«Я давала присягу перед Богом», або життєвий шлях підпільниці Софії Лагодич

Чимало недосліджених подій, чимало незнаних імен в історії нашого народу минулого століття… І серед них, – багато юнаків та дівчат, які перебували в українському підпіллі та незважаючи на нелегкі обставини життя залишалися вірними Богу та Україні.

Однією з них була селянська дівчина Софія Лагодич, про якому розповімо у сьогоднішній публікації.

Софія Лагодич (псевдо «Зена», «Ліда», «Марійка») народилася 6 березня 1923 року в присілку Морози села Боброїди Магерівського району на Львівщині у сім’ї Василя та Ксенії Лагодич.

Окрім найстаршої дочки Софії, в родині було ще три доньки – Анастасія, Павлина та Емілія, а також син Зеновій.

В їхній сім’ї шанувалися традиції та рідна мова.

Софія навчалася у Жовківській гімназії, цікавилась політичним життям.

Під час навчання в Жовкві дівчина записалася на курси стенографії (скоропису).

У 1939 р.

вступає до ОУН, бере участь у творенні відділів Самооборони та осередків Червоного Хреста.

В грудні 1939 року більшовики забрали тата Софії, – Василя Лагодича (був керівником хору в «Просвіті») і відтоді його ніхто не бачив, а за часів німецької окупації (березень 1944 р.) загинув сімнадцятирічний брат Софії – Зеновій.

Софія Лагодич.

Фото з ресурсу http://cdvr.

На початку 1941 року Софії передали Пирятинський терен, який на той час перебував у підпорядкуванні Стадницького Григорія («Данила»).

Спочатку працювала під псевдо «Зена».

Вона мала завдання організувати жіночу мережу, окрему для підпільної праці.

Як дівчині виповнилося двадцять років, її прийняли в члени ОУН.

Активно велася підготовка у Пирятинському лісі, на так званій лісничівці, де облаштовано шпиталь, також тут знаходилась підстаршинська школа для відділів УПА цього терену, боївка терену та «Самооборона».

За ці терени несла відповідальність Софія.

Вона також і допомагала при друкарні, яку організували на господарці Крихівця на хуторі Ладики (тут вона отримувала поміч у праці від дочки господаря – Олени Крихівець).

Окрім діяльності на політичній ниві, Софія Лагодич писала вірші.

Каплиця Преображення Господнього та меморіальний комплекс в Пирятинському лісі на місці колишньої лісничівки.

Фото Мар’яни Іванишин.

Під час Пирятинського бою 19 серпня 1944 року, Софії на цих теренах не було, оскільки вона поїхала у підпільну криївку – шпиталь, яка знаходилась в лісі за селом Наконечним ІІ на Яворівщині.

Тут дівчина познайомилась з Іриною Заблоцькою («Ліда»), яка вчилась у Львівському медінституті, але залишила навчання і стала медичною сестрою у підпіллі.

З середини літа 1945 року Софія починає діяти у підпіллі, покидає батьківську хату та вирушає, щоб служити Україні.

«Ліда» починає багато друкувати, записує радіопередачі, складає різні звіти, досліджує друковані джерела та викладає коротку точку зору на основі прочитаного.

Окрім цього, дівчина продовжує писати вірші, також пише прозу та малює.

Отже, основне завдання «Ліди» – це друкування та стенографія.

Софія була побожною, молилася за Україну та щоп’ятниці постила.

Після двох років перебування не території Кам’янки – Бузької «Ліду» переводять на нове місце.

Криївка розташовувалась між селами Вишенька та Хитрейки, на полігоні.

Із спогадів Ярослави Романини – Левкович («Марти»), яка також перебувала у цій криївці, дізнаємось, що роботи було багато, як завжди, а «робочий день» тривав тут вночі.

Видавали дуже багато літератури, зокрема брошуру «Хто такі бандерівці і за що вони борються» (брошура мала 33 сторінки, видано понад 4 тисячі її екземплярів), багато листівок до студентів, селян, червоноармійців.

Ось як «Марта» згадує про «Ліду», Софію Лагодич : «Ліда» – молода дівчина, середнього зросту, худенька шатенка, дуже розумна дівчина, писала вірші і дуже гарно малювала.

Походила з присілка Морози коло Нової Кам’янки, на ім’я Софія Лагодич».

У цій криївці «Ліда» перебувала з 1948 року до 1950 року, коли її відправили у Ново-Яричівський район (недалеко Старого Яричева).

Через деякий час «Ліду» перевели в криївку біля села Тадані (Кам’янко – Бузький район), де починається Каменецький ліс.

Саме в Каменецькому лісі відбулася нарада підпільників, яка тривала дев’ять днів і в ній також брала участь Софія Лагодич.

Ярослава Романина – Левкович («Марта»).

Фото з ресурсу www.

Впродовж зими 1952–53 рр.

«Ліда» працювала над звітами, передруковувала невеликі брошури на замовлення Жовківського надрайонного Проводу ОУН, виготовляла календарі для учасників підпілля, друкувала звернення, листівки.

Окрім «Ліди» в криївці біля села Тадані перебувала «Рута» – Люба Гайовська, член Крайового Проводу ОУН, «Мар’ян» (Євген Гладковський) та інші діячі.

«Мар’ян» на той час був провідником ОУН Буського району.

18 липня 1953 р.

він вийшов з криївки, щоб поповнити запаси харчів і на «мертвому пункті» (певне місце, де клали пошту чи певну інформацію) знайшов ґрипс, в якому йшлося, щоб взяти з собою все необхідне та вийти на зв’язок у Каменецькому лісовому масиві Кам’янка – Бузького району.

У записці було багато загальних виразів і «Ліда» вважала, що не потрібно йти на цю зустріч.

«Мар’ян» відніс на «мертвий пункт» відповідь, в якій було вказано, коли і куди вони прийдуть.

21 липня 1953 року «Ліду» затримали разом з «Мар’яном» на цій зустрічі і привезли до Львова в тюрму на Лонцького.

Відбувалися численні допити.

Перший допит Софії Лагодич відбувся 21 липня 1953 року, незважаючи на те, що постанова про арешт видана 22 липня 1953 року.

Слід зазначити, що арешт «Ліди» та «Мар’яна» відбувся не без допомоги «Буй-Тура» (Романа Щепанського), якого в свою чергу здав «Макар», потрапивши у пастку КГБ та погодившись співпрацювати із їхніми спецслужбами (внаслідок такої співпраці було заарештовано діячів українського підпілля, знищено криївки, тобто ліквідовувалось українське підпілля на території північно – західної Львівщини).

Згодом «Мар’ян» виказав криївку в Таданському лісі (в ній нікого не було, оскільки рахувалась як запасна, але зберігалась тут література і звітні матеріали).

Спочатку склали акт від 21 липня 1953 року про затримання учасниці ОУН Софії Лагодич, а також протокол допиту від тієї ж дати – 21 липня 1953 року.

Слідчі знали її біографічні дані, на будь – які питання щодо підпілля Софія Лагодич відповідала : «Я дала присягу перед Богом, а тому ніяких пояснень давати не буду».

Варто зауважити, що свого підпису вона не ставила на жодних документах.

При арешті в «Ліди» вилучили зброю, яку вона мала, а також чимало друкованих матеріалів, серед яких був і власний творчий доробок Софії (статті, брошури, вірші, які вона підписувала псевдо «У.

Згідно із дослідженнями Івана Губки, у Софії Лагодич вилучено :.

Левич «В свято-іванівську ніч»;.

Левич «Єдність і сила»;.

Левич «У вирі життя»;.

Левич «У побуті і в бою»;.

Левич «Підпал»;.

Левич «Мініятури»;.

Левич «З темряви»;.

Петро Вилош-Василенко «Молодий революціонер»;.

Завваги : // Ем.

Програма 11 ступення з катихизму українського націоналізму;.

Репортаж з екскурсій учителів Львівської області по східних областях України;.

Брошура «Протест» Марка Боєслава;.

Збірник виховних ви шкільних матеріалів;.

Брошура «На шляху до перемоги»;.

Журнал «На чатах»;.

Журнал «Повстанець» серпень-вересень 1946 року;.

Брошура «Трагедія української молоді»;.

Горновий «Підсумки успіхів нашої національної боротьби»;.

Журнал «Літопис»;.

Брошура «За народ»;.

М Мечник «Десятиріччя УПА 1942 – 1952»;.

«Повстанський дух України»;.

Матеріали про технічне звено;.

Брошура «Молодий повстанець»;.

«Під сонцем Кремля»;.

Збірки листів «За Україну»;.

Брошура «Українська Київська держава володіння за Володимира Великого»;.

«Бій на відвідинах» Назара;.

«Буй-Тур» «Оновляється земля»;.

Ілінська О.

«Подвійною зброєю», «Збірка споминів», «Посів»;.

Річні списки, звіти, повідомлення;.

Рукопис з фактами про «терор»;.

Список убитих;.

Рукопис «Наші акції»;.

Рукопис «Ліди» з віршотворенням.

Софія Лагодич впродовж ведення слідства була настільки виснажена, що їй загрожувала смерть від виснаження.

З 18 серпня 1953 р.

вийшло розпорядження, щоб скерувати її на обстеження, а також призначити стаціонарне судово – психіатричне обстеження у Львівській психіатричній лікарні.

Слідство від 18 серпня 1953 р.

призупинено, а з 17 жовтня 1953 року, коли «Ліду» визнали здоровою, відновлено.

Чергове її обстеження відбувалось від кінця жовтня 1953 р.

до середини березня 1954 р.

Софію визнано психічно здоровою і тоді слідство знову відновлюють.

Могила Софії Лагодич («Ліди») на цвинтарі у с.

Фото Мар’яни Іванишин.

9 квітня 1954 р.

видано наказ про скерування Софії Лагодич на примусове лікування і 6 травня її перевезли до Москви.

Після лікування в Московському інституті судової експертизи Софію знову відправляють на місце попереднього утримання (від 25 липня 1954 р.).

А через два роки її скерували у Казанську психлікарню, в якій перебувала до вересня 1960 року (12 вересня 1960 р.

кримінальну справу проти «Ліди» закрито) і звідси виписали на лікування у Львівську психіатричну лікарню.

Бачимо, що загалом слідство по справі «Ліди» тривало 7 років і впродовж його проведення Софія дотримувалась складеної присяги і нічого не сказала, окрім свого псевдо та не видала своїх побратимів.

Вражаючий приклад вірності та любові – до Бога, України та українського народу.

Софія Лагодич пробула у психоневрологічній лікарні ще 37 років.

Там і померла у 1997 році.

Похована на цвинтарі у с.

Мар’яна ІВАНИШИН.

Губка І.

Дорогою боротьби (не бійся).

Частина IV.

– Львів : ТзОВ «ВФ» Афіша», 2006.

– 536 с.;.

Спогади вояків УПА та учасників збройного підпілля Львівщини та Любачівщини / ред.

Потічний, В.