Як Володимир Гнатюк та Михайло Грушевський Михайла Коцюбинського в Карпати заманювали, і що з того вийшло

Як Володимир Гнатюк та Михайло Грушевський Михайла Коцюбинського в Карпати заманювали, і що з того вийшло.

У серпні 1910 р.

Михайло Коцюбинський вперше приїхав у Карпати.

Мальовнича краса гір, унікальні, часто незрозумілі для наддніпрянця, звичаї і традиції гуцулів настільки заполонили письменника, що він мріяв повернутися туди знову і знову.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

Карпати стали популярним туристично-рекреаційним регіоном.

Щороку дедалі більше українських інтелектуалів влітку вирушали на відпочинок в гори.

Там вони знаходили не лише невимовну красу пейзажів, сонце і прохолоду гірських нестримних, бурхливих річок, місцевий гуцульський чи бойківський колорит, та, звичайно, гастрономічні родзинки: будз, бринзу, вурду (різновиди сирів), банош, гурку (традиційна гуцульська ковбаса) тощо.

Особливо облюбували гуцульське село Криворівня.

Розташоване по обидва береги річки Чорний Черемош, на початку ХХ ст.

воно стало чи не найпопулярнішим місцем відпочинку інтелектуалів, яких місцеве населення сатирично називало «літниками» або «холериками».

Етнограф Володимир Гнатюк, який разом з Іваном Франком одним з перших приїхав туди на вакації, нарік Криворівню «українськими Афінами» та «надчеремоською Рив’єрою».

Завдяки галицьким інтелектуалам зросло зацікавлення Карпатами і в середовищі наддніпрянської інтелігенції.

Через особисті контакти і листування з галичанами наддніпрянці відкрили для себе нові потенційні місця для відпочинку.

А побувавши в горах бодай раз, вони прагнули повернутись туди знову.

На початку ХХ ст.

у Карпатах відпочивали письменники Гнат Хоткевич, Василь Доманицький, Олександр Олесь (Кандиба), Леся Українка, антрополог Федір Вовк, мовознавець Борис Грінченко, археолог, етнограф і мистецтвознавець Вадим Щербаківський, Дмитро Дорошенко, художник Михайло Жук та інші.

Завдяки Володимирові Гнатюку відкрив для себе Карпати і Михайло Коцюбинський.

Історія взаємин цих двох непересічних особистостей доволі цікава.

Михайло Коцюбинський вперше приїхав до Львова влітку 1890 р.

Познайомився з представниками української інтелігенції – Іваном Франком, Іваном Белеєм, Олександром Барвінським, Володимиром Шухевичем, налагодив літературні контакти.

Михайло Коцюбинський.

З Володимиром Гнатюком запізнався дещо пізніше, та й до того ж заочно.

Приводом для листування між інтелектуалами стало святкування 25-ліття літературної творчості Івана Франка у 1898 р.

З нагоди ювілею комітет, що займався приготуваннями до урочистостей, вирішив видати збірку творів українських письменників.

Упорядником видання призначено Володимира Гнатюка.

Саме він запросив до участі у випуску збірника Михайла Коцюбинського.

Михайло Михайлович тоді надіслав оповідання «В путах шайтана», правда із запізненням, і воно так і не потрапило до збірника.

Згодом Володимир Гнатюк, як секретар НТШ та головний редактор Українсько–Руської Видавничої Спілки, організував у Галичині видання окремою книгою оповідань Михайла Коцюбинського.

З цього часу між ним і Михайлом Коцюбинським почалося тривале листування.

Особисто вони вперше зустрілися навесні 1905 р.

Ця зустріч була дуже бажаною й очікуваною.

Михайло Коцюбинський, проїздом, прямуючи на відпочинок в Італію, завітав до Львова.

Щоб показати гостю місцевий колорит, Володимир Гнатюк разом з Іваном Франком на Великдень повезли гостя в с.

Яйківці (тепер – с.

Антонівка Жидачівського району) до місцевого пароха, давнього Франкового приятеля о.

Северина Бурячка.

На жаль, не відомо скільки гостював Михайло Коцюбинський у Яйківцях.

Зберіглася письмова згадка Володимира Гнатюка, про те, що час провели «дуже приємно».

А Михайло Коцюбинський через рік у листі до приятеля згадував, як «тодї було добре в такому любому товаристві».

Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Володимир Гнатюк.

Львів, 1905 р.

Фото з фондів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

З цього часу дружба Михайла Коцюбинського та Володимира Гнатюка стала ще тіснішою.

Вона яскраво відображена в їхньому листуванні.

Саме завдяки львівському колезі у Михайла Михайловича з’явився такий великий інтерес до Карпат.

Володимир Гнатюк був у захваті від гуцульського села Криворівня, де від 1900 р.

майже щоліта відпочивав з родиною.

У своїх листах до Михайла Коцюбинського він безперестанку описував колорит місцевості та самобутність населення, збуджуючи уяву письменника чарівним світом гуцульського життя.

А систематичні запрошення в Карпати ще більше посилювали інтерес до такого мальовничого і таємничого краю.

Околиця села Криворівня і дорога на Жаб’є.

Листівка, 1912 р.

З архіву Михайла Коцюбинського.

Чи не вперше Володимир Гнатюк запросив Михайла Коцюбинського в Криворівню 1905 р.

Та письменник не зміг прийняти пропозицію через брак часу.

Однак вже в листі від 30 червня жалкував про своє рішення: «От зараз сиджу у себе і уявляю собі Вас у Криворівнї.

І так мені хочеть ся бути разом з Вами серед гір, над річкою, разом гріти ся на сонці і спокійно про щось розмовляти.

Почути часом серед розмови цїкаву, орігінальну коломийку і Ваш сміх.

Побачити, як Ви погладшали й засмалили ся на сонцї, як поздоровшали та як обходитесь без всякої книжкової премудрости».

Володимир Гнатюк наполегливо продовжував запрошувати в Карпати.

Але письменник відмовився, посилаючись на щільний графік поїздок Європою аж до кінця серпня.

Наступного, 1906 р., Володимир Гнатюк знову запрошував Михайла Коцюбинського в гори.

При цьому змальовував ледь не ідилічну картину майбутнього відпочинку: «Сього року Ви маєте приїхати до нас із родиною і разом їдемо на літо в Гуцульщину, де маєте купатися в зимнім Черемоші, вигріватися на сіні до сонця, їздити на дарабах, балакати, писати поезії і ходити на прогулки».

Ця пропозиція дуже вабила письменника, але водночас стримувала фінансова скрута.

Володимир Гнатюк дедалі наполегливіше продовжував запрошувати його в Карпати.

В одному з листів розповідав як на дозвіллі з Гнатом Хоткевичем вони читали книгу Фрідріха Ніцше «Так казав Заратустра», грали на бандурі, співали.

Більше того, Володимир Гнатюк, щоб заінтригувати Михайла Коцюбинського карпатським колоритом, надсилав йому наукову і художню літературу про край.

Також всіляко описував принади Гуцульщини.

І ця тактика себе виправдала.

Михайло Коцюбинський настільки зацікавився Карпатами, що неодноразово про це згадував у листах до львівського колеги.

Зокрема, описуючи свій відпочинок на Волині і в рідному Чернігові влітку 1906 р., письменник зауважив: «Розважали мене під час вакації Ваші коломийки».

Думка поїхати в Криворівню все більше полонила Михайла Михайловича.

Але найбільше його стримував острах перед можливою дощовою погодою і браком сонця.

Чудово змальовані Володимиром Гнатюком мальовничі гірські пейзажі, неповторний гуцульський колорит не давали спокою.

Влітку 1909 р., коли Михайло Коцюбинський відпочивав на півдні Італії, в одному зі своїх листів зауважив: «А все таки Криворівня надить».

Очевидно, думки про Карпати настільки полонили уяву письменника, що у серпні 1909 р., повертаючись з відпочинку на о.

Капрі, він таки вирішив заїхати у «надчеремоську Рив’єру».

Та в останній момент Михайло Коцюбинський передумав.

Завадила дощова погода, що супроводжувала його усю дорогу з Флоренції до Львова, відсутність теплого одягу й страх занедужати.

Дізнавшись, що в Карпатах майже усе літо було сонячним і погожим, письменник з прикрістю відповів на лист Володимира Гнатюка: «А Ви пишете, що в Криворівні була чудова погода, і тільки жалю мені завдаєте.

Так мені досадно, що перо не хотіло до рук лізти, через те і не писав».

Володимир Гнатюк у Криворівні біля дому Мосейчуків.

Фото з експозиції Літературно-меморіального музею Івана Франка в Криворівні (ЛММ Івана Франка в Криворівні).

Взимку, навесні і на початку 1910 р.

думки про карпатський відпочинок знову не полишали письменника.

У Криворівню його неодноразово запрошував і Михайло Грушевський, який придбав там віллу і щоліта відпочивав з родиною.

У своїх листах професор детально описував маршрут зі Львова до села, давав необхідні вказівки, як краще доїхати.

До запрошень долучилася й дружина Марія Грушевська.

В одному з листів у липні 1910 р.

вона зверталась до Михайла Коцюбинського: «І я також Вас прошу до нас, до Криворівні на якнайдовший час».

Врешті-решт, у липні 1910 р.

письменник остаточно вирішив поїхати в Карпати.

«До Криворівнї на сей раз вибіраю ся конче», – зауважив він у листі до Володимира Гнатюка, відпочиваючи на Тірренському узбережжі.

І справді, вже у серпні, повертаючись з півдня Італії, замість Швейцарії, Михайло Коцюбинський приїхав у Криворівню.

Планував бути на місці 29 липня, та затримався в дорозі.

Зі Львова Михайло Михайлович вирушив залізницею до Ворохти.

Звідти добратися до Криворівні можна було лише підводою, яку відпочиваючі заздалегідь замовляли телеграфом.

У Ворохті письменника спіткали неприємності – замовленої підводи він так і не дочекався.

Та ще й затримала його місцева українська інтелігенція.

Вона влаштувала з нагоди приїзду відомого гостя ціле торжество з вітальними промовами, співами і танцями.

Тому Михайлові Коцюбинському довелося переночувати у готелі, і лише 1 серпня він приїхав у Криворівню.

Письменник пробув у горах 10 днів.

Зупинився в помешканні дяка Михайла Мосейчука, де винаймав кімнати і Володимир Гнатюк.

Гуцульський колорит і гори були чимось новим, дуже незвичним, цікавим.

Вони так зачарували Михайла Коцюбинського, що він ще довго не міг позбутися справжнього захоплення ними.

І зовсім не жалкував про своє рішення замість Швейцарії поїхати в Карпати.

Емоції і враження від перебування в горах настільки запали в душу письменникові, що він повернувся в Криворівню наступного літа.

Відпочивав там майже місяць – від 19 липня до 15 серпня.

Оселився знову ж у домі дяка.

Снідав, обідав і вечеряв у Гнатюків, які мешкали поруч.

У листі до дружини, Віри Коцюбинської, навіть зауважив, що страви в горах смачніші: «Рано п’ю каву, їм яйця.

Обідаю, підвечіркую і врешті вечеряю.

Їм більше, ніж вдома, а страва смачна».

Найбільше турбувало і навіть викликало почуття незручності у Михайла Михайловича те, що подружжя Гнатюків навідріз відмовилося брати у нього будь-яку плату за харчування і за винайм помешкання.

Михайло Коцюбинський та Володимир Гнатюк на схилах гір.

Криворівня, 1911 р.

Фото з фондів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В.

Відпочинок у Карпатах був вдалим.

Письменник намагався поєднати корисне з приємним: збирав і детально занотовував інформацію про спосіб життя гуцулів, їхні звичаї, вірування, фольклор.

А водночас гуляв пішки довколишніми лісами, горами і полонинами, подорожував верхи.

Із захопленням досліджував місцеву флору.

Йшов на прогулянку лісом чи полониною і повертався із оберемком квітів, назви яких потім випитував у місцевих селян.

Взагалі полюбляв розмовляти з гуцулами.

Дощові дні й вечори проводив у товаристві інтелігенції, зокрема Михайла Грушевського, Івана Франка, місцевого пароха о.

Олекси Волянського та інших «літників».

Відпочивальники нерідко влаштовували посиденьки, під час яких бесідували на різні теми, вигадували ігри та розваги тощо.

У листах до коханки, Олександри Аплаксіної, Михайло Коцюбинський підкреслював, що селяни про нього всіляко піклуються, навіть влаштували ніби якесь змагання по задоволенню його примх і побажань.

Навіть скаржився, що погладшає, адже годують 4–5 разів на день.

Найбільшим смаколиком для нього були лісові ягоди, якими щедро пригощали гуцули.

Разом з учителем Лукою Гарматієм верхи здійснив прогулянку у с.

Голови, а звідти – на полонину Скупову, де ночував з вівчарями при ватрі, їв просту їжу – кукурудзяний хліб, молоко, бринзу – і навіть спробував банош.

У с.

Голови письменник став свідком незвичного для Наддніпрянщини гуцульського поховального обряду.

Планував здійснити подорож до відомого бальнеологічного курорту Буркут та прогулянку дарабою (пліт із дерев’яних кругляків, що використовувався для сплаву гірськими річками деревини.

Катання на дарабах також було одним із видів екстремального відпочинку) до м.

Вижниця, але його намірам перешкодила дощова погода.

Вчитель з села Голови Лука Гарматій, з яким подорожував Михайло Коцюбинський.

Фото з експозиції ЛММ Івана Франка в Криворівні.

Лука Гарматій з дружиною і сином в гуцульському одязі.

Фото з експозиції ЛММ Івана Франка в Криворівні.

У Криворівні Михайлові Коцюбинському довелося стати свідком того як через повінь розливається р.

Чорний Черемош.

Кілька днів «літники» були «відрізані від світу».

Письменник в листі до дружини писав, що після дощів дуже похолодало і він навіть одягав кожушок дяка, а в хаті розпалювали піч.

«По цілих днях сиділи в хаті і тільки розмовляли та їли.

Добре, що зробили запас мука і м’яса, а то сиділи б в голоді».

Та врешті допомогла винахідливість.

Студенти, що відпочивали тоді у селі, змайстрували «штучну пошту»: перекинули через річку довгий дріт, почепили на нього кошик і так переправляли газети, листи, хліб, тютюн і навіть курку, «причім була незвичайна втіха, коли посилка […] дійшла щасливо».

Михайло Коцюбинський зі студентами з Наддніпрянщини Сергієм Устименком та Миколою Саєнком.

Криворівня, 1911 р.

Фото з експозиції ЛММ Івана Франка в Криворівні.

Вражень, іноді незвичних і навіть дивних, у Михайла Михайловича було вдосталь.

Мальовнича, і водночас дика, неприборкана природа, часом незрозумілі для наддніпрянця звичаї і традиції, ментальність горців.

Дуже яскраво свої враження від перебування в Карпатах Михайло Коцюбинський описав у листі до Євгена Чикаленка: «Якби Ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою.

Нарід скрізь поганський, що живе серед різнорідних злих духів, з якими веде боротьбу од пелюшок до смерті.

Первісні номади, вони так тісно зв’язали своє життя з худобою (маржиною), що творять одну сім’ю.

Само християнство послужило, здається, їм на те тільки, щоб закрасити культ поганства.

Очевидячки, за такий короткий час годі зрозуміти як слід таке оригінальне життя, але що можна, те роблю і сподіваюся трохи використати свої враження».

Листівка, початок ХХ ст.

З фондів Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.

Навіть негода не зіпсувала неповторні враження про Криворівню.

У листі до приятеля, петербурзького адвоката Михайла Могилянського, Михайло Коцюбинський зауважив: «Я одрізаний од цілого світу, од пошти і од людей.

Вже 10 днів минуло, як я не можу сісти на коня, мій кінь і провідник спочивають, а я нудьгую в хаті та дивлюся на гори, по яких повзуть і осідають хмари.

Мені часом здається, що Криворівня – се великий аероплан, який несеться високо в небі між хмарами.

А я все-таки задоволений, що попав сюди.

[…] Тут все таке оригінальне, таке дике і незвичайне».

Михайло Коцюбинський з Володимиром Гнатюком та Наталією Будзиновською на дарабі.

Криворівня, 1911 р.

Фото з фондів ЦДАМЛМ України.

Михайлові Коцюбинському так сподобалося у Криворівні, що він вирішив придбати там земельну ділянку і побудувати хату для літнього відпочинку.

Навіть приглядів місце – на пагорбі над капличкою.

Будинок задумав споруджувати спільно з Володимиром Гнатюком, на дві сім’ї.

Кожній відводилося б по дві кімнати з кухнею.

У будинку обов’язково мала бути велика веранда з галереєю довкола, на якій можна було б працювати і прогулюватися під час сльоти.

Михайло Коцюбинський настільки серйозно поставився до цієї ідеї, що навіть попросив місцевого пароха переговорити з власником землі і дізнатися вартість ділянки.

Він власноручно накреслив план будівлі, план городу і визначив, які квіти й дерева там мають рости.

Перебування в Карпатах стало дуже плідним для Михайла Михайловича як письменника.

Він зібрав чимало матеріалів про автентичне життя гуцулів, що згодом лягли в основу його культової повісті «Тіні забутих предків».

Роботу над книгою письменник розпочав одразу після повернення до Чернігова.

А вже на початку 1912 р.

повість опублікували на сторінках «Літературно-наукового вісника» у Львові.

Влітку 1912 року Михайло Коцюбинський також відпочивав у Карпатах.

Цього разу привіз із собою старшого сина Юрія та приятеля Михайла Могилянського.

Замешкали вони знову ж у домі дяка.

Письменник приїхав у Криворівню 21 червня з далекоглядними планами зібрати якомога більше матеріалів для подальших літературних творів.

Він задумав написати нову повість з гуцульського життя під назвою «Годованці».

Цей твір мав стати продовженням «Тіней забутих предків» і принести ще більшу популярність автору.

Тому Михайло Михайлович одразу ж занурився у роботу.

Найбільше задоволення відпочинок приніс Юрію, який був щиро захоплений гірськими краєвидами.

Його майже ніколи не було вдома – чи у сонячну погоду, чи в дощову, – разом з Михайлом Могилянським або з дітьми Володимира Гнатюка він блукав горами й полонинами.

А ще більше юнакові смакувала їжа гуцулів – мамалига, кисле молоко, гриби, суниці, чорниці, мед.

В одному з листів до дружини Михайло Коцюбинський навіть зауважив, що Юрко «…їсть за двох і спить, як забитий».

Літо 1912 р.

видалося дощовим і холодним.

Майже щодня падав дощ, а температура знижувалася до 6–7º С, навіть доводилося розпалювати в печі.

Така погода повністю перекреслила плани письменника відвідати довколишні села.

Більшість часу Михайло Коцюбинський просидів у хаті, а це страшенно його дратувало.

Щоб не гаяти часу, письменник навіть домовлявся з гуцулами, щоб ті приходили до нього, і він записував їхні розповіді.

Попри погодні негаразди, у Криворівні Михайло Коцюбинський заприятелював з місцевим парохом о.

Олексою Волянським, а також галицькими інтелектуалами, що там відпочивали: з істориком Іваном Крип’якевичем, педагогами Антіном Кушельницьким, Євгенією Бохенською, Йосипом Роздольським тощо.

Криворівня, зображення церкви.

Листівка, початок ХХ ст.

Листівку надіслав Михайлові Коцюбинському священник Олекса Волянський, на титульній стороні – автограф його дружини Марії Волянської.

З фондів Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.

Після Криворівні письменник планував поїхати з сином на Буковину, але під час однієї з подорожей верхи сильно змок і занедужав на бронхіт.

Власне стан здоров’я найбільше турбував Михайла Михайловича.

Вада серця, що супроводжувалася періодичними нападами, астма постійно докучали письменникові.

До цього додалися ще й сухоти, які у Михайла Коцюбинського того літа діагностував лікар з Жабйого Яків Невестюк.

Правда письменнику про хворобу не розповів, а симптоми туберкульозу пояснив ускладненням давніх недуг.

Дощова погода таки призвела до загострення астми, тому вже 22 липня Михайло Михайлович змушений був перервати свій відпочинок і повернутись додому.

Дорога ще більше погрішила самопочуття письменника.

Прибувши до Чернігова, він місяць лікувався вдома.

Однак хвороба прогресувала.

Навіть лікування в університетському шпиталі в Києві не дало жодних результатів.

Думки про Карпати не полишали Михайла Коцюбинського до останку.

Знайомство з Гуцульщиною стало знаковим у його долі.

Традиції гуцулів і місцевий фольклор розпалили уяву письменника і спонукали до написання одного з найкращих його творів «Тіней забутих предків».

Карпати породили чимало нових ідей і задумів – від бажання придбати там будинок для відпочинку до створення нової повісті про життя гуцулів.

Та водночас мінлива гірська погода трагічно вплинула на здоров’я Михайла Коцюбинського.

Подорож в Карпати влітку 1912 р.

стала однією з обставин, що передчасно обірвали життя талановитого українця.

Наталія МИСАК.

Джерела та література:.

Айзеншток І.

Гуцульські повісті М.

Коцюбинський і Західна Україна: Збірник 2 / Впорядкував Х.

Чернігів : [б.

в.], 1940.

Гнатюк В.

Із спогадів про М.

Коцюбинський і Західна Україна: Збірник 2 / Впорядкував Х.

Чернігів : [б.

в.], 1940.

Коцюбинський М.

Листи до Володимира Гнатюка.

Львів: Накладом Видавничої Спілки «Діло», 1914.

169 с.

Коцюбинський М.

Твори в семи томах.

6: Листи (1905–1909).

Київ: Наукова думка, 1975.

310 с.

Листи М.

Коцюбинського до О.І.

Аплаксіної / Ред., втуп.

і коментарі І.І.

Київ: Вид-во АН УРСР, 1938.

341 с.

Мисак Н.

«А все таки Криворівня надить»: Карпати і Прикарпаття в житті Михайла Коцюбинського.

Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Серія: Історія.