Торгувати, судити і навчати, або чого не зробиш для львів’ян

Князі, королі, імператори – хто лише не стояв біля штурвалу державних утворень, до складу яких впродовж історії входив Львів.

При цьому, якщо до політичних систем мешканці місті, закономірно, ставились по-різному, то правителів, звично, любили й поважали, часто навіть обожнювали.

Так, не кожен монарх зажив у Львові такої слави як австрійський цісар Франц Йосиф.

З іншого боку, претендентів на подібний статус впродовж історії також не бракувало.

Був серед таких і король Владислав ІІІ Варненчик.

Попри смерть у молодому віці, цей правитель відіграв непересічну роль в історії Львова, він часто прислухався до потреб львів’ян і ніколи не забував про їхні прохання, регулярно обдаровував Львів безцінними презентами, плоди чого жителі міста пожинали впродовж декількох наступних століть.

Король Владислав ІІІ Варненчик.

Руська кров.

У розлогій титулатурі Владислава ІІІ Варненчика, яка довга як балканська пісня і строката та химерна як назва твору барокового письменника, є згадка і про Русь.

Писали йому приблизно наступне: “Russieque dominus et heres”, тобто “володар і спадкоємець Русі”.

Мова, очевидно, йшла про терені, які дещо пізніше стануть Руським воєводством Корони Польської.

Й у цьому плані, треба сказати, згаданий правитель не надто відрізнявся від багатьох колег “по цеху”.

“Володарем і спадкоємцем Русі” був і його наступник Казимир IV, також Сигізмунт І Старий і останній представник династії Ягеллонів Сигізмунт ІІ Август, “Великим князем Литовським, Руським…” був Стефан Баторій.

Владислав ІІ Ягайло.

Фото з http://slavpeople.

Що дійсно дещо виділяло Владислава ІІІ у порівнянні із іншими монархами, то це його етнічне походження.

Владислав Варненчик був сином Владислава Ягайла й його четвертої дружини – Софії Гольшанської.

Остання ж, як вважається, народилась у Києві, була охрещена у східному обряді й могла похвалитись родинними зв’язками що з королем Данилом Романовичем, що із литовським князем Гедиміном.

Владислав ІІІ і Львів.

Прямий “діалог” між містом та правителем був нормальною практикою для того часу.

Якоюсь мірою, останнє навіть було юридичною практикою того часу, адже життя міст регулювалося та визначалося наказами чи привілеями, виданими у канцеляріях правителів чи власників цих населених пунктів.

Згаданий Владислав ІІІ був особливо лояльним та привітним до Львова.

Зокрема, у середині 1444 року він підписав низку актів, які суттєво видозмінили життя та обличчя міста.

Так, 16 липня 1444 року він надав Львову право складу східних товарів.

У відповідності до цього розпорядження, купці були змушені затримуватися у Львові довше і продавати більше товару.

Про позитиви такого кроку для економічного життя міста годі говорити.

Дещо згодом монарх підписав ще один указ: Львів отримав право ловити злочинців по всьому Руському воєводству, а міські суди унезалежнювалися від воєводських.

Одним із наслідків таких змін стало право Львова мати власного ката.

Таку розкіш могло дозволити собі далеко не кожне місто Корони Польської чи, пізніше, Речі Посполитої.

Битва під Варною.

Свою повагу та шану Львову і його мешканцям король Владислав ІІІ та працівники його канцелярії висловлювали навіть на рівні лексики виданих ними документів: “бажаючи піднести добробут Львова та нормалізувати права і звичаї”, “наше місто Львів […] щит і мур від поган”, “щоб шкоди ні жителям, ні купцям міста Львова не надавати”, “бажаючи виявити свою вдячність Львову і львівським громадянам за їх вірність” і ін.

Вчимося для життя.

Перерахованими вище кроками вияви доброти Владислава ІІІ Львову не закінчувалися.

У тому ж липні 1444 року, відповідаючи на запит райців та міщан Львова, монарх дозволив побудувати нову школу при шпиталі біля костелу Святого Духа.

Цей заклад мав підпорядковуватися міській раді, а члени останньої – вибирали ректора даної інституції.

Також міщани мали доступ до контролю за призначенням і роботою учителів та наставників.

Навчатися у школі, що цікаво, мали нагоду і діти шляхтичів, не лише міщани.

Відповідальність за утримання, функціонування та вдосконалення роботи школи покладалась на міських райців.

З цього закладу, що також було звичайною практичною шкіл Корони Польської, а по тому і Речі Посполитої, можна було потрапити до установ інших міст чи вдосконалювати свої навики за кордоном.

Юрій Дрогобич (1450 – 1494 рр.).

Для нас сьогодні відкриття королем у XV столітті школи у Львові точно не буде видаватися чимось незвичайним чи особливим.

З іншого боку, ця подія була складовою ширшого явища і саме вибудуваній, у такий спосіб, системі ми завдячуємо появою феномена Юрія Дрогобича чи, скажімо, явища неолатинської літератури (Кльонович, Оріховський-Роксолан тощо).

Євген ГУЛЮК.

Використані джерела:.

Гулюк Є.

Найбільш “пухнастий” монарх для Львова, окупація, якої не було і боротьба зі злочинністю у давнину // Фотографії старого Львова, 2018 [Електронний ресурс].

Хрестоматія з історії України литовсько-польської доби / Упоряд.

– Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2011.

– С.

Щербак В.

Владислав ІІІ Варненчик // Енциклопедія історії України, 2003 [Електронний ресурс].

Режим доступу: http://resource.