Він був одним з перших, хто почав заробляти в інтернеті. Як Олександр Ольшанський починав бізнес у 2000-ні

Сьогодні Олександра Ольшанського називають батьком українського інтернету. А в 1996 році він купував відеомагнітофони та побутову техніку в Арабських Еміратах. Продавав їх у Києві і знову їхав за товаром. Так починалися бізнес-історії багатьох впливових бізнесменів.

Ми поговорили з інвестором і підприємцем Олександром Ольшанським про бізнес у 2000-ні роки для партнерського проєкту за підтримки Visa та Дiя.Бiзнес, присвяченого історії українського підприємництва протягом 30 років незалежності. Він розповів, як з торгівлі прийшов у високотехнологічний бізнес, скільки вдалось заробити на продажі спаяного вдома комп’ютера та чому математичні розрахунки допомогли йому відкрити компанію – провайдера інтернету.

Заробляли на чому завгодно і як могли

У 1991 році, коли Україна здобула незалежність, мені було 22 роки. Я вчився в інституті і, щоб заробити грошей, пішов працювати сторожем на автостоянку. Була зима, я сидів у сторожці та спостерігав за машинами. Місяць такої роботи коштував $20–30. Це було декілька зарплат моїх батьків, які працювали інженерами. Однак після першої зарплати я звільнився – після нічної зміни було складно навчатися. А ще було дуже холодно.

Той заробіток я вклав у справу: купив запчастини на радіоринку і спаяв з них комп’ютер Sinclair. Зібрані деталі упакував у дорогий корпус із пластику і продав приблизно за $100.

Тоді ніхто не мав поняття «бізнес». Усі заробляли як могли: до Польщі везли зубну пасту, з Еміратів – техніку. Я почав привозити з Москви дискети та футляри до них і продавати їх у Києві. Згодом став закуповувати телефони, які визначали номер вхідного дзвінка. Спочатку привозив готові апарати. Потім разом із друзями почали збирати їх самі – так було значно вигідніше. За місяць робили декілька сотень телефонів.

Грошей на деталі постійно не вистачало, тому я ризикнув – позичив гроші у доларах і купив на них запчастини з розрахунком на три місяці роботи. На той час цієї суми могло б вистачити на квартиру в Києві. Але курс валют стрімко виріс, і мені довелось віддавати значно більше – ми продавали все в карбованцях, а позичав я в доларах. Аби розрахуватись, довелось кілька місяців працювати безкоштовно. Ця ситуація навчила мене правильно рахувати гроші.

Дивіться на інтерактивній карті про появу смартфонів, перші лоукостери і бум іпотек у 2000-х

Гроші в інтернеті з’явились не одразу

Мало хто знає, але інтернет в Україні був ще в 1989 році. Звичайно, він тоді так не називався. Сайтів, як сьогодні, не було – спілкування в мережі скоріше нагадувало поштові розсилки.

Уперше слово «інтернет» я почув у 1996 році. Однак ніхто з моїх знайомих не міг мені пояснити, як він влаштований. Якось на форумі я прочитав оголошення від Сергія Поліщука, майбутнього автора української технології обміну трафіком. Він стверджував, що «знає все про інтернет». Тож я винайняв його на три місяці з дуже дивним завданням – розповісти все про інтернет.

Згадуємо український бізнес 2000-х на інтерактивній карті. У вас тоді вже був смартфон?

У ті часи я возив техніку з Еміратів. А в перерві між поїздками сідав із Сергієм за свій комп’ютер і вивчав інтернет.

Уже тоді я міркував, чи можна заробити на інтернеті. На той час киян до мережі підключали кілька компаній – найбільшими були Lucky Net, «Адамант» і Global Ukraine. Разом із Сергієм ми зробили розрахунки, скільки ці провайдери можуть заробляти. Дійшли висновку, що грошей у цій сфері поки що немає – через замалу кількість користувачів. Можливість заробити тут з’явиться, коли користувачів буде, приміром, 200 тис. При наявному темпі росту це відбудеться у 1999 році.

Потому ми із Сергієм розійшлись у різних напрямках. Я продовжував возити техніку з Еміратів і займався іншими справами.

Як почали заробляти на інтернеті

Улітку 1999-го отримав дзвінок від Сергія: «Ти пам’ятаєш, який зараз рік?» Я знову сів за розрахунки і зрозумів, що мої прогнози справдились. Настав час діяти. Саме тоді я заснував компанію із провайдингу Digital Generation.

Це був цікавий період. Ми знаходили багато рішень просто «в польових умовах». Наприклад, зробили обігрів для супутникової антени з «теплої підлоги». Розробили програму, щоб антена поверталась услід супутнику, аби сигнал був кращим, тощо. За рік нам вдалось зайняти своє місце на ринку провайдингу в Україні.

Як почалась ера українського інтернету

Епохальна подія відбулась у 2000 році – ми з іншими провайдерами створили Інтернет Асоціацію України. Ця організація відкрила точку обміну трафіком UA-ІX – інтернет розділився на український та неукраїнський. Швидкість збільшилась у декілька разів, а провайдери могли працювати без зайвих посередників.
Наприкінці 1999 року в мене виникла ідея – об’єднати кілька українських провайдерів в один холдинг. Це дозволило б гуртом підключати компанії до інтернету.

Я познайомився із Женею Уткіним, власником ІТ-компанії «Квазар-Мікро». Він був досвідченим бізнесменом, з великими грошима і зв’язками. Ми об’єднались: я віддав свою компанію, а Женя вклав гроші. Ми купили ще дві компанії – провайдерів IP Telecom і Relcom. Мене поставили «за кермо» цієї структури – я керував холдингом до 2003 року.

Потім наш провайдерский бізнес перейшов компанії Optima Telecom, що згодом увійшла у Vega Telecom. Зрештою ми з Женею розійшлись по бізнесу, хоча досі підтримуємо приятельські стосунки.

Однак мені й далі був цікавий бізнес в інтернеті. Згодом у 2003 році я викупив та об’єднав дві маленькі компанії – провайдера хостингу (послуга зі зберігання сайтів чи інформації. – Прим. ред.) MiroHost і компанію – реєстратора доменів Imena.UA. У них працювало восьмеро людей, а дохід від реєстрації доменів становив приблизно $6 тис. на місяць. Мої знайомі думали, що я збожеволів. Проте я купував час. Починаючи нову справу з нуля, я витратив би щонайменше два-три роки на її розвиток.
Сьогодні ця об’єднана компанія – лідер ринку.

Слідкуйте за розвитком історії українського підприємництва в 2000-х

Щоб бути успішним, потрібно працювати

Щоразу, коли я йду вулицями Києва, бачу можливості, де можна заробити. Але більшість не розуміють, що для цього мало лише мати ідею – потрібно багато працювати. Тому й будь-які поради є марними. Натомість розповім про своє уявлення щодо образу бізнесмена.

1. Не боїться ризикувати. Зараз я інвестую в різні проєкти, розуміючи, що 95% з них є провальними чи не дуже успішними. Однак навіть два-три з умовних 100 проєктів приносять прибуток, що перекриває всі витрати.
2. Аналізує ситуацію на ринку та у світі. Варто розвивати додатковий сервіс, адже за нього клієнти готові платити більше. Сьогодні багато торговельних компаній так роблять: магазини одягу пропонують послуги стилістів, продуктові магазини – доставляння додому.
3. Вчасно визнає поразку, щоб не втратити все. Наприкінці 90-х я займався перевезенням лісу в Європу. Ми привезли партію, усе оформили, а нам не заплатили $15 тис. Сказали: «Якщо хочете, то йдіть до суду». Проте грошей на послуги юристів я б витратив значно більше.
4. Підприємець має постійно вчитись – це найголовніше. Це навіть не треба коментувати.

Фотограф: Олександр Козаченко