Не жіноча урбаністика. Архітектура сучасних міст чоловічого світу

Пересуваючись щодня мегаполісом чи маленьким містом, навряд чи ви замислювалися над тим, наскільки інфраструктура сучасних урбан-просторів не підлаштована під потреби жіночої половини населення.

Це і про спеціальні доріжки для мам з візочками, і про лави для короткого відпочинку на шляху із супермаркету (адже жінки у більшості випадків виходять з нього обтяжені пакетами з продуктами), про відсутність спеціально обладнаних пеленальних місць, про пандуси та ліфти, слизькі хідники або деформовані вирвами дороги, в яких так легко застрягають жіночі туфельки.

Щодня жінки різного віку стикаються з дискомфортом, який пропонує їм підлаштоване під потреби чоловіків проєктування міста.

Найперше це стосується транспортної галузі.

У суспільстві склався такий гендерний стереотип, що автівки та дороги — сфера виключно чоловічого впливу.

VxDN) говорить Керолайн Кріадо Перес.

«Транспортна галузь, — пояснює вона, — вирізняється помітним домінуванням чоловіків.

Загалом розробники транспортних систем орієнтуються головно на пересування, пов’язані із зайнятістю.

Фіксований графік роботи багатьох закладів зумовлює пікові навантаження на транспорт у певні години, й інженерам доводиться враховувати максимальну пропускну здатність транспортної інфраструктури.

Однак це ніяк не виправдовує ігнорування транспортних потреб жінок, чиї пересування зазвичай не прив’язані до години пік і тому не впливають на максимальну пропускну здатність транспортних систем.

Результати досліджень указують на очевидну перевагу на користь чоловічого режиму пересування містом.

Комісія зі становища жінок при Економічній і соціальній раді ООН виявила перевагу на користь чоловіків у транспортному плануванні й відсутність врахування гендерних відмінностей у конфігурації транспортних систем».

Жінки вимушені підлаштовуватися під ритм життя чоловіків, плануючи свій день не відповідно до власних бажань, а до особливостей транспортного режиму, адаптованого виключно під потреби чоловічої частини населення.

«У доповіді ЄС за 2014 рік, присвяченій оцінці європейцями роботи громадського транспорту, чоловічі маршрути та способи пересування розглядаються як стандартні, попри критику європейських систем громадського транспорту за нездатність задовольняти потреби жінок, яка міститься в цьому документі.

Ще більший подив викликають деякі загальні поняття й терміни, пов’язані з транспортним плануванням, як-от «вимушені пересування».

Можна подумати, що походи та поїздки, пов’язані з виконанням сімейних обов’язків і вихованням дітей, не вимушені й здійснюються просто так».

Перевага на користь чоловіків трапляється й під час визначення пріоритетних напрямів державного фінансування транспортної галузі.

Це стосується якості доріг, що з`єднують переважно об`єкти чоловічих інтересів (офіси, бізнес-центри).

Натомість всередині районів доріжки, що ведуть до магазинів, дитячих майданчиків, шкіл, лікарень залишаються у більшості своїй занедбаними.

Звісно, жінки також користуються дорогами центральної частини міста.

Але загалом питання прокладення та ремонту доріг аж ніяк не є гендерно нейтральним.

«Яскравий приклад того, чому під час розробки проєктів важливо враховувати гендерні дані, наводиться в іншій доповіді Світового банку.

Ідеться про палку дискусію, яка розгорнулася в одному селі в Лесото навколо будівництва нової дороги.

Жінки вимагали прокласти її через сусіднє село, де можна було дістати базовий набір послуг, а чоловіки — безпосередньо до міста, куди вони їздили верхи на ринок.

Нестача гендерних даних про пересування людей містом стає ще значнішою, через те що в багатьох статистичних дослідженнях транспорту навмисно не враховуються короткі піші та інші немоторизовані пересування.

За словами Санчес де Мадаріаґи, такі пересування не беруться до уваги під час розробки політики розвитку транспортної інфраструктури.

Оскільки жінки зазвичай ходять пішки довше й на більші відстані, ніж чоловіки (частково через сімейні обов’язки, а частково тому, що вони зазвичай бідніші ніж чоловіки), вони більше страждають від ігнорування теми немоторизованих пересувань».

Варто згадати й про неврахування коротких піших походів, що викривляє дані про маршрути, які складаються з кількох пов’язаних поїздок і зазвичай охоплюють хоча б один відрізок, пройдений пішки.

Тож, якщо вважати, що для розробки транспортної інфраструктури короткі піші пересування не важливі, — це все одно що взагалі не враховувати в ній потреби жінок.

Пригадайте картину: середньостатистична жінка та чоловік йдуть вулицею.

Хто з них обтяжений пакетами? Жінка.

Вона або тягне сумки з продуктами, або штовхає перед собою дитячий візок, або веде за руку дитину, або підтримує літнього родича, якого доглядає.

«Результати опитування 2015 року, присвяченого пересуванням у Лондоні, свідчать, що серед респондентів, які оцінили стан доріг і тротуарів у момент їхнього останнього пішого переходу як задовільний, жінок було значно менше, ніж чоловіків.

Імовірно, це тому, що жінки не тільки частіше за чоловіків ходять пішки, а й зазвичай змушені штовхати перед собою ручний або дитячий візок, і якщо тротуари в поганому стані, то їм важко йти.

Пересуватися з візком нерівними, вузькими, розбитими тротуарами, захаращеними безглуздо розташованим вуличним обладнанням, а також численними вузькими й крутими сходами надзвичайно важко».

Ще одна проблема про яку говорити не хочуть, але яка існує, — туалети.

Вони не є гендерно нейтральними.

Навпаки, це просто монумент приниження жінки у просторі сучасного мегаполісу.

На перший погляд здається, що заради справедливості й рівноправ’я чоловічі та жіночі громадські вбиральні мають бути однакові за площею.

«Традиційно саме такими їх і будували — відповідна вимога навіть зафіксована в будівельних нормативах для санвузлів.

А що в чоловічих туалетах є і кабінки, і пісуари, то їхня пропускна здатність на квадратний метр вища за пропускну здатність жіночих туалетів.

Насправді рівна площа виявляється не такою вже й рівною.

Однак рівна кількість людино-місць у чоловічих і жіночих туалетах теж не розв’язує проблему черг у жіночі туалети, тому що на відвідини туалету жінки витрачають у 2,3 раза більше часу, ніж чоловіки».

Усе це пов`язано з фізіологічними особливостями організму жінки, а не з якимись особистими примхами.

І чи варто говорити ще й про відсутність необхідних предметів жіночої гігієни у громадських туалетах? Звісно, їх немає, адже чоловіки таким не користуються, отже, це не є потрібним.

Рамки чоловічого світу, що тиснуть з усіх сфер життя, перейшли до небезпечної площини — міста як місця проживання.

Без урахування жіночих потреб сучасні мегаполіси перетворюються на поля щоденних битв з дискомфортом та обмеженнями за гендерною ознакою.

І наслідки такої культивації чоловічих пріоритетів у площині урбаністики вже дають свої жахливі плоди.

Кожна жінка має право на комфортне життя у місті з урахуванням її потреб.

Бо, врешті-решт, податки на розвиток та розбудову чоловічих міст зі своїх кишень сплачують ті самі жінки, про думки та потреби яких чомусь так зручно не думати.

Кілька прикладів гендерно нейтральних міст світу, що вже зробили повсякденне пересування містом для жінок комфортним.

Мерка Барселони Ада Каллу створила так звані superilles (зразкові квартали) — території, де швидкість руху транспорту серйозно обмежена, пересуватися на автомобілі дозволено лише місцевим жителям, а на проїжджій частині автомобілісти й пішоходи мають рівні права.

З 2016 року влада Лондона запровадила там спеціальний тариф для автобусної мережі.

Якщо раніше пасажири повинні були платити за проїзд щоразу, сідаючи в автобус, то тепер вони мають право протягом години зробити дві поїздки за ціною однієї.

Ця новація виявилася особливо корисною для жінок, позаяк саме вони витрачали найбільше коштів, користуючись попередньою системою.

У 2014 році в Лос-Анджелесі скасували оплату за проїзд у разі пересадки, оскільки саме жінки частіше пересуваються маршрутами з кількома пересадками.