Маргіт Сельська, учениця Фернана Леже

Марґіт Сельська.

Маргіт Сельська була талановитим мистцем і чудовою людиною.

Хто її знав, був очарований нею безмежно, захоплений її жіночістю, винятковою скромністю і тільки їй властивою теплотою чуйного відношення.

Це завжди розкривало серця, і контакти зав’язувалися відразу, як у далекому дитинстві серед дітей.

А вона дійсно була великою дитиною, довірливою і щирою, дещо наївною та інколи навіть образливою.

Реакція наставала миттєво і так же швидко змінювалась.

Цікаво, що вона любила дивитись твори колег, з чимось згоджуватись, з чимось — ні, критично реагувати, але ніколи не засуджувати художника за те, що він малює інакше, ніж вона.

Її хвилював творчий темперамент, чистота кольорового звуку, що йшов від потаємних глибин душі і був індивідуальним виразом творця, — таких вона вітала і підтримувала з ними творчі контакти.

Так Маргіт оцінила появу молодого Патика і глибоко шанувала його рідкісний колористичний дар, як і Данила Довбошинського та Карла Звіринського.

Марґіт Сельська прибл.

1917 р.

У спілкуванні вона розкривалась надзвичайно багатогранно, але найчудовішою була атмосфера довір’я й того бажаного сердечного тепла, випромінюваного нею в її зручній квартирі, яким вона вітала своїх гостей.

З нею було приємно і якось особливо добре.

Отож в один з таких днів зустрічі пані Маргіт зважилась відкрити завісу свого минулого, — в той час мало хто з старших художників, старожилів Львова, і особливо з тих, хто вчився за кордоном та не дай Боже в Парижі, могли комусь довіритися.

Очевидно, що найтяжчі часи, 40-50-ті рр., уже минули, бо в 60-х рр.

намітилися зміни в духовному житті і „соцреалізм“ уже перестав бути „Медузою Горгоною“ в руках фанатичних посередностей як засіб для переслідування.

Маргіт Сельська тоді змогла виставити такі свої твори як „Збір винограду“ (1964), „Краєвид з Дземброні“ (1966), або ж „Гуцулка з коровою“ та ряд чудових портретів.

І в цей період творчого піднесення, коли з’явилась змога реалізації хоча б незначної частини оптимістичного життєлюбства, в час найскладніших протиріч і тупікового духовного стану, Сельська звертається до років свого творчого становлення, років навчання, давніх молодих літ.

В один з таких щасливих для мене днів, а це сталося 27 січня 1967 року, пані Маргіт запропонувала послухати її монолог, — цю розповідь інакше не назвеш.

Фернан Леже.

Я прослухав і записав: „Я львів’янка, вчилася в гімназії, де в мене пробудився інтерес до малярства.

Під час уроків, коли малювала портрет учительки з математики, — я помітила, коли вчителі бачили, що я малюю, то мене не питали.

Після закінчення гімназії поїхала до Кракова поступати до мистецької академії.

Я обрала майстерню професора Войцеха Вейса — серед інших викладачів він видавався найцікавішім, мені подобалися його картини.

Але через рік, коли поїхала до Парижа і після канікул лишилася там, то вже в Краків не повернулася.

В Парижі ходила по різних академіях, де ставили модель дуже шаблонно, але коли прийшла в майстерню Леже, то тут побачила те, що мене вивело з рівноваги, — модель стояла не шаблонно.

Ціла стіна була викладена кольоровими паперами, як і інтер’єр, і модель сиділа на тлі тих паперів.

Я захопилася Леже.

Він приходив двічі на тиждень.

Тоді ж училася Надя Леже, пізніше — його дружина.

Я була єдиною, хто робив те, що стояло переді мною.

Поруч стояв чоловік, ще малював кораблі, другий — абстракцію.

Ніхто більше не малював те, що Леже уложив.

Надя тільки трохи була з чоловіком, бо дуже часто скандалили.

Станіслав її вічно ревнував.

Спільне життя в них розбилось, і вони розійшлись.

Чоловік її помер у нужді.

Марґіт Сельська, Натюрморт, 1967 р.

Але Леже ними зайнявся, бо вони були дуже здібні.

Коректу Леже я їм толкувала з французької.

Леже компонував так, щоб не було ілюзійного тла, щоб усе було на площині і все було ясне.

Він говорив: „Я врятував малярство предметом“, і дійсно предмет Леже воскресив ясним контуром, Я просто тоді була захоплена всім тим: модель свіжа, плоска, зрозуміла, бо дійсно він відкривав красу речей, що нас оточують, а найбільше — машин та взагалі техніки.

Малюючи, він виходив за межі станкової картини бік монументально-декоративного мистецтва.

Надя Грабовська дуже хотіла лишитись у Парижі.

Очевидно вона пустила свого чоловіка, Станіслава Грабовського, кантом і він помер у притулку для бездомних, — а був сином якогось польського аристократа.

Він виявляв великі здібності.

Його гуаші Канарських островів захоплювали майстерністю виконання, і частина них показувалась на персональній виставці у Львові.

Марґіт Сельська, Відпочинок, 1940 р.

Надя після нього вийшла заміж за учня Леже Жоржа Бок’є, але через якийсь час стала дружиною Леже.

І як могло статися: вона не була такою гарною або дуже здібною, — врешті натюрморти Бок’є були кращими.

Після смерті Леже вона знову повернулась до Бок’є.

Але я побула в майстерні пару місяців і мусіла повернутись додому.

Проте не надовго, бо знову — Париж, так я їздила чотири роки до Леже.

Я не захоплювалася тим, що він робив пізніше, а лише тими речами, які він творив, коли повернувся з Америки.

Марґіт Сельська, Біля дзеркала, 1950-і.

Тоді в Парижі були художники, які мені подобалися: Брак, Матісс, але у них не було майстерень.

А Леже, великий художник, вів свою майстерню.

Все те, що я сьогодні маю, схоплено в нього, бо в нього все було просто і сильно.

Чимало років після того я часто його згадувала.

Уже у Львові, по п’ятнадцяти роках самостійної роботи, я робила щось інше, ніж учив Леже, але тримала в пам’яті його заповіти.

Він захоплював більше, ніж Матісс.

І тепер, коли я відвідала виставку Леже у Москві, враження склалося величезне.

Я його мимоволі порівняла з Матіссом, — Матісс не такий сильний, як Леже.

Я намалювала в Леже натюрморт: книги, сіре, золоте, — він вважав, що я зробила великий поступ в Парижі.

Як людина Леже був дуже простий та інтелігентний, міг все ясно розтлумачити навіть тим, хто не добре володів французькою мовою.

Леже був високий, масивний, лице мав звичайне, але в той же час дуже приємне.

Усі говорили, що я залюблена в Леже і це трохи було правдою.

В нього всі були закохані, — і Надя, і Ванда Воль-ська.

Ванда, дуже здібна учениця Леже, загинула трагічно: літом в морі від акули.

У Леже вчився Владарський (Штренг) з товариства Artes.

Часто я їздила до Львова, але завжди думала, як повернутися до Парижу.

Марґіт Сельська, композиція з рукою, фотоколаж 1934 р.

У Луврі робила копії, з портрета принца Рубенса, „Вечірній Дзвін“ Мілле, та по різних виставках дивилась картини Анрі Руссо, Утрілло, Ван-Гога, Модільяні, Брака, Матісса.

Ще раніше, коли я ходила по виставках, думала: чого це все добре і чого воно мені не є зрозумілим.

Бо часто якийсь старший художник скаже: уважніше дивіться! А все ж я нічого не бачила.

Пізніше все стало доходити і я не раз думала: чи я коли зрозумію, чому то є добре?….

Страшно подобався Ель Греко.

Була на виставці його картин у 1937 році.

Ціла виставка — наче дорогоцінного каміння: мерехтять смарагди, рубіни.

Я тоді сильно зреагувала на ту виставку, хоча музейні речі взагалі то мене менше цікавили, — я захоплювалася новим.

Модерн мені був ближчим через свою несподіваність, однак повторюю, що винятком був Ель Греко.

Сельський, М.

Сельська, К.

Звіринський, поч.

1960-х рр.

В 30-х роках була в товаристві Artes.

Тут теми мусіли відзначатися чимось оригінальним.

Але майже все пропало під час війни.

Після війни думала, що можна поєднати те, що від нас вимагають, з мистецтвом, тематику — з живописом.

Мені це не вдавалося.

Малювала краєвиди.

Портрет Лесі Українки закупили в Києві, а також — Василя Стефаника.

Тепер працюю над структуральними тканинами, з різними фактурами…“.

Іншої нагоди для продовження запису не трапилось, проте підготував згодом велику виставку Маргіт Сельської.

На тій виставці все з’ясувалось: вона все ж залишить ученицею Леже.

Володимир ОВСІЙЧУК.

– С.