Перша леді України: ексклюзивне інтерв’ю для вересневого номера ELLE-Україна

Наша зустріч із першою леді тривала довше, ніж я сподівалася.

Тем для розмов виявилось так багато, що вже під час бесіди ми усвідомили: до друкованої версії не увійде навіть третина.

Отже, цілком логічно, що решту ми вирішили опублікувати на сайті.

Запашна кава та чарівна посмішка пані Олени налаштовують на цікавий діалог.

Відеобекстейдж зйомки.

ELLE: Життя президентського подружжя завжди перебуває під пильним поглядом суспільства.

Чи з’явився у вас за цей час імунітет до незручностей, що увійшли до вашого життя разом зі статусом першої леді?.

Олена Зеленська: Я завжди була людиною непублічною і ніколи не любила зайвої уваги до своєї персони.

Але за два з половиною роки у статусі першої леді для мене багато чого змінилося — зокрема, з огляду на те, які офіційні функції та обов’язки накладає цей статус.

Добре усвідомлюю, що доля надала мені унікальний шанс спілкуватися з людьми та докладати зусиль для розв’язання питань, який просто не маю права програти.

Це зворушливо та цікаво, і це водночас надає мені можливості вдосконалюватись і зростати.

ELLE: На ваш погляд, чого у статусі першої леді більше — обмежень чи можливостей?.

З.: Що більше можливостей з одного боку, то більше обмежень постає з іншого.

Наприклад, коли мені захочеться піти на концерт улюбленого гурту, найпевніше, від цього доведеться відмовитись, оскільки варіантів буде два: або піти до фан-зони (посміхається) і тим самим завдати неабиякого клопоту службі охорони, або ж сидіти на самоті у віп-ложі.

Уявіть — під час концерту, скажімо, Imagine Dragons усі навкруги танцюють, крім тебе.

Навряд чи це оптимальний варіант.

Наразі будь-які прості речі для мене іноді недоступні.

ELLE: Саме з цього приводу я згадала уривок із книги Мішель Обами про те, як президент США вирішив зробити дружині сюрприз: влаштувати вечерю на двох в їхньому улюбленому ресторані.

Цей сюрприз виявився першим і останнім — через надскладну логістику організації, до якої було залучено безліч ресурсів.

Чи вдається вам з Володимиром Олександровичем влаштовувати романтичні сюрпризи одне одному?.

З.: У таких питаннях завжди багато стримувальних факторів.

Люди, які працюють у нашому оточенні, аж ніяк не повинні залежати від наших примхів.

Мій графік сьогодні — дім, робота, офіційні заходи.

А щодо особистих сюрпризів — вони хоч і рідко, але все ж таки трапляються.

Ми не настільки закриті, як це можна собі уявити.

Принаймні річницю весілля нам вдалося відсвяткувати у ресторані.

ELLE: Чи можлива, на ваш погляд, дружба між першими леді?.

З.: Це важко уявити у звичному для нас розумінні.

Що більше контактів і візитів, то більше ти взнаєш людину і легше з нею спілкуєшся.

Усі різні, з кожною є своя історія.

Еміне Ердоган для мене зразок спокою та життєвої мудрості.

З першою леді Литви пані Діаною Науседене у нас були спільні проєкти: ми організовували виставку картин українських художників у Литві.

Пані Бріжит Макрон була першою, з ким я зустрілася під час офіційного візиту як перша леді.

До того в мене були, звичайно, різні уявлення про те, що це за світ — офіційні зустрічі в рамках протокольно-формального спілкування.

На щастя, це спілкування було дружнє і тепле.

Пані Макрон дала мені багато порад про те, як залишатися собою, не помічати хейту, не звертати уваги на велику кількість охорони, навіть радила відвідувати ресторани та кіно разом з чоловіком.

(Посміхається.) Екстравагантна, смілива, впевнена у собі.

Пані Макрон — жінка, якій є що сказати.

У неї чудова сім’я: діти й онуки, яких вона обожнює, коханий чоловік.

Вона людяна, доброзичлива, яскрава, весела.

Але розвинути дружбу до побутового спілкування, напевно, неможливо.

Формат зустрічей все ж таки обмежений.

Хоча, звісно, ми спілкуємось телефоном іноді з менш формальних тем, можемо зробити відеокол, зустрічаємось під час візитів.

Саме для того, щоб розширити можливості спілкування, ми започаткували Саміт перших леді і джентльменів.

Більшість із нас, у зв’язку зі своїм статусом першої леді, не може пересуватись світом самостійно.

Хіба що як представниці певної програми або керівниці фонду.

Звичайно, ми хотіли б це змінити, аби зустрічатися, ділитися досвідом та обговорювати питання, які входять до компетенції перших леді.

ELLE: В одному з інтерв’ю ви розповіли, що на вас дуже сильне враження справила зустріч із Папою Римським.

Для більшості людей сама можливість такого візиту — недосяжна мрія, але водночас, коли випадає нагода, не всі спроможні визначитися з темою бесіди.

Наскільки ці зустрічі формалізовані? Чи є в них місце для експромтів і розмов про буденні речі?.

З.: Наша зустріч відбулася під час офіційного візиту президента, якого я супроводжувала.

Це той самий випадок, коли реальність перевищила всі сподівання.

Найголовніше, що для Його Святості це не була чергова формальність: до кожного він звернувся особисто, потис руку, із кожним відчувався особистий контакт.

У Його Святості чудове почуття гумору.

Виявилося, між іншим, що він давно знайомий з нашою країною: під час навчання в Аргентині одним з його наставників був греко-католицький священник з України, який багато розповів про нашу країну.

Я дуже щаслива, що така зустріч сталася в моєму житті.

Вона з тих, що надихають.

ELLE: Серед проєктів, якими сьогодні опікується перша леді Олена Зеленська, — реформування системи шкільного харчування та проєкт «Безбар’єрність».

З одного боку, зазначені плани дуже амбітні.

З іншого — потребують багато змін усупереч усталеній системі.

Наскільки важко стикатися та виправляти алгоритми, які діяли донині?.

З.: Питання шкільного харчування є дуже важливим.

Є школи, де все гаразд, є такі, де посередньо, але можна поліпшити, а в деяких ситуація з харчуванням просто жахлива.

Є навіть такі, де харчування просто відсутнє.

Момент для вирішення проблеми давно вже на часі.

Потрібно було повністю змінити норми, які набувають чинності у вересні, за якими працюють школи.

Ми розпочали з усвідомлення того, що зміни потрібні.

Зокрема, кількість структур, залучених до процесу шкільного харчування, вражає: Міністерство освіти, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство економіки, Антимонопольний комітет, Держпродспоживслужба, Prozorro, Департамент освіти, місцева влада, працівники шкіл, кухарі..

Розпочати треба було хоча б із того, аби зібратися разом та усвідомити, яка в кожного ціль та сектор роботи.

Одні були готові до змін давно, а інші чекали на поштовх — і дуже добре, що зрештою цей рубікон вдалося подолати.

Саме тому зараз починається шлях компромісів: що можна ще дозволити, а що вже заборонити.

Це складна комунікація і водночас глобальна місія.

Ми плануємо велику кампанію, яка допоможе змінити суспільну свідомість стосовно самого поняття, що таке здорова їжа.

Занадто вже багато в нас стереотипів, шкідливих звичок, кліше відносно того, що добре, а що ні.

Я рада, що ідея реформувати систему знайшла відгук.

Незабаром буде запущено освітній портал «ЗнаЇмо» (поєднання двох слів: «знаємо» і «їмо».

— Прим.

ред.), де можна буде знайти інформацію всім, хто хоче допомогти у реформуванні процесу.

Щодо проєкту «Безбар’єрність» — його можна назвати ще більш амбітним з огляду на фронт робіт.

Група, до якої увійшли не тільки представники міністерств, а й представники громадянського суспільства, розробили стратегію дій до 2030 року.

Наразі міністерства вже взяли на себе зобов’язання з 250 проєктів, що починають потроху втілюватися.

Йдеться і про інфраструктуру, яка зможе задовольнити потреби всіх верств (насамперед для маломобільних груп населення), і про диджиталізацію суспільства, і про працевлаштування молоді.

Перелік бар’єрів, які перешкоджають українцям, величезний.

Коли ми тільки починали опікуватись питанням «безбар’єрності», мало хто розумів, про що саме йдеться.

Наразі це слово ми дедалі частіше чуємо в комунікації.

Головне — змінити стереотипи: ми різні, і нам усім має бути комфортно жити в нашій країні.

У рамках програми «Безбар’єрність» також було зроблено аудит доступності аеропорту «Бориспіль».

Разом із родинами з дітьми, які мають різні види фізичних та ментальних порушень, представниками ЮНІСЕФ, Міністерства інфраструктури та представниками громадських організацій, що займаються справами людей з інвалідністю, обстежили ледь не кожен метр аеропорту.

Обговорили та напрацювали ряд рекомендацій, які зроблять «Бориспіль» ідеальним.

Це головні повітряні ворота нашої країни, і ми хочемо зробити аеропорт еталонним, щоб згодом цей приклад поширити на інші транспортні вузли.

На черзі — «Львів», який готовий до співпраці.

А ще є залізничні та автовокзали.

Роботи вистачить.

Міністерство інформаційної політики наразі вирішує питання глобальної диджиталізації країни, зокрема стосовно інтернет-покриття, яке має бути в усіх регіонах України.

Є потреба зробити також більш доступним телебачення для людей, які не чують: йдеться про переклад жестовою мовою.

А ще в країні існує величезна проблема безбар’єрного фізичного простору.

Будівлі та споруди мають бути доступними абсолютно для всіх маломобільних груп населення.

Це великий обсяг конструкторських завдань.

І тут, звісно, потрібно приймати комплексні та обопільні рішення.

ELLE: У 2019 році ви ініціювали приєднання України до міжнародного «Партнерства Біарріц» з утвердження гендерної рівності.

На ваш погляд, чи є ми сьогодні країною, де жінки та чоловіки мають рівні права?.

З.: Україна взяла на себе зобов’язання на державному рівні змінити низку моментів, пов’язаних із нерівністю прав між жінками та чоловіками, котра наразі існує.

Нерівна оплата праці — одне з питань, яке потребує негайного вирішення.

Як і питання можливості кожному з батьків доглядати за дитиною.

Є такий чудовий вираз: щастя у чотири руки.

На мою думку, чоловік може дати дитині не менше, ніж дружина інколи готова пропонувати.

Ще один аспект питання — гендерне виховання у школі.

Ви звертали увагу, що в нас досі триває чіткий розподіл між дівчатками та хлопчиками на уроках праці? Дівчаток навчають шиттю та приготуванню їжі, а хлопці неодмінно мають опанувати теслярську майстерність.

І ніхто чомусь навіть не уявляє, що хлопці в майбутньому можуть стати чудовими шефами або дизайнерами..

Власне, як і дівчатка, можливо, оберуть собі геть не «жіночу» професію.

Особисто в мене є знайома, яка мріяла здобути професію зварювальниці.

Ще один чудовий приклад — пані Юлія Лапутіна: друга жінка в історії України, яка отримала генеральське звання на посаді службовця СБУ (контррозвідниця, генерал-майор запасу Служби безпеки України.

— Прим.

ELLE: До речі, про гендерну рівність: особисто вас влаштовує формат і рівень повноважень, які мають сучасні перші леді?.

З.: На мою думку, це питання не гендеру, а головним чином інституційне.

Президента обирають люди, він має велику низку повноважень.

Роль першої леді може бути помітною, якщо у цієї людини є бажання та можливість опікуватися, наприклад, гуманітарними проєктами.

Якщо вона хоче бути лідером, ніхто не заважає жінці стати президентом і у такий спосіб зрівняти рахунок.

Але в нашій парі немає такого змагання.

ELLE: Не можу не спитати про культурну дипломатію.

Як саме виникла ідея створити україномовні гіди?.

З.: Це сталося під час однієї з перших подорожей — офіційного візиту до Берліну.

Мені запропонували екскурсійний автобусний тур Берліном, де вже був україномовний аудіогід, який Посольство України в Німеччині зробило за власною ініціативою.

І тоді я почала розмірковувати: а чому так мало подібних прикладів? Музеїв, які відвідують українці, безліч, і при цьому ми не можемо почути рідну мову.

Власне, так виникла ідея, завдяки якій уже функціонує 31 аудіогід по всьому світу.

Дуже популярний Стамбул, де вже діють п’ять українських аудіогідів по місту.

Приємно, коли люди надсилають свої відео — як вони ходять та слухають ці аудіогіди.

Просто чудово!.

ELLE: Чи замислювались ви коли-небудь над тим, щоб занотувати важливі моменти свого життя першої леді, як це зробила, наприклад, Мішель Обама, яка написала книгу Becoming?.

З.: Ні.

Принаймні поки що.

(Посміхається.) Мені здається, це має бути цікаво не тільки тому, хто пише, але й тому, хто буде читати.

ELLE: Про що сьогодні мріє Олена Зеленська — як перша леді та просто дружина і мати?.

З.: Як дружина президента — мрію про те, щоб Володимир досяг того, що запланував.

У нього дуже амбітні цілі, і я бажаю йому успіхів.

Як перша леді — звісно, мрію побачити здобутки своєї праці.

Проєкти, якими я опікуюсь, потребують багато сил та емоцій, і я маю надію, що вони невдовзі дадуть результат.

Як мати — хочу, щоб мої діти були, звичайно, здорові, виросли хорошими людьми та знайшли справу свого життя.

А як донька своїх батьків — бажаю їм міцного здоров’я.

Час плине так швидко..

Мені хочеться, щоб батьки якомога довше були з нами.

Відео: Слава Давидов.

Стиль: Наталія Осадча.

Продюсування: Анастасія Білоус.

Сет-дизайн: Оля Малишенко.

Макіяж: Світлана Римакова.

Зачіски: Олександра Ветрова.

Асистенти beauty-відділу: Анастасія Кош, Анна Жадько.

Асистент фотографа: Олександра Цуркан.

Асистент стиліста: Леся Василюк.

Гафер: Андрій Лозовий.

Локація: НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».

Афіна Каріка, Анна Оболенська, Діана Король, Надія Курко, Єва Подковирова, Соломія Біленко, Орест Самойленко, Нікіта Лесьо, Роман Сопіга, Олександр Круглов, Владислав Бутитер, Костянтин Кукленко, Аліса Шатохіна, Ніна Лизенко, Стефанія Ткаченко, Мілана Гусак, Марія Гусак, Анжеліка Макарчук, Дмитрій Котов, Ярослав Гунько.