Як у Рівному вождя “зігнали” з п’єдесталу

Двадцять п’ятого серпня 1991-го року “без шуму і пилу”, але при багатотисячному зібранні рівнян на головній площі міста було демонтовано бронзового вождя світового пролетаріату.

Будується майбутня площа ім.

Тут вождя поставлять, тут і скинуть.

Можливо теперішніх рівнян й не надто цікавлять і сам Ульянов-Ленін, і пам’ятник йому, і куди він, власне, подівся, проте… В історії нашого міста була й така подія, про яку не завадить знати сучасним мешканцям.

А початок українському “ленінопаду” поклали 28 років тому в шахтарському містечку Червонограді на Львівщині.

Червоноград, демонтують пам’ятник Леніну.

Там, уперше на теренах тодішньої УРСР, першого серпня 1990 року за рішенням місцевої влади знесли пам’ятник Леніну.

Звістка про нечувану зухвалість тамтешніх страйкарів-шахтарів, що посміли виставити таку вимогу владі, облетіла СРСР, а через радіо “Свобода” — увесь світ.

Не встигли офіційні Москва і Київ зреагувати, як монументи Леніну почали падати й в інших містах.

Як же постав і куди зник рівненський Ленін?.

Сквер біля кінотеатру “Смена”, де “сиділи” вожді.

Ілліча — кожному місту і селу.

Пам’ятники Ульянову-Леніну як невід’ємна складова комуністичної пропаганди мали красуватися на площах усіх міст і містечок.

Кожна така статуя головного більшовика країни мала статус пам’ятки монументального мистецтва місцевого значення.

Ліпити вождя доручали лише відомим і заслуженим скульпторам і художникам.

І лише за чітко встановленими канонами, від яких не можна було відступати.

Монументальний Ульянов мав стояти на ногах, звеличуючись, наче підносячись до неба.

Пам’ятники, які встановлювали в обласних центрах, були більш професійними роботами.

А от на периферії дуже часто встановлювали типові, як тоді казали, скульптури, які часто “штампували” студенти художніх вишів у якості дипломних робіт.

Тому нерідко автори таких пам’ятників вказувалися як невідомі.

Такий “штампований” Ленін у парі зі Сталіним сиділи на лавці на невеличкому постаменті на місці, де нині ЦУМ-Екомаркет.

Фото з публікації Г.

Той же сквер з вождями.

Фото з мережі Фейсбук.

До побудови ЦУМу там був сквер і кінотеатр “Смена”.

До речі, такі ж точнісінько два вожді були і в сусідньому Луцьку, і також на місці теперішнього ЦУМу, і, як і в Рівному, простояли до початку 1960-х.

Аналогічний рівненському пам’ятник вождям у Луцьку.

Рівненського Леніна ліпив родич репресованих.

Новий рівненський Ленін був дітищем відомого на той час українського скульптора лауреата Державної премії народного художника УРСР Макара Вронського у співавторстві з архітектором Ігорем Мельничуком.

Донька Макара Вронського Олена в спогадах про батька вказувала, що він ніколи не любив радянську владу – його батька і брата було репресовано.

Але при цьому митець примудрився отримати найвищі державні премії за свої роботи (пам’ятники Шевченку) – Сталінську ІІ ступеня та Шевченківську.

Майже усі Леніни в обласних центрах України (Дніпропетровську, Житомирі, Луцьку, Рівному, Ужгороді, Чернівцях, Харкові, Кривому Розі) – роботи Макара Вронського.

Нтні майже усіх їх демонтовано.

Фонтан на місці, де нині майдан Незалежності, 1950-і рр.

Фото В.

У Рівному бронзовий Ілліч постав у 1967 році.

На початку 60-х років під час реконструкції центру міста, у квадраті, обмеженому вулицями Поштовою, Словацького, Міцкевича, Ленінською, було розібрано старі будинки й облаштовано центральну площу міста.

Ліворуч – ще незабудована майбутня площа ім.

Леніна, 1950-і-рр.

На майбутній площі ще стоять добротні будинки.

Як виглядала ця місцина до реконструкції, дослідив рівненський краєзнавець Василь Гудзій.

Як полюбляли комуністи, побудову площі підігнали до “круглої” дати — 50-річчя Жовтневої революції.

Рішенням Ровенської Ради депутатів трудящих від 14 жовтня 1967 року площу названо ім’ям Леніна.

А 23 жовтня цього ж року на площі за участі самого першого секретаря ЦК компартії України Петра Шелеста помпезно відкрили пам’ятник Леніну.

Бронзова фігура вождя на постаменті з полірованого темно-сірого овруцького граніту заввишки три метри 20 сантиметрів 24 роки домінувала над головною площею міста.

Відкриття пам’ятника Леніну, 1967 рік.

Як повідомила завідувачка відділом охорони культурної спадщини Рівненського обласного краєзнавчого музею Ірина Васильєва, в області свого часу обліковувалося 284 таких пам’ятників Леніну.

Шість — бронзових, решта — з бетону.

На початку 90-х їх було знято з державного обліку і поступово демонтовано.

Урочистості на новозбудованій площі з нагоди 50-річчя революції.

Як скинули Леніна в Рівному.

У днi серпневого путчу 1991 року проходила позачергова п’ята сесiя Рівненської мiської ради, на якiй обговорювали дiї мiської влади в умовах оголошеного путчистами надзвичайного стану.

На той час захід України уже охопила лавина стихійного знесення пам’ятників Леніну та іншим комуністичним вождям.

Подекуди це робилося агресивно — з кувалдами, обливанням фарбою, образливими написами.

Президент України задля запобігання масовим порушенням громадського порядку, доручив місцевим владам самим вирішувати питання знесення пам’ятників.

Активісти Народного Руху, “Просвіти” звернулися з проханням до депутатів Рівненської міськради й тодішнього голови Івана Федіва ухвалити рішення про знесення пам’ятника Леніну, щоб зробити усе цивілізовано.

Тим паче, що ще в липні 1991-го центральну вулицю Рівного з Ленінської перейменували на Соборну, а площу Леніна — на майдан Незалежності.

Отож Леніну там геть було не місце.

Відтак, на другий день після проголошення Акту про Незалежність України, 25 серпня 1991 року, в присутності, за різними оцінками, 15-20 тисяч рівнян пам’ятник Леніну демонтували.

Працівники тресту зеленого господарства обв’язали скульптуру стальними тросами і, під схвальні вигуки і свист натовпу, який щільно оточив пам’ятник, повантажили на автівку й повезли геть.

25 серпня 1991 року.

Постамент ще кілька днів простояв, поки його, розбивши на фрагменти, також не вивезли.

Ще кілька днів потому рівняни, які не були присутні при демонтажі, ходили на місце повалення вождя фотографуватися.

Біля поваленого ідола – у роздумах про майбутнє і минуле.

Міські депутати, не довго думаючи, вирішили встановити на місці поваленого Леніна пам’ятник Шевченку.

Хоча були й інші пропозиції, як, наприклад, влаштувати в центрі площі великий квітник чи фонтан, перетворивши незатишний бетонний плац на місце відпочинку.

Підготовка до встановлення пам’ятника Шевченку.

У тому ж 1991-у Президія Верховної Ради УРСР прийняла постанову “Про приведення назв міста Ровно і Ровенської області у відповідність до правил українського правопису”.

Місто Ровно стало Рівним, а Ровенська область – Рівненською.

На новозбудованій площі Леніна, 1967 рік.

Леніни стали здобиччю збирачів брухту?.

У 1996 році за розпорядженням тодішнього голови облдержадміністрації Романа Василишина пам’ятники Леніну зняли з обліку.

Відтоді держава за них не відповідала, і куди дівалися демонтовані скульптури, достеменно ніхто не знає.

Відділ охорони культурної спадщини ніхто не повідомляв про подальшу долю статуй.

Бетонні пам’ятники не становили мистецької цінності на відміну від бронзових.

Такі вожді стояли у Млинові, Радивилові, Костополі, Дубні й селі Тайкури Рівненського району.

Тож, чи стали вони здобиччю збирачів кольорового брухту, чи для них знайшли інше застосування, тепер не скаже ніхто.

А от млинівському бронзовому Леніну пощастило — у липні 2006 року його за 60 тисяч гривень придбав бізнесмен із Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Такою була новозбудована площа в центрі Рівного.

Рівненського Леніна спочатку віддали на зберігання до міського тресту зеленого господарства, де згодом його сліди загубилися.

Подейкували, буцімто його здали в скупку кольорових металів, за іншою версією — переплавили для пам’ятника Шевченку.

А що бронзи з триметрового вождя на удвічі вищого Кобзаря не вистачило, то, мовляв, довелося ще додати цінного металу.

Утім, влада міста заперечувала таку версію.

Світлана КАЛЬКО.

Фото з фондів РОКМ, ДАРО, відкритих джерел.