Китай запровадив регуляторні обмеження для власних технологічних гігантів. Це те, про що багато говорять але не роблять у США

Текст нижче не наш, а переказаний з британського The Economist і автори критично оцінюють зміни. Та самі і визнають, що Китай зробив те, про що говорять американці та не роблять. Адже суть двигуна ліберальної економіки це "творче руйнування", коли компанії зникають, а на їхнє місце приходять більш успішні. А нинішні цифрові гіганти наскільки великі, що скуповують потенційних конкурентів ще в зародку і таким чином зменшують конкуренцію що шкодить економіці і суспільству. Сам The Economist писав про це багато раз. Також варто звернути увагу на такий момент: Китай вирощував власних цифрових гігантів і не обмежував їх жодним регулюванням. Але коли вони виросли і окріпли змінив правила гри. Це стандартна стратегія для азійських країн, які розвиваються. До цього так робила Південна Корея і Японія.

Про це йдеться в матеріалі The Economist.

З усіх досягнень Китаю за останні два десятиліття найбільш разючим є піднесення технологічного виробництва. Нині сайт Alibaba відповідає за вдвічі більшу кількість інтернет-торгівлі, ніж Amazon. Китайська Tencent має найпопулярніший додаток із 1.2 мільярда користувачів. Технологічна революція Китаю також допомогола трансформувати довгострокові перспективи всередині країни, яка перескочила з чистого виробництва у нові сфери, такі як цифрова система охорони здоров'я та штучний інтелект. Усе це не лише різко підняло рівень добробуту в Китаї - хай-тек може стати підмурком для боротьби зі США за домінування у світі.

Саме тому напад президента Сі Цзиньпіна на власну технологічну індустрію вартістю 4 трильйони доларів настільки вражає.

За останній час проти десятків фірм було здійснено понад 50 регуляційних дій за дуже різними звинуваченнями - від порушення антимонопольного законодавства й до порушень у сфері обробки даних. Загроза заборон і штрафів з боку уряду вже вплинула на ціни акцій компаній, загалом коштувавши інвесторам близько трильйона доларів.

Безпосередні цілі пана Сі можуть полягати в тому, щоб приструнити "олігархів" та надати регуляторам більший вплив на цифрові ринки, що виходять з-під контролю уряду. Проте глибшою амбіцією Компартії може бути переробка всієї галузі за власним планом. Китайські авторитарні правителі сподіваються, що це покращить конкурентне становище країну у світі, водночас посиливши конкуренцію всередині та створивши переваги для споживачів.

Геополітика також може спонукати китайських посадовців. Обмеження доступу до компонентів, які виробляються з використанням американських технологій, переконали Китай, що йому потрібна більша самодостатність у таких важливих сферах, як напівпровідники. Й такі "тверді технології" можуть виграти, якщо наступ на соцмережі, фірми з виробництва ігор і тому подібного переспрямує до них талановитих інженерів і програмістів. Але водночас такий напад - це величезний ризик, який може завдати довгострокової шкоди підприємництву й економічному зростанню Китаю.

Двадцять років тому навряд чи можна було подумати, що Китай стоїть на порозі технологічного дива. Кремнієва долина зневажливо відкидала таких первістків, як Alibaba, вважаючи їх плагіаторами - доки вони не переросли саму Кремнієву долину в її власних сферах, таких як інтернет-торгівля й цифрові системи оплати. Нині 73 найбільші китайські цифрові компанії коштують понад 10 мільярдів доларів. Більшість мають західних інвесторів і керівників, які отримали освіту на Заході. Динамічна система венчурного капіталу продовжує породжувати нові зірки. Зі 160 китайських "єдиногорогів" (стартапів із капіталом понад 1 мільярд доларів) половина - це компанії у таких сферах, як штучний інтелект, big data й робототехніка.

На противагу війни Володимира Путіна з російськими олігархами на початку двотисячних - у Китаї не йдеться про перерозподіл прибутків між своїми. Насправді Китай турбує приблизно те саме, що мотивує регуляторів і політиків на Заході: цифрові ринки стрімко стають монополістичними, а технологічні фірми збирають маси даних, порушують права постачальників, експлуатують робітників і підривають громадську мораль.

Давно було пора вдатися до суворішого контролю. Коли Китай відкрився, партія міцно затисла у власних кулаках фінанси, телеком і енергетику - проте дозволила вирватися хай-теку. Цифрові піонери Китаю використали цю практично повну відсутність регулювання й разюче швидко виросли. Китайська транспортна компанія (зокрема, з оренди транспортних засобів) DiDi має більше користувачів, ніж США - населення.

Однак великі цифрові платформи також скористалися цією свободою, щоб придушити менші фірми. Вони забороняють продавцям користуватися більш ніж однією платформою водночас. Вони не надають водіям, які розвозять їжу, та іншим працівникам гіг-економіки бодай будь-яких базових соціальних гарантій.

Компартія Китаю хоче покласти край таким порушенням. Це амбіція, яку підтримують також і багато інвесторів.

Але питання в тому, як. Китай стає лабораторією політики, в якій держава, яка ні перед ким не відповідає (через відсутність справжніх виборів, громадянського суспільства тощо), бореться з найбільшими фірмами світу за контроль над життєво важливою інфраструктурою двадцять першого століття.

Деякі дані про те, що уряд називає "чинниками виробництва", як-от власність на землю й робоча сила - можуть стати публічними. Держава може примусити платформи до взаємодії та взаємосумісності (щоб, наприклад, монополіст WeChat більше не міг блокувати конкурентів). Алгоритми, що створюють у користувачів залежність, можуть підлягати суворішому контролю. Все це пошкодить прибуткам, але може змусити ринки працювати краще.

Але водночас цей напад Китаю на технологічну індустрію, що вийшла з-під контролю, буде демонстрацією необмеженої влади партії. Раніше пріоритети партії поступалися перед майновими інтересами, зокрема, корумпованих інсайдерів. Партію також обмежувала потреба догоджати іноземному капіталу та створювати робочі місця.

Нині партія почувається сміливіше, нестямними темпами встановлюючи нові правила та зі свіжими силами змушуючи їх дотримуватися. Регуляційна незрілість Китаю видна, як на долоні. В головному антимонопольному агентстві країни працюють якихось п'ятдесят людей - проте вони здатні одним розчерком пера знищувати бізнес-моделі на мільярди. Компанії через брак належних процедур мусять лише стискати зуби й терпіти.

Керівництво Китаю десятиліттями успішно відкидає західні лекції про ліберальну економіку. Воно може вбачати у своїх нападках на технологічну промисловість лише покращену, витончену версію своєї політики державного капіталізму - чернетку плану з поєднання процвітання та контролю, яке збереже Китай стабільним, а партію - при владі. Населення Китаю починає падати, й партія хоче підвищити продуктивність через державне регулювання, в тому числі автоматизацію заводів і утворення велетенських міських скупчень (кластерів).

Однак спроба переформатувати китайський хай-тек легко може призвести до плачевних наслідків. Вона збільшить підозру закордону, зашкодити амбіціям країни продавати послуги, а не лише товари, та встановлювати світові технологічні стандарти двадцять першого століття - як це робили США у двадцятому столітті. Будь-яка затримка росту відчуватиметься далеко за межами самого Китаю.

Ще більшим ризиком є демотивація підприємницького духу в самому Китаї. В економіці, що зміщується від виробництва товарів у бік послуг, дедалі важливішими стануть спонтанна готовність до ризику, яку підтримують тонко налаштовані ринки капіталу. Кілька чільних технологічних магнатів Китаю вже вийшли зі своїх компаній та припинили публічне життя. Новачки подумають двічі, перш ніж намагатимуться їх копіювати - й не в останню чергу тому, що напад держави сильно підвищив ціну капіталу.

Зменшення кількості стартапів

Найбільші китайські технологічні компанії продають нині в середньому на 26% дешевше порівняно з американськими. Стартапи, як-от дрібна риба, яка забирала частинки бізнесу з оренди велосипедів у гіганта DiDi за допомогою додатків з картами, досі потроху харчувалися за рахунок основних мішеней уряду. Цей напад на гігантів аж ніяк не зробив їх сміливішими - вони швидше почуватимуться вразливими. Економічні зсуви часто залежать від творчого руйнування. Авторитарні правителі Китаю показали, що руйнування вдається їм добре. Але чи стане воно творчим, залишається під великим сумнівом.

технології бізнес економіка Китай