Якою має бути Софійська площа, щоб на ній не хотілося знімати рекламу з автоперегонами?

Після дрифту гоночних авто Софійська площа опинилися в центрі уваги містян. Зйомки ролика ірландського гонщика разом із реперкою Альона Альона, які влаштувала до Дня незалежності компанія Red Bull, завершилися масовим відмиванням площі і відкритим кримінальним провадженням за хуліганство. Як наслідок, у соцмережах кияни почали публікувати старі фотографії площі та обговорювати її набуті і втрачені функції в міському середовищі. 

Унікальна жовта клінкерна бруківка

Звична жовта клінкерна бруківка, якою сьогодні вистелена Софійська площа, з’явилася там після реконструкції в кінці 90-х. На фото 1997 року можна побачити ще тотально заасфальтований простір. 

«До Куренівської трагедії більшість будинків Києва мали жовтий колір. На цегляному заводі біля Бабиного Яру видобували глину, з якої робили цеглу для будівництва. Моя версія така: коли завод припинив свою роботу, замінник київській глині віднайшли на Курдюмівському кар’єрі неподалік від Донецька. Саме з курдюмівської глини зроблена шестигранна плитка біля церкви Успіння Богородиці Пирогощі. Через близькість до бойових дій після 2014 року це виробництво теж стало малодоступним. Так, щоб поєднати верхнє і нижнє місто, на Андріївському узвозі клали німецьку клінкерну бруківку. Можна сказати, що жовтне мощення Софійської та Михайлівської площ є унікальним. Наразі невідомо, як шукати йому замінник», – розповідає архітектор Антон Олійник. 

Сьогодні клінкерна бруківка на Софійській площі в дуже поганому стані. Річ у тому, що тривалий час громадський простір слугував місцем для паркування. Хаотичний паркінг у пішохідній зоні унеможливили лише в 2019 році, коли встановили обмежувачі заїзду. Попередня спроба це зробити була в 2017 році. За десяток років плитка, не пристосована до інтенсивного автомобільного трафіку, поступово псувалася. Не допомагало стану мощення й проведення масових заходів, для яких у плитку вбивались кілки.

Видовий майданчик на силует Софії Київської

Софійський майдан із давніх-давен формувався як місце, де збиралося віче, розповідає Любов Апостолова-Сосса, доцентка кафедри міського господарства КНУБА та експертка Центру урбаністичних студій. Тут вирішували державотворчі питання, зокрема, проголошувався акт Злуки, відбувався урочистий молебен за гетьмана Скоропадського тощо. «Це репрезентативний простір, який, перш за все, дає змогу подивитися на одну з основних пам’яток країни – Софійський собор», – вважає дослідниця. 

Останніми роками площа набула нових функцій – там розташовується Різдвяна ялинка та відбуваються Новорічні святкування. «Важливо, що зимові ярмарки тимчасові і через певний період їх прибирають. Софійська площа розташована в буферній зоні Національного заповідника “Софія Київська”. Там варто жорстко регламентувати рівень шуму рівень та вібрації, який може впливати на архітектуру тисячолітнього собору», – пояснює експертка ЦУС. Надмірна і занадто активна експлуатація цього міського простору може призвести до втрат історичної спадщини. 

На ролі площі як оглядового майданчика ансамблю Софійського собору наполягає і Світлана Шліпченко, доктор наук і директорка Центру урбаністичних студій. Адже це єдине місце, де не заходячи всередину можна сповна побачити силует Софії. 

«В історичних містах завжди є протистояння між консервацією спадщини чи пристосуванням її до сучасного життя. В разі реконструкції Софійській площі потрібне мінімальне втручання. У нас нас настільки багато знищено, що варто берегти кожен шматочок», – вважає Світлана Шліпченко.  

На думку дослідниць, ця територія є настільки цінною, що місто може собі дозволити не робити її максимально функціональною, а залишити площею, відкритою для огляду історичної спадщини.  

Жертва благоустрою

Місце для створення нової площі перед Софійським собором позначив Вікентій Беретті під час розробки Генплану Києва 1837 року. До цього у 70-80 роках XVII століття на місці нинішнього Володимирського проїзду розташовувався поперечний вал Старокиївської фортеці. «У XIX столітті його зруйнували і вимостили великий простір для променаду. Це типова ситуація для міст того періоду. Там встановили фонтан, пустили трамвай, що з’єднував Володимирську гірку з Караваєвською площею (сучасна площа Льва Толстого). Так виник міський майдан, який незабаром став важливим, навіть сакральним місцем для української історії», – пояснює Ігор Тищенко, фахівець із міського розвитку. 

Утім, на його думку, в 90-х площа стала жертвою благоустрою. «Простір зробили візуально гарним відповідно до уявлень, які панували в головах тогочасних чиновників. Це нібито громадське місце, але насправді там немає можливостей публічного простору, які могла би надавати історична площа з тисячолітньою забудовою», – вважає експерт. 

Критикує Ігор Тищенко і вигляд площі всередині XX століття. Попри те, що площа тоді була засаджена зеленню, вона здебільшого виконувала роль кільцевого проїзду і стоянки для туристичних автобусів. У 1959 році трамвайну лінію остаточно замінили на тролейбусні маршрути. Ділянка біля пам’ятника Богданові Хмельницькому з клумбами, декоративними рослинами і чотирма доріжками слугувала радше специфічним туристичним об’єктом, аніж публічним простором. 

«Ця традиція сьогодні продовжується. Площа здебільшого виконує роль обслуговування туристів чи стає місцем для гучних подій. Вона некомфортна і постійно може повернутися до свого попереднього стану – парковки або проїжджої частини», – наголошує Ігор Тищенко. 

На його думку, про Софійську площу не можна думати виключно як про історичне місце. До неї варто застосовувати інтегрований підхід і враховувати потреби всіх користувачів. Там має з’явитися зелень і затінок, вуличні меблі, як-от лави та урни, туалети, і закритий доступ для проникнення автівок тощо.  

«Недостатньо просто поміняти мощення, але й не варто радикально переплановувати площу. Насправді зробити її комфортною можна мінімальними засобами», – вважає фахівець із міського планування. 

Архітектурний конкурс і пріоритет людини

У 2020 році Григорій Мельничук опублікував зображення Софійської площі з лавами і деревами. Як виявилося, це були декорації для кінозйомок. У такий спосіб урбаніст нагадав про реальну некомфортність майдану перед собором, який по суті є транзитним та незахищеним від палкого сонця, що швидко нагріває поверхню бруківки. Повітря на площі здебільшого сухе, а великий простір сприяє утворення потоків пилу, що розноситься до житлових будинків. 

Історичне значення площі дійсно створює певні обмеження при її трансформації. Тут слід враховувати і види, які вона відкриває, і неабияке навантаження під час релігійних свят (а це діючий храм), що потребує великої території мощення, вважає архітектор і урбаніст Станіслав Дьомін. Деякої оглядовості вимагає і пам’ятник Богданові Хмельницькому. 

«Площа вимагає термінової реконструкції, її мощення повністю розсипалося. Але проєкт треба погоджувати з ЮНЕСКО, заповідниками “Софія Київська” та “Стародавній Київ” тощо. Це може зайняти більше часу, ніж саме планування, – розповідає Станіслав Дьомін. – Дуже важливо, щоб будь-яка реконструкція відбувалася за відкритим архітектурним конкурсом, з притомним журі і чітким завданням, що врахує охоронний статус та візуальні вісі. Його має підготувати Департамент охорони пам’яток культурної за погодженням Міністерства культури».  

Розмови про нову реконструкцію Софійської площі тривають з 2017 року. У 2019 «Київавтодор» навіть провів тендер на капітальний ремонт, який, утім, загрожує  обернутися черговим перекладанням плитки. 

«Річ не в тому, щоб відмити площу після дрифтерів. Час нарешті поставити питання про те, що з нею не так і чому людям може взагалі прийти в голову думка влаштувати там перегони. Очевидно, цей простір викликав у них асоціації з автівками. В такому разі пріоритет людини на Софійській здається першочерговим завданням», – наголошує Олександр Шевченко, засновник агенції просторового розвитку Zvidsy.