Радикальне озеленення. Мерія Лондона забудовникам: якомога більше зелені в дикому стані

Не тільки зберігати, але й примножувати

В умовах зростання міста й екологічної надзвичайної ситуації необхідна різка зміна в тому, як забудова міст пов'язана з навколишнім середовищем. І це означає не тільки захист зелених і диких зон - але й посилення зеленої інфраструктури та екологічних мереж.

Озеленення нової забудови повинно не просто зберігати, а й посилювати природу - "опісля" має бути кращим, ніж "до". Як це зробити?

Серед іншого, для всіх проєктів і поверхонь вираховується Міський фактор озеленення (Urban Greening Factor, UGF), й бали визначаються, зокрема, за можливістю відведення води в разі повеней та паводків, які ставатимуть дедалі частішими (як ми й писали).

Найкраще для цього підходять такі поверхні:

• лісові зони в місті
• відкриті водойми
• вологі екосистеми (wetland)
• ділянки, вкриті травою багатьох видів, що створює екосистему

Додатково, але з меншою ефективністю, працюють:

• зелені дахи (товщина ґрунтового субстрату мінімум 15 см)
• висаджування окремих дерев (площа ґрунту мінімум дві третини площі крони дорослого дерева)
• клумби з квітами
• сади

Ще меншу ефективність мають:

• ряди кущів
• висаджування окремих дерев із площею ґрунту менш ніж дві третини від площі крони
• зелені стіни, коли корені рослин у ґрунті під ними
• звичайні монокультурні газони

І нарешті, дуже малу ефективність в уникненні паводків дають:

• проникні для води тротуари
• не засаджені рослинами ділянки для утримання води
• хлоровані басейни, фонтани тощо
• водонепроникні поверхні

Висновок є очевидним: якомога більше зелені в якомога дикішому стані - запорука екологічної стабільності міста.

Комунальний дощовий парк на площі Бріджит Джойс. Фото: Роберт Брей

Живі ландшафти

Мало висаджувати окремі парки - їхня життєстійкість залежить від наявності поряд більших і дикіших екосистем. Наприклад, у районі Берклі Хоумс відновлення парку Вудбері Даун дуже сильно залежить від сусідніх водойм (на карті англійською: reservoirs) у природному заповіднику Ветлендс поблизу (див. карту):

Скріншот з гугл-карти

Як досягти екологічної стійкості?

• Думати про зелену інфраструктуру треба на найраніших стадіях планування
• Необхідно виділяти зони для природи - це повинно бути не обмеженням, а нагодою
• Необхідно планувати мозаїку взаємопов'язаних природних хабітатів, які будуть пов'язані між собою
• Хабітати (природнє середовище в якому живуть місцеві види тварин і рослин) можуть існувати на всіх рівнях і поверхнях - трава, кущі, дерева, вода
• Активно використовувані спільнотою поверхні - як-от ігрові майданчики, зони для вирощування овочів - можуть також долучатися до створення мережі природних хабітатів для диких видів
• Плануючи зелені зони, слід брати за приклад дику природу: які рослини співіснують і якими, які види існують у різних умовах вологості, температури тощо
• Й головне, рослинність має плануватися як хабітат, екосистема, а не як прикраса чи просто сад.

При плануванні забудови повинна існувати екологічна експертиза - це означає, що в розробці беруть участь не лише художники-дизайнери, але й екологи, ботаніки, зоологи.

Прирозробці проєкту вони мають зосереджуватися не лише на збереженні наявних хабітатів, але й на запровадженні нових екосистем там, де їх не було.

Забудовник повинен створювати команди розробників, що включають професіоналів, які розуміють, як покращити біорозмаїття - інженери, архітектори, але також і ландшафтні дизайнери, біологи. Більш того, спеціалісти з маркетингу та продажів мають розуміти додану вартість життя поряд із природою для психічного та фізичного здоров'я майбутніх мешканців, а також їх загального добробуту, задоволеності життям.

Найважливіші принципи

Найважливішими є місця зі збереженою дикою чи напівдикою природою. При будівництві необхідно включати екологів у команду розробників. Такі місця (заповідні, заказні) мають впливати на архітектуру поблизу - а не навпаки. При цьому слід уникати забудови впритул до них - повинна існувати буферна зона, в якій варто створити хабітат, подібний до сусіднього напівдикого. Це має стати додатком: таким чином, замість загрози існуючому хабітату, він розшириться додатковою зеленою зоною. Не слід також планувати водовідведення в бік такого дикого чи напівдикого хабітату.

Як ілюстрація. Ліворуч до пунктиру - хабітат, що існував, та неосвітлений тунель для поїздів у ньому. Праворуч від пунктиру - розширення хабітату при будівництві (ця зона також використовується для прогулянок) та поступовий перехід у дику галявину, а після цього насаджено рослини для запобігання світловому забрудненню. Будинки також далеко від екосистеми, після чого збудовано "сходинками" так, щоб закривати основну частину світла, що падає від них, і зменшувати вплив штучного світла на ліс.

У публічних місцях, як-от площі, при плануванні слід створювати більше "дощових садів":

Ілюстрація з Портленда, штат Орегон, США. Фото: Дасті Гедж

При цьому необхідно не садити окремі дерева, а намагатися створити багаторівневу рослинність: трави, кущі, дерева. Дерева краще висаджувате не кожне окремо в окремому горщику або ямі, а пов'язаними між собою, об'єднаними ділянками. При цьому експерти мають обирати рослини з корінням на різній глибині, щоб вони не конкурували між собою, а натомість створювали в ґрунті кореневу мережу, яка утримуватиме його: знову ж, це мають бути в ідеалі водночас трави, кущі, дерева різних видів.

Що робити, щоб не затоплювало

Зливостоки (як показує останнім часом практика українських міст - ТЕКСТИ) не можуть працювати достатньо ефективно посеред асфальтових пустель.

Натомість, місто в ідеалі також має бути системою пов'язаних між собою водойм різного рівня, ділянок з вогкою екосистемою (wetland) і не монокультурними газонами, а радше багатошаровими екосистемами.

Серія мілких ставків із рослинами та тваринами в Іст Віледж

Що потрібно:

• Принаймні з одного боку - небетонована мілина і некрутий схил до всіх ставків, каналів тощо. Це дозволяє жити там великій кількості рослин, жабам, тритонам тощо.
• Стічна вода не повинна потрапляти прямо у водойми, перед тим вона має проходити крізь "пастки" для забруднення й осадів
• Водойми треба не "облагороджувати", а додавати камені, дерева, кущі, камиші тощо
• Високі рослини, затоплені ділянки, канави мають обмежувати та спрямовувати пересування пішоходів.

Чого краще уникати:

• Фонтанів і чисто декоративних водойм із хлорованою чи фільтрованою водою (вона має обмежену користь для дикої природи)
• Штучного освітлення рослин і водойм (це обмежує їхню придатність для комах, кажанів тощо)
• Створення однієї великої водойми десь у кутку замість серії менших по всій території району, забудови тощо

Зелені дахи та фасади

Звісно, вони мають меншу ефективність за описані вище великі ділянки лісопарків і водойми - але можуть відігравати додаткову роль як для перетворення міста на серію пов'язаних екосистем, так і для психологічного добробуту його мешканців.

Дах будівлі компанії Biosolar у Стретфорті. Фото: Стюарт Конноп

Чим міцніша будівля, тим більші можливості для товстішого шару ґрунту й тим більше біорозмаїття можна створити - так, при захищеності від вітру та затіненості можна створювати ґрунтовий покрив завтовшки до 95 см, придатний для висаджування лісу. Але будь-який дах підходить для створення зеленої зони - від альпійської луки до мозаїчної галявини й навіть вологої екосистеми.

Двадцятиметровий заввишки зелений фасад у Базелі, Швейцарія

Порівняно простим рішенням є також озеленення фасадів - при цьому слід намагатися поливати їх дощовою, а не хлорованою водою, й уникати штучного освітлення, яке заважає нічним комахам.

При створенні таких стін варто обирати місцеві, а не екзотично-декоративні види рослин, адже місцеві краще підходять для місцевих тварин.

І наостанок іще раз про висаджування дерев у містах. Це має бути не "одне дерево в одній дірці", як, скажімо на Хрещатику - а заглиблені (для збору дощової води) більші ділянки з різними рослинами.

Детально англійською