У Стамбулі відновлюють старовинні фонтани з питною водою. Це намагаються робити і в інших містах

Вітаємо вас на «Хмарочосі»! Ми пишемо про розвиток міст вже 7 років та 60 днів. За цей час ми опублікували вже 15040 новин та статей і продовжуємо це робити щодня. Підтримайте нас щомісячним внеском! За ціною лише однієї поїздки у таксі, ви сприятимете незалежній роботі редакції і допоможете робити Київ місцем для гідного життя, а діяльність влади – прозорішою.

У турецькому Стамбулі тисячі фонтанів із питною водою, більшість з яких лишилася ще з Османської епохи, довгий час перебували в занедбаному стані та не використовувалися за призначенням. Деякі – це просто крани у стіні з чашею, інші ж – оздоблені складним різьбленим орнаментом павільйони, повідомляє Bloomberg CityLab.

Але торік мер Стамбула Екрем Імамоглу оголосив про наміри відновити фонтани з питною водою, назвавши їх «невід’ємною частиною міського життя». За минулий рік муніципальна команда реставрувала 40 фонтанів. Пріоритет надають історичним спорудам.

Питання доступу до питної води в місті останніми роками часто здіймають дослідники міської культури в усьому світі. Наявність бюветів, колонок чи фонтанчиків із безкоштовною питною водою – «ознака цивілізованості», спосіб посилити рівень екологічності, громадського здоров’я та соціальної справедливості.

Система водогону в Стамбулі сягає античності. Давні римляни облаштували тут мережу резервуарів і акведуків, як і в інших частинах своєї імперії. Та більшість із тих фонтанів, що лишилися до сьогодні, були збудовані Османами. Представники цієї династії будували резервуари з питною водою з релігійних міркувань, як благодійність.

Подібні благодійники були й на Заході – так, у Лондоні фонтанчик із питною водою спорудили у 1859 році коштом приватного філантропа, який у такий спосіб вирішив боротися з холерою. А в США такі фонтани почали будувати під впливом антиалкогольного «руху за помірність»: вважали, що повсюдний доступ до питної води відохочуватиме бідних від споживання алкоголю.

Зараз аргументація на користь доступної питної води теж пов’язана зі здоров’ям. Зокрема, в Лондоні, Сан-Франциско та Мельбурні фонтанчики встановлюють, сподіваючись, що так містяни, особливо діти, менше купуватимуть солодкої газованої води, споживання якої пов’язане з ожирінням та іншими хворобами. Крім того, на тлі кліматичної кризи й частих теплових хвиль наявність води допомагає переживати спеку. Ще одна аргументація – зменшення кількості пластикового сміття: щохвилини у світі продають понад мільйон пляшок з водою.

«Приватні корпорації нагнітають страхи перед водопровідною водою, щоб розливати ту саму воду у пляшки та продавати нам уже в одноразовому пакуванні, що створює небезпечну проблему пластикового сміття», – зазначає Евелін Вендел, засновниця каліфорнійської організації WeTap, яка адвокатує доступ до питної води.

Джослін Іванов, яка захистила в МІТ дисертацію про громадські фонтани у США, пригадує, як зникнення фонтанчиків з водою стало індикатором деградації публічного простору за часів Рейгана. Вона зауважує, що зараз в американських містах починають відновлювати громадські простори, встановлюючи лави та висаджуючи дерева, однак питна вода досі лишається поза увагою урбаністів.

Пандемія Covid-19 ще більш ускладнила ситуацію. У Сіетлі через це спершу вимкнули крани з питною водою в публічних просторах, однак коли цього літа спека почала бити рекорди, їх увімкнули назад.

Відсутність безплатної води в місті – це і соціальна проблема. Не слід забувати, що в деяких регіонах люди не мають доступу до води в себе вдома, наприклад, аж 16% багатомільйонного населення Мумбаї. Хоч за прикладами й не обов’язково звертатися на інший континент – кожен бачить бездомних людей у своєму місті.

Минулого літа на площі Ринок у центрі Львова відкрили перший із запланованих п’яти питних фонтанчиків. У Львівській міськраді вважають, що місто має забезпечувати людям доступ до безплатної питної води.

У 2016 році Словенія стала першою країною Євросоюзу, яка включила право на воду в конституцію.