У Рівному руйнується унікальний понад 200-літній некрополь

Кладовище на Грабнику — єдиний з найстаріших цвинтарів Рівного, який частково ще зберігся до наших днів.

Однак стан цього “живого” музею під відкритим небом такий, що ще рік-два і про нього як пам’ятку нашого цікавущого і ще не до кінця дослідженого минулого можна буде забути.

План Грабника з карти Бургіньйона.

Ілюстрація з книги П.

Ричкова “Архітектор Ян Якуб Бургіньйон.

Творча спадщина”.

Історія Грабника — від розважально-відпочинкового об’єкту, висадженого в середині XVIIІ століття на забаганку власника Рівного Станіслава Любомирського і до фешенебельного міського району, який у міжвоєнний період називали одноповерховою рівненською Америкою — невід’ємна часточка історії нашого міста.

Нині складно собі уявити, що там, де нині пролягають вулиці Пушкіна, Хвильового, Пластова, Свободи, князя Володимира, височіє неоковирна брила Палацу дітей і молоді з прилеглим парком якихось 250 років тому шумів грабовий ліс.

Разом із ландшафтним парком князівської резиденції (сучасна “Лебединка” і прилеглі території) він був найбільшим зеленим насадженням серед тогочасних магнацьких резиденцій на історичній Волині.

Нині від того грабового лісу зберігся фрагмент у вигляді парку біля ПДМ (колись міський парк імені Мостицького, за радянських часів — ім.

Хрущова, Жовтневий) і цвинтар.

Якщо раніше історики припускали, що ділянку під кладовище було виділено князем Любомирським на початку ХІХ століття, то тепер можна з упевненістю стверджувати, що поховання там були вже в XVIIІ столітті.

Принаймні на знаменитій карті Бургіньйона 1797 року в приміському гаю Грабник позначено невеличке “німецьке” кладовище.

Фрагмент карти Бургіньйона.

Про цвинтар на Грабнику автор цих рядків писала не один раз, у тому числі й на Рівне.

Ритм, наголошуючи на тому, що цей пантеон заслуговує на збереження і може стати туристичною родзинкою Рівного.

Зазначали про це й музейники, краєзнавці Рівного.

Однак особливого ентузіазму у влад міста різних періодів цей об’єкт не викликав.

Добре, що хоч останні років 15-ть комунальники такий-сякий лад там наводять.

Хоча загальна картина — плачевна.

Якщо негайно не зайнятися цвинтарем, як туристичний об’єкт він може бути втрачений безповоротно.

Кована брама і хвіртка ХІХ століття при головному вході на цвинтар.

Фото кінця 1950-х.

Колись головний вхід на цвинтар вінчали велична кована брама із кованою хвірткою поруч.

Брама — пам’ятка ковальського мистецтва ХІХ століття, дожила до наших часів у незмінному вигляді.

Щоправда, тепер вона прикрашає вхід на соборне подвір’я з боку вулиці Грабник, і широкий загал мало звертає увагу на цей воістину мистецький витвір.

Хоча церковники, узявшись “реставрувати” решітку, пошкодили деякі елементи декору, вона все одно вражає мереживною красою.

Могила Протоієрея Венедикта Омелянського, померлого 1859 року.

Могила командира 112 Путивльського полку, розквартированого в Рівному у період імперської Росії, полковника Матвієнка.

Могила протоієрея Соборної Воскресенської церкви, яка згоріла в пожежі 1881 року, Корнаковського.

Головна цінність цвинтаря на Грабнику — у похованнях.

Там знайшли останній спочинок чимало особистостей, які прислужилися місту.

Там покояться багато рівнян, за чиїми долями можна вивчати історію міста.

Одна з двох частково вцілілих капличок.

Цікавий монумент на могилі двох братів Клюковських, померлих у 1866 і 1876 роках відповідно.

Зрештою, цвинтар зберігає ще чимало таємниць з нашої не такої далекої минувшини.

За переказами, там ховали, а точніше, просто закопували без опізнавальних позначень розстріляних арештантів рівненської тюрми в 1939-1940 роках та в повоєнні сорокові.

Скільки українських патріотів покояться десь на території старовинного кладовища без шансів на увічнення їхніх імен, сказати складно….

Церква Святого Стефана дещо “модернізована” зовні.

Довкола неї – найстаріші поховання.

Найстаріша частина історичного цвинтаря — та, що довкола церкви Святого Стефана.

Сама церква, побудована в 1848 році на кошти вдови генерала Красовського Катерини, є пам’яткою сакральної архітектури місцевого значення.

У червні 1990-го у храмі побував і відправив службу легендарна і непересічна історична особистість, чия доля також була пов’язана з Рівним — Патріарх Київський і всієї України в діаспорі Мстислав (Степан Скрипник).

Покровський собор поховав найстарішу частину цвинтаря.

На кістках частини найстаріших поховань постав новозбудований Покровський собор.

Хоча церковники кажуть, що ставити храми на могилах діло богоугодне, однак таке рішення, з огляду на те, що ідеться про цвинтар-пам’ятку давньої історії, все ж таки виглядає дещо сумнівним.

Але й говорити про це тепер марно.

Старі надгробки ще є, але хто під ними покоїться, вже не дізнатися.

Сумно дивитися, як перекраяв бетонний підмурівок соборного подвір’я 122-річну капличку, в якій спочила вічним сном 9-річна Галя Бухович — донька міського голови періоду 1898-1911 років Олексія Буховича.

Його заслуга перед містянами зокрема в тому, що він був активним лобістом відкриття в Рівному першої жіночої гімназії, і разом зі сподвижниками досяг цього.

Таких капличок більше немає на Грабнику, їх загалом залишилося там дві чи три… Схоже, від цієї скоро може нічого не залишитися.

Так виглядала капличка, по якій проліг паркан соборного подвір’я, у 2011.

Тепер вона майже зрунована.

Доруйновуються могили відомих рівнян: вкрилися чорнотою надгробні плити на могилах батька і маленької сестрички письменника Короленка; напівзруйнована могила шанованого в Рівному лікаря Миколи Прохорова старшого, який помер у 1930-у; заховався у травяних зарослях поруйнований надгробок міщан Гонопків, на чиї пожертви було зведено дзвіницю Свято-Воскресенського собору, знищену “совєтами” на початку 1960-х; зник стовп-постамент з могили батька легенди рівненської медицини Бориса Квашенка.

На Грабнику багато дитячих могил різних періодів.

На деяких вже годі й написи прочитати… А ще років 15 тому можна було знайти поховання датовані 1820-ми роками.

Могили батька і сестрички письменника Володимира Короленка.

тут спочивають вічним сном благодійники подружжя Гонопко.

Могила Софії Соловей, чия трагічна історія кохання була відома на все Рівне.

Праворуч фото 2007 року, ліворуч – 2021-го.

Фото 2007 року на могилі батька Бориса Квашенка.

Тепер цього монумента вже немає.

Фінал чийого коротенького життя увічнив цей надгробок, уже не дізнатися.

Дитячих могил на Грабнику дуже багато.

Заслуговують на увагу і самі надгробки на могилах, хоча вцілілих тепер там одиниці.

Вони розповідають про культуру поховань різних періодів.

Досі вражають аскетичні й водночас величні й елегантні гранітні монументи на німецьких похованнях, яких тут чимало.

Серед них — відомі німецькі лікарі Леопольд Ландсберг, Теодор Шрьотер.

Тут поховані батьки уродженця Рівного, відомого українського композитора і піаніста німецького походження Оттомара Берндта, який поплатився життям лише за те, що був етнічним німцем — Вільгельм і Розина.

Могили батьків Оттомара Берндта.

Поховання доктора Теодора Шрьотера.

Понівечене поховання лікаря Миколи Прохорова старшого.

Надмогильні скульптурні композиції — це особлива історія.

Багато з них було виконано не лише в Рівному.

Заможніші родини, які воліли бачити на могилах рідних і близьких щось більше, ніж просто надгробок, могли собі дозволити елітні пам’ятники, виконані знаними майстрами, наприклад, з майстерень Мордасевича в Трипіллі, як от надгробна плита на могилі Юлії Ольдерогге.

Клеймо відомого майстра досі добре видно на плиті.

Плита на могилі Юлії Ольдерогге.

Клеймо фабрики Мордасевича.

Збереглися на рівненському Грабнику й “автографи” відомого скульптора ХІХ-початку ХХ століть, автора першого пам’ятника Пушкіну в Житомирі Генриха Олешкевича.

Надгробки цього майстра вінчають зокрема німецькі поховання.

“Автограф” майстерні Генриха Олешкевича на надгробку доктора Шрьотера.

Клеймо Олешкевича на надгробку доктора Ландсберга.

Його добротних гранітних пам’ятників, попри понад столітню давнину, здається не торкнувся час.

Є на Грабнику і робота майстерні уродженця Острога, знаного європейського скульптора, який зокрема оздоблював двірцевий театр у Відні та будівлю парламенту в Будапешті Людвика Тировіча — надмогильний пам’ятник лікарю Миколі Прохорову старшому.

Цвинтарні пам’ятники не є типовими, вони мають історичну і скульптурну цінність, особливо, де збережено прізвища їх авторів.

адгробок лікареві Миколі Прохорову старшому і клеймо Тировіча.

Ще один елемент цвинтарного мистецтва — ковані огорожі.

Такі парканчики виготовлялися на індивідуальне замовлення, їх прикрашали цікавими деталями.

Знайти бодай дві однакові оградки неможливо, вони унікальні.

На жаль, на Грабнику нині збереглися одиниці давніх кованих оградок.

Більшість з них стали жертвами не так часу, як мисливців за металами.

Чеське поховання, яких чимало є на Грабнику.

Оградку вже складно знайти цілу.

Викладене — лише малесенька часточка того, що можна розповісти про це легендарне місце.

Напівзруйнований рівненський некрополь приховує ще чимало невідомого.

Тут неміряне поле для роботи дослідників, істориків.

Грабник став останнім прихистком для людей різних національностей, віросповідань і політичних поглядів, заможних і бідних, похилого віку і новонароджених.

І під кожним надгробком — не лише історія окремої людини, а дивовижна сторінка життєпису нашого міста, яка заслуговує на збереження і гідну пам’ять.

Однак час невблаганний.

Якщо уже не почати щось робити для збереження Грабника, який шанувальники історії називають рівненською “Личаківкою”, Рівне може втратити унікальну ще одну пам’ятку старовини, на які воно і так украй бідне.

Світлана КАЛЬКО.