Andre TAN дав інтерв’ю: про депресію, банкрутство та виховання доньки

Відомий український дизайнер Андре Тан дав інтерв’ю Маші Єфросиніній про банкрутство, спілкування в родині та виховання доньки.

Читай найвідвертіші зізнання дизайнера!.

Що вганяло Андре Тана в депресію.

Мені набридло працювати для піввідсотка населення, які шили у мене кутюрні речі.

Це одяг для особливих випадків, яка одягається 1-2 рази, а потім займає своє місце в шафі.

Якщо твій одяг не носять — ти не дизайнер.

Я хотів шити одяг, яку будуть носити, в цьому і є сенс моєї роботи.

Всі дизайнери — садомазохісти! Нормальна людина не може працювати в цьому бізнесі.

Ось приклад, я роблю колекцію два місяці: малюю ескізи, готую мудборди, шукаю тканини, не сплю ночами — відшиваю, перешиваю.

Часто, за іронією долі, в останню ніч мені приходить сама геніальна ідея, я сідаю і реалізовую її.

І в кінцевому підсумку, ти показуєш колекцію, і преса, особливо, що не фешен-орієнтована, пише на своїх ресурсах: «колекція — фігня».

І після цього, накочує депресуха.

Коли лежиш тиждень і думаєш: що не так, чому не подобається? Зараз я ставлюся до цього по-іншому, але ще рік тому, для мене було важливо, що про мене напишуть журналісти.

За цей рік я повністю переписав себе.

Я працював над собою і багато чого спробував, це і йога Цегун, холотропне дихання, Айваско — я перепробував все можливе, що бути тим, ким я є зараз.

Як Андре Тан змусив свій бренд приносити кошти.

Я пішов вчитися.

Я пішов до Кирила Куницького, я закінчив NBA.

Я виграв міжнародний тендер ЕБР (Європейський банк розвитку) і зробив реструктуризацію компанії, де були чітко прописані посадові інструкції і було зрозуміло, хто з працівників, з ким повинен комунікувати.

Так, можна було найняти CEO, і бути творцем-дизайнером і не занурюватися в бізнес процеси.

Коли я працював у другій лінії, чотири роки, з «вимкненим світлом» — втрачав гроші, я прийняв рішення, розібратися в бізнесі сам, зрозуміти, як працюють його шарніри.

Андре Тан: суворий, вимогливий і примхливий бос.

Я — Ferrari.

І в моїй компанії працюють люди, які так само швидко розуміють, пересуваються і ростуть.

У компанії класичний робочий день, все приходять о 9:00 і закінчують о 18:00.

Так, іноді ми працюємо в суботу, але за цей день можна взяти відгул.

Не часто, але бувало, коли я міг подзвонити о першій годині ночі і вилаяти за неякісно виконану роботу.

Дзвоню не всім, я чітко сегментують: якщо це начальник виробництва — то так, якщо це генеральний директор — то, так, якщо це івент-директор, який в компанії 17 років, теж — так!.

Якщо людина недавно в компанії — я її не наберу! Для мене важливий продукт, який ми створюємо, мені не важливі емоції, я дуже вимогливий до себе і до оточуючих.

Коли прийде клієнтка в бутик Andre TAN, і запитає, чому стирчить виточення, їй все-одно, скільки ночей ми не спали, що затримали доставку тканин, які сімейні негаразди були у швачки.

Вона прийшла і хоче отримати від бренду якісний одяг, яка сидить ідеально, і це справедливо!.

Мої співробітники — мотивовані.

Я люблю наші фірмові корпоративи.

Я не жлоб.

Всьо чотко, 30-го зарплата, 10-го премії.

Люди зобов’язані багато заробляти, якщо вони якісно роблять свою роботу.

Я ненавиджу людей, які не професіонали, але намагаються продати себе якомога дорожче — ці люди у мене ніколи не затримуються, їм варто пройти двотижневе стажування, пафос і пихатість злітає, і мені стає зрозуміло — не наша людина, і не варта тих грошей, за які вона продалася нашому HR-директору.

Я завжди проводжу особисті співбесіди.

Для мене важливо, щоб людина любила, то чим планує займатися.

А друге питання: чому компанія Andre TAN? Якщо відповідь: хочу працювати в красивому бізнесі, тоді, sorry, ми дуже системний, строгий і чіткий бізнес.

Для того, щоб працювати в компанії Andre TAN потрібно відповідати, потрібно заслужити.

Банкрутство і борг в 36 мільйонів.

Коли настала пандемія, три місяці закриті всі магазини, а комунальні послуги та оренду потрібно оплачувати — це величезні гроші.

Плюс до всього, команда, яку ти збирав роками, як перлове намисто розсипається, тому що ти їм не платиш, бо тобі нема з чого платити.

Плюс до всього фабрики працюють, все шиють, а прибутку немає.

Мало того, ти не розумієш, чи будуть люди купувати одяг, і що взагалі захочуть люди після того, як вони просиділи більше трьох місяців вдома.

Я взагалі не розумів, що робити.

В якийсь момент я перестав розуміти, хто я, що я і навіщо я.

Я всерйоз думав, чим займатимуся.

Була думка, у мене прекрасний смак, буду фотографувати.

Люди завжди хочуть фотографуватися.

Або в крайньому випадку буду інтер’єрним дизайнером.

Я відправив всіх співробітників у неоплачувану відпустку.

Спочатку я думав, що це на два тижні, і ми вийдемо знову, а потім карантин продовжили на ще два тижні, і ще, а потім всі зрозуміли, що це надовго.

Банкрутство — це коли ти не можеш виплатити за своїми боргами, коли ти повинен фабрикам, партнерам і банкам, але ти не можеш покрити свої борги.

Що Андре Тан не дозволяє своїй доньці.

Я не дозволяю своїй дочці дивитися телевізор, вона дізналася про те, що у неї відомий тато тільки в садку.

Я не дозволяю Соні дивитися інтернет і це наша принципова позиція з Аліною.

Вона про світ знає тільки з книг.

І третє «не можна» моєї дочки — солодке.

Їй шість років, і вона жодного разу в житті не їла цукерок.

Вона не знає, що таке солодке.

І вона не хоче.

Я їй пропонував, а вона відповідає: «Папа, я не хочу».

Як можна хотіти того, що ти ніколи в житті не куштував.

Як Андре Тан виховує доньку.

У родині, де я ріс, як і в багатьох радянських сім’ях, було не прийнято показувати емоції.

Всі вважали, що краще недолюбити, ніж перелюбити.

Зараз я розумію, що моя мама інакше не вміла, так її виховувала бабуся, а бабусю — моя прабабуся.

Моє спілкування з дочкою — це 100% навпаки.

Я чітко знаю, як хочу виховати свою дочку, моя Соня купається в любові.

Я їй завжди кажу, дорога, у тебе завжди будуть найкрасивіші плаття в світі, але для мене важливо, щоб вона виросла не «золотою молоддю», я намагаюся сформувати в ній правильні цінності.

Тоді мені не доведеться переживати, що вона потрапить в погану компанію — наркоманів, алкоголіків або піде кудись не туди.

Якщо вона вирішить рятувати планету або дельфінів, або обере професію актриси, мені байдуже.

Для мене важливо, щоб вона кайфувала від життя.

Я вважаю, що моя головна задача — дати дочці круту освіту і закласти правильні якості по відношенню до людей, оточення, з дитинства.

В майбутньому вона в праві вирішувати, любити їй мене, чи ні, спілкуватися чи.

У цих словах є трохи блефу, бо як я дуже реагую, коли Соня розповідає мені про хлопчиків з саду, які їй подобаються.

Я починаю ревнувати.

І навіть не думав, що мене будуть так дратувати ці її хлопці.

Читай також: Скарлетт Йоханссон знову стане мамою.