Кіно замість нотацій: як працює кіноклуб у Кременчуцькій виховній колонії

«Ми вже неодноразово з хлопцями її переглядали, — розповідає Олена Удовенко, заступниця начальника державної установи "Кременчуцька виховна колонія" з соціально-виховної та психологічної роботи.

— Більшість із них частково або повністю пережили подібне: втрату батьків, бідність. У фільмі є момент, де героїня заради себе і молодших брата та сестри рветься вперед, попри перешкоди. Перегляд стрічки та обговорення зі спортивним тренером стали поштовхом до відкриття на території колонії футбольної секції.
Олена працює у колонії упродовж 13 років. Увесь цей час вона з колегами шукає відповіді на питання: чому підлітки опиняються у місцях позбавлення волі, що чи хто їх спонукає до вчинення злочину. Вихованці Олени — хлопці 14–22 років. Вона навчає їх основ правознавства, радить, як адаптуватися у суспільстві після звільнення, пояснює, як вирішувати свої проблеми без порушення закону.

«Незалежно від того, що наші вихованці зараз оступилися, у них є майбутнє, яке ми повинні будувати спільно. Наше головне завдання — їхня ресоціалізація, підготовка до самостійного життя у правомірному суспільстві», — стверджує Олена.

Реабілітаційний підхід у роботі з засудженими замість карального — мета реформи пенітенціарної системи в Україні. Її успішність залежить, зокрема, від дієвих інструментів, які допоможуть людині переосмислити життєві уроки, адаптуватися після звільнення, уникнути повторних злочинів.

Одним з таких інструментів стали кіноклуби медіапросвіти з прав людини Docudays UA.
За словами Валерія Калівошка, начальника Управління ресоціалізації та соціальної реабілітації Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, перегляд документальних фільмів став ще одним способом для налагодити діалог з ув’язненими та розповісти їм про права людини.

За даними Департаменту, щороку з подібних установ звільняють близько 12 тисяч осіб, 70 з них — неповнолітні. Серед підлітків, які у 2020 році перебували у Кременчуцькій виховній колонії, 85% мали раніше проблеми із законом та відбували покарання без позбавлення волі, один був засуджений до позбавлення волі вдруге.

У 2015 році Кременчуцька виховна колонія приєдналася до пілотного проєкту Ради Європи і Європейського Союзу «Подальша підтримка пенітенціарної реформи в Україні». У її межах розпочав роботу Кіноклуб медіапросвіти з прав людини Docudays UA. Аналогічні кіноклуби діяли при Прилуцькій, Ковельській і Мелітопольських виховних колоніях.

Нині колонія у Кременчуці залишилася єдиною установою виконання покарань для неповнолітніх.

Уже понад п’ять років Кіноклубом керує Олена Удовицька. Минулого року він став одним із найкращих у Мережі DOCU/CLUB, а цьогоріч на базі Кіноклубу розпочалася адвокаційна кампанія «DOCU ДІЄ» зі зменшення рівня злочинності шляхом успішної ресоціалізації засуджених — на підтримку реформи пенітенціарної системи.

Реальні історії допомагають зрозуміти світ

Кіноклуб відвідує понад 40 осіб — третина вихованців. Найактивніші з них — хлопці, які навчаються у загальноосвітній школі при установі. За словами Олени, дієвим методом для залучення нових відвідувачів є «рівний — рівному»: учасники самі знайомлять новоприбулих з Кіноклубом, запрошують до переглядів та обговорення.

«Хлопці розповідають їм, що документальні фільми — це реальні історії, які допоможуть краще зрозуміти світ і себе. А вже від нас, дорослих, залежатиме, чи з показу фільму вони підуть зацікавленими у наступній зустрічі. І, обов’язково, з новими знаннями та враженнями».

Перегляди організовують у межах планування соціально-виховної та психологічної роботи, державних свят, правозахисних кампаній та проблемних питань, які виникають серед вихованців. Чіткої періодичності немає. Олена каже, що інколи це чотири фільми на місяць, інколи — на тиждень.

Спільно з психологом обирають фільми, які очікувано викличуть емпатію, стануть для підлітків можливістю подивитися на себе збоку, де герої — молоді люди, які опинилися у складних життєвих обставинах і можуть мотивувати хлопців до позитивних змін, переоцінити власні помилки. Олена розповідає, що до колонії хлопці не знали про свої права, про Серед таких стрічок — «Голубки з передмістя» шведських режисерок Еллен Фіске та Еллінор Халлін. Він про дівчину Джемму, яка дорослішає посеред вуличного насильства у бідному передмісті шотландського міста Глазго.

документальні фільми ж не чули зовсім. Вона підбирає такі стрічки, після яких вихованці зрозуміють, куди можна звернутися, щоб захистити себе. На перегляди запрошує експертів: правозахисників, прокурорів, адвокатів. Вони пояснюють на прикладі фільмів, які права людини були порушені, як законно вчинити у тій чи іншій ситуації. Також хлопці охоче спілкуються з фахівцями з інших сфер: медиками, вчителями, викладачами університетів, представниками громадських і релігійних організацій, активною і творчою міською молоддю.

За словами Олени, підлітки, що прибувають до колонії, спочатку агресивно налаштовані до працівників установи. Налагодження комунікації з ними — тривалий процес. Вона використовує різні вправи після перегляду стрічок, серед них — проєктивні малюнки, розігрування життєвих ситуацій, дебати чи дискусії. Обговорення фільмів учить вихованців висловлювати свої думки, відстоювати власну точку зору і не боятися виступів перед публікою.

Фільми, яким надають перевагу хлопці, — про ровесників та взаємостосунки між ними. Вони охоче відвідують покази про досвід відносин поліції та громадян, виправних колоній та ресоціалізації засуджених в інших країнах. Також у топі — стрічки про підлітків у мистецтві та спорті.

Вихованці колонії зняли фільм про себе

«Мені не вистачало тих грошей, які давала мама. Їх було достатньо, але хотілося більше, щоб витрачати на всілякі розваги. Тому я вчиняв злочини – йдеться про крадіжку, але хлопець на камеру говорить офіційно - як людина, що зіткнулася з правоохоронною системою. – Це затягнуло. Я не зміг зупинитися». Він, як і більшість вихованців, потрапив до колонії за крадіжку. Його слова звучать у фільмі, що зняли та змонтували вихованці спільно з психологом та модератором Кіноклубу. До створення їх надихнув досвід переглядів документальних стрічок.

Фільм — звернення до молоді з групи ризику з проханням вчасно зупинитися. Це чотири інтерв’ю із засудженими підлітками, які розповідають. чому потрапили до колонії, описують власні почуття та діляться планами після звільнення. Їхні імена не називають, облич не видно, сидять до камери спиною. У кадрі — щоденне життя, де все по графіку: сон, їжа, навчання, робота.

«Я не скажу, що тут погано, ні. Але ніщо у колонії не замінить тобі можливість вільно дихати. Прагнути до свободи, до нормального людського життя. Тут є школа, інтернет, телебачення, але це не замінить свободу» — говорить один з ув’язнених хлопців.

«Коли підліткам дають моральні повчання дорослі, — ділиться Олена, — це не дає результатів, вони їх не слухають. Тому виникла ідея фільму для показу в молодіжному середовищі, у школах, училищах.

Вона каже, що вихованці пропонують теми для наступного фільму. Олена підтримує хлопців і переконана у дієвості переглядів документальних стрічок. Вважає, що для подальшого розвитку їхнього Кіноклубу найважливіше — не зупинятися, збільшувати кількість однодумців серед колег та шукати нові теми для переглядів і обговорень.

Нині в Україні діє понад 300 кіноклубів мережі DOCU/CLUB: у школах, бібліотеках, громадських організаціях, центрах надання вторинної правової допомоги, при установах державної кримінально-виконавчої служби. Дізнатися більше про їхню діяльність можна на офіційній сторінці проєкту у фейсбуці.

Ваша організація також можете доєднатися до мережі та відкрити кіноклуб. Для цього потрібно подати заявку на сайті проєкту та пройти безплатний онлайн-курс.

Проєкт «Мережа DOCU/CLUB — за реформи!» фінансується Європейським Союзом та Національним фондом на підтримку демократії.

Анна Яценко, фахівчиня з медіакомунікацій, культурологиня

Docudays кіно колонія документальне кіно фільми