Українське, органічне, дорого. Як роблять вино і вирощують виноград на півдні Одещини

Плантації винограду на півдні Одещини простираються, скільки сягає око. В українській Бессарабії і Придунав’ї - особливі грунти та сприятливий клімат, що наповнює вино з тутешнього винограду сонцем, морем і степом . У цьому регіоні зосереджено майже половина українських виноградників (46%, близько 39 тис. га).
Виноградарство тут – один з ключових напрямків малого агробізнесу.

Не було грошей на добрива - стали «органічними»

67-річний Валерій Петров упевнений, що для розвитку будь-якого бізнесу ним треба жити і бути трохи авантюристом, не боятися приймати якісь непопулярні рішення.
– Ми виноградом займались, коли інші його вирубали через «сухий закон», пригадує він. – В обробці землі та рослин користуємось органічними засобами. Збираємо не 60-100 тонн винограду з гектара, як промислові виробники, а всього чотири. Робимо з нього якісне дороге вино.»

Починалося все наприкінці 1980 року з присадибної ділянки площею 0,5 га. Саме на ній родина Петрових – Валерій, дружина, син та донька – вивчали тонкощі виноградарства.

У 1985-му, після чергового указу про посилення боротьби з пияцтвом, багато хто почав викорчовувати виноград.
Петрови ж – навпаки, вирішили його зберегти, прищепивши деякі саджанці винних сортів столовими сортами (тобто тими, які їдять). Експеримент зі щепленням виявився, невдалим, однак, за цей час хвиля сухого закону минула і виноградник було збережено. І вже в кінці 1990-х родина Петрових посадила 40 га винограду.

– Перших три роки ми не використовували добрив – на це просто бракувало коштів. Потім зрозуміли, що це нам на користь – і отримали «органічний сертифікат» на землю, пізніше сертифікували органічне рослинництво. А зараз на основі цих документів сертифікували й органічне вино.
Статус органічного означає, що на виноградниках Петрова не використовують отрутохімікати, синтезовані мінеральні добрива і стимулятори росту, а для боротьби зі шкідниками застосовують лише мікробіологічні препарати. Вино не містить штучних ароматизаторів, барвників та підсилювачів смаку.

Всі етапи виробництва інспектує спеціальний сертифікаційний орган: компанія «Органік стандарт», створена в рамках українсько-швейцарського проекту «Органічна сертифікація та розвиток органічного ринку в Україні» в 2007 році. Сертифікат видають строком на рік, упродовж якого компанія періодично перевіряє норми його дотримання, у тому числі через раптові перевірки.

«Виноградарство без виноробства - не вигідно»

Загалом це сімейний бізнес: дружина та син – технологи-винороби, донька агроном-виноградар. Однак, на обрізку та збір запрошують сезонних працівників: 10-20 осіб.

Пан Валерій вважає, що виноградарство саме по собі не вигідно - тільки вкупі з виноробством. Тому вирощує здебільшого винні сорти: Каберне, Мерло, Шардоне, Аліготе, Трамінер і Мускат одеський. На їх основі виготовляють десять різновидів вин: три сухих білих, два сухих червоних, три напівсухі і два солодких.

Однак, виростити виноград і зробити вино – це ще не все. Найцікавіше для малого бізнесу починається зі спробами продати свій товар.
Магазини зазвичай не хочуть брати вино на продаж за відсотки від реалізації, хочуть одразу отримати, щонайменше, півмільйона гривень виручки за нього. Вино Петрових і смачне, і якісне, однак, програє в ціні більшості магазинного вина, бо коштує дорожче – 220 грн за пляшку. Тому й обсяги продажів – непорівнянні.

– Крафтове органічне вино не може бути дешевим, це дороге задоволення - пояснює винороб. Нас жорстко контролюють щодо відповідності цьому статусу. Наприклад, раптова перевірка: приїхали, відібрали листя, направили в німецьку лабораторію, звідти прийшла відповідь, що хімічних засобів обробки немає - все чудово. А нам рахунок на 20 тис. грн за проведення аналізу.

«Гастротури - промінь світла для винороба»

Вийти на європейський ринок малим виноробам – складно, стверджує наш співбесідник. За його словами, щоб офіційно експортувати вино з України в Європу, необхідно отримати лабораторний сертифікат вартістю понад 100 євро за кожне найменування, плюс віддати по 7 пляшок на аналіз. Отож, щоб відправити до ЄС на дегустацію або на конкурс коробку зразків з 10 різних вин, то заплатити треба буде більше 1000 євро за сертифікати і дати 70 пляшок на аналіз. Для невеликого бізнесу це дорого.

Тож Валерій Петров вирішив все-таки популяризувати органічне вино серед українців – через дегустації на виставках і гастротури.
– Спробувавши наше вино, людина відчує різницю між цим і магазинним, – впевнений винороб.
Ми скуштували: дійсно, надзвичайно легке біле сухе вино, яке хочеться смакувати маленькими ковтками.

Влітку на виноградник навідуються «гастротуристи» – з числа відпочивальників, що приїздять у Вилкове та Приморське. Господарство Петрових розташоване на трасі Одеса-Вилково за селом Струмок.
Тож у 2020 році пан Валерій долучився до еногастрономічного маршруту «Дорога вина та смаку Української Бессарабії».

– Вважаю, що такі тури – промінь світла для винороба, – каже він. До нас за два дні може завітати до 50 туристів. Вони дивляться, як зростає виноград, дегустують наше вино. Розуміють, що воно таки відрізняється від магазинного, і звісно, купують.

Спочатку беруть пляшку-дві, а потім через інтернет-магазин замовляють ще – і для себе, і для знайомих.

Туристам, крім дегустації вин, пропонують виноградне варення, прогулянки виноградником, накрутити на майстер-класі і потім скуштувати долми – голубців з виноградного листя.
У планах пана Валерія – відкрити при дорозі магазин з рестораном.
– Щоб не тільки вином частувати, а й нашими місцевими стравами, - каже він. І сміється: – В мене ідей – років на п'ятдесят. Єдине – життя коротке.

У селі ж радіють, що є такий господар.
– По-перше, до нас приїздять туристи, щось купують у місцевих магазинах, - каже староста села Струмок Олег Ковальов. - А по-друге, фермерське господарство, окрім податків, приносить користь місцевій громаді: трактор дають щоб почистити заметені снігом дороги, з продуктами на свята допомагають.

Мускат і кишмиш у гирлі Дунаю

Інше господарство, у якому ми побували, розташоване в Кілії на Одещині, у самому гирлі Дунаю, далеко від великих транзитних шляхів. Його власник Георгій Стоянов спеціалізується на столових сортах: Шардоне, Мускат Одеський, Плевен, Одеський чорний, Кишмиш Голодриги. Загалом під виноградом у нього зайнято небагато, лише два гектари землі.
– Треба 32 рази вклонитися кущу винограду і тільки на 33-й прийти з відром, - згадує фермер народну приказку. Він вирощує виноград з 1990-го року. Каже, перший врожай виноградники дають через п’ять років дбайливого догляду.

Виноградар розповідає, що раніше вирощував і винні сорти, наприклад, легендарний місцевий Ноа (Новак) - виноград, який більше ніде в Бессарабії і в інших регіонах не росте, лише на островах в гирлі Дунаю, де є всі необхідні умови для його зростання: близькі грунтові води, піщаний грунт і мул.

До 2004 року, поки в місті працював винзавод, виноград здавали туди. Потім почали здавати приватним заготівельникам, часто віддавали в борг - ягода швидко псується.
– Спочатку його брали по 5 грн/кг, наступного року взяли по 3 грн/кг. При тому грошей за нього так і не повернули, – жаліється фермер.

Тож Новак викорчував, натомість посадив столові сорти.

Певні сорти ростуть «арках» – то столові, а інші – на опорах (шпалерах), за які лоза чіпляєтся і не провисає.

Покупці цінують великі грона

Статусу «органічного» цей виноградник не має, але власник каже, що для обробки використовує лише екологічні препарати: вони дешевші і користуватись ними можна частіше.

– Чуєте, сіркою пахне? – запитує пан Георгій. – Це ми недавно виноград обробляли. Сірка ефективна проти грибків та хвороб, до того ж екологічно безпечна.
Поки розповідає, обриває надто пишне листя винограду – щоб грона «дихали» і отримали більше сонячного світла.

Аби виноград мав товарний вид (покупці люблять великі гарні грона), а ягода була велика, на кожному кущі залишають дозрівати одне-два грона, інші обривають ще на початку цвітіння.
Зі збутом теж усе непросто.

– Через те, що дехто з оптових покупців не розрахувався ще за урожай 2018 року, виноград продаю сам, – каже чоловік. – Але це не найнеобхідніший продукт харчування - то й попит відповідний. У людей мають бути статки хоча б на середньому рівні, щоб купувати виноград. Окрім винограду, Петрови щороку продають близько шести тонн свого вина, яке продають на виставках, а також серед знайомих та сусідів.

Зараз фермерським господарством опікується син пана Георгія, а сам він виступає в ролі консультанта. Вони самі обрізають та обробляють виноград від хвороб, а на збір врожаю запрошують тимчасових робітників, знайти яких зазвичай непросто.

українське вино Валерій Петров виноградарство фермери органічне землеробство виноробство малий бізнес одещина