапилося, надмірну схильність вояків до алкоголю.

Великий скандал у цьому ж полку виник навесні 1911 року, коли два десятки артилеристів упродовж двох днів тримали на горищі казарми 17-річну дівчину, яку впродовж того часу гвалтували, поки не викинули через паркан на вулицю.

Про цей моторошний випадок солдатської оргії розповів львівський лікар Долинський, якого викликали для надання медичної допомоги до 17-річної Марії Варениці, яку через важкий стан довелося госпіталізувати.

“Пізніше доктор Долинський дізнався, що Варениця була служницею на вулиці Медовій, де її часто відвідував артилерист Петро Кіт, який був її односельцем.

Якось він прийшов до неї у неділю у супроводі іншого солдата і запросив її до шинку, де сильно її напоїв.

Повернувшись до казарми Фердинанда він зґвалтував дівчину і віддав 20-ти своїм товаришам.

Її тримали в казармі на горищі 2 дні”, – писала тогочасна газета Kuryer Lwowski.

На справу Марії Варениці звернуло увагу “Товариство захисту жінок”, яке звернулося до керівника львівського військового гарнізону з вимогою провести ретельне розслідування і призначити винним суворий вирок, про який повідомити через пресу.

Оборонцям згвалтованої дівчини відповіли, що головний винуватець, солдат Кіт, заарештований, але військовий закон забороняє оголошувати вирок.

Чи дотрималися військові своєї обіцянки, невідомо.

У липні 1911 року Kuryer Lwowski повідомив, що від військової влади досі немає ніяких новин про рух справи.

У тому ж 1911 році до казарм Фердинанда знову була прикута увага преси – тут знайшли труп військового, який помер від крововтрати через розсічення артерії на стегні.

Такі рани часом наносили один одному тогочасні дуелянти, які влаштовували поєдинки потайки від поліції та військового керівництва.

Однак, чи було так насправді — невідомо.

У пресі жалілися, що військова адміністрація не повідомляє навіть прізвище загиблого.

“У казармі Фердинанда на вулиці Городоцькій знайшли в одному з приміщень чоловіка, який лежав у калюжі крові.

Полковий лікар дійшов висновку, що смерть була наслідком крововтрати, спричиненої перерізанням артерії стегна.

Негайно було розпочато розслідування, яке дійшло до висновку, що покійний, рядовий артилерист, через розбите вікно проник у склад провіанту казарм.

При цьому він перерізав собі артерію гострим краєм шиби, в результаті чого загинув.

Військова судова та кримінальна комісія мала розслідувати це питання та заявити, що це справді так, але невідомо, чому досі це питання тримається в таємниці, а також дивно, що ім’я загиблого не вказують”, – зауважили тогочасні газетярі.

Але траплялися й зворушливі моменти у житті артилеристів у казармах Фердинанда.

Під час Першої світової війни тут об’явився син полку — 8-річний хлопчик, який загубив батьків у вирі бойових дій та прибився до солдатів.

“У казармі Фердинанда кілька місяців жив восьмирічний хлопчик, якого взяли до свого розташування солдати.

Хлопчика годували та одягали, і він почувався там так добре, як вдома.

Невідомо лише, як його звати та звідки він походить.

Тож хлопчика забрали для поліцейської перевірки, щоб знайти його батьків.

Тимчасову опіку над ним встановив комісаріат 2-го округу”, – повідомляла у 1915 році газета Kuryer Lwowski.

Казарми Фердинанда на поштівці 1904 року.

Комплекс казарм Фердинанда було побудовано у 1839-1841 роках.

Окрім головного корпусу казарми (Городоцька, 40), комплекс включав кадетську школу, парадні майданчики, склади провіанту та боєприпасів, військову пекарню та конюшні.

З 1845 року в казармах перебував 30-й піхотний полк.

Після переведення полку до новозбудованих укріплень у Цитаделі казарми віддали артилерії.

У сусідніх казармах з 1840 по 1882 рр.

була розташована кадетська школа.

На схід від головної будівлі казарми знаходився військовий манеж верхової їзди, який у 1920-х роках використовувався як депо електричних трамваїв.

У міжвоєнний період казарми були названі на честь Юзефа Бема, тут розмістився 5-й полк легкої артилерії.

З радянських часів у цьому приміщенні теж розміщувалася військова частина.

Тепер на території давніх казарм, які надалі перебувають у власності військових, заплановано створити комплекс під гауптвахту.

Богдан СКАВРОН.