Кілька маловідомих фактів про Улецький водогін у Львові

Панорама міста Львова, 1865 р.

Парадоксально, але факт: Львів, розташований у місцевості, надзвичайно багатій на воду, завжди мав (і досі має) проблеми з водопостачанням.

Потреби міста не задовольняли численні копані криниці, до того ж їх вода не завжди була придатною для пиття.

Тому вже 600 років тому було збудовано перший гравітаційний водогін, що постачав до міста воду з навколишніх джерел.

Мережа таких водогонів безперервно розширювалася, і наприкінці XIX століття їх загальна довжина складала 42650 м.

Воду брали з джерел, розташованих часто у досить віддалених від міста теренах.

Однією з таких місцевостей була Вулька.

Зараз це район вулиць Бойківської, Княгині Ольги і Сахарова; останні, до речі, початково називалися Вулецькою дорогою.

Водозабори у цій місцевості існували вже у XVI столітті.

Вода з Вульки надходила, між іншим, до шпиталя св.

Лазаря і до криниці на Ринку, прикрашеної статуєю “водяної німфи або ж Мелюзіни” (залишки цього водогону були знайдені 2003 року під час будівельних робіт на початку вул.

Дещо пізніше було споруджено водогін, що йшов вулицями Вулецькою (Сахарова), Коперніка, Оссолінських (Стефаника), Хорунщизни (Чайковського), Зіморовича (Дудаєва), Сташіца (Томашівського) і Каліча гора.

Цей водогін постачав воду до шести гідрантів та семи криниць.

Одна з цих криниць, прикрашена фігурами левів з вежі старої львівської ратуші, донині збереглася на вул.

Вода надходила аж з трьох водозаборів, але їх дебет був невеликим, відповідно і діаметр водогону зменшувався з 100 мм на початку до 40 мм в кінці.

Колодязь з левами на вулиці Коперника.

Неподалік цих водозаборів, приблизно на місці будинків №№27 та 29 по вул.

Сахарова, знаходився маєток “Дубсівка” (від імені власника Моріца Дубса).

На його території був ставок, що заповнювався водою з навколишніх джерел.

На початку 1880 року цей маєток перейшов у власність міста.

Початково тут планували спорудити заклад для невиліковно хворих.

Але у місті, населення якого швидкими темпами зростало, різко відчувався дефіцит води.

Тому було вирішено використати джерела Дубсівки для водопостачання.

Експертну оцінку можливості будівництва водогону з Дубсівки на замовлення магістрату провело Політехнічне товариство.

Висновки про достатній дебет джерел (200–270 м3 на добу) та зручність їх розташування (18,25 м вище від Ринку) стали підставою для ухвали рішення про спорудження нового Вулецького водогону, який і був збудований у 1885–1886 роках.

Грот-водозбірник на Погулянці.

Розпочинався цей водогін на Дубсівці, де вода збиралася у п’яти мурованих криницях і одному резервуарі.

Звідси сталеві труби діаметром 200 мм йшли через Вульку, вулицями Вулецькою (Сахарова) і Коперніка до перехрестя з вул.

Сапіги (Бандери), звідти тією ж вулицею до Сикстуської (Дорошенка) і далі по вул.

Словацького, де було розгалуження.

Основна траса звідси йшла вулицями 3 Мая (Січових стрільців) до площі св.

Духа (Підкови), де знову розгалужувалася.

Одне відгалуження йшло вул.

Театральною до Вірменської, де з’єднувалося з Венглінським водогоном з Погулянки, друге давало воду до гідрантів на вул.

Боїмів (Староєврейська) та Собєського (Рогатинців).

Відгалуження від вулиці Словацького йшло далі вулицями Сикстуською, Карла Людвіга (пр.

Свободи), Шпитальною та Сонячною (Куліша) до міської різні (у районі сучасної вул.

Крім того, відгалуження Вулецького водогону були на вулицях Коперніка, Вроновських (Колесси), Шайнохи (Банківська), Джерельній, Берка (Балабана), Костюшка, Колонтая (Менцинського), Казімєжовській (Городоцька), Карній (Данилишина), Маршалковській (Університетська), Красіцьких (Огієнка), Міцкевича (Листопадового Чину) та Лінде (Ліста).

Діаметр цих відгалужень становив 40 мм.

Водою з нового Вулецького водогону живилися 16 криниць та 32 гідранти (не рахуючи тих шести, які брали воду з поєднаних Вулецького та Венглінського водогонів).

Львів, Вулька, травень 1960 року.

Світлина Юліана Дороша.

Однак введення в дію Вулецького водогону не змогло запобігти дефіциту води у місті.

Про це від самого початку попереджало Політехнічне товариство.

У своєму меморіалі з 1881 року, який став підставою для спорудження водогону, поряд з можливістю використання джерел Дубсівки вказувалися і недоліки цього проекту: неможливість їх використання для водопостачання розташованих вище дільниць міста, потреба врегулювання юридичних стосунків з власниками земель по сусідству з водозаборами, можливість швидкого зменшення дебету води тощо.

Вихід з цієї ситуації Товариство вбачало у спорудженні напірних водогонів.

Та, як то часто буває, до думки фахівців не прислухалися.

Однак життя швидко підтвердило їх правоту.

Вже під час будівництва водогону довелося відмовитися від проекту спорудження фонтану перед будинком сейму (зараз університет) – не вистачало води.

Зрештою, її дефіцит тільки незначно зменшився після введення водогону в дію.

Вулецький водогін став останнім зі споруджених у Львові гравітаційних водогонів.

Стало зрозумілим, що вирішити проблему водопостачання міста можна тільки завдяки напірному водогону, який і вступив у дію 105 років тому, 9 березня 1901 року.

Павло ҐРАНКІН.

Статті (1996–2007).

– Львів: Центр Європи, 2010.